КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12.09.06 р. № 38/190-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Малетича М.М.
Студенця В.І.
при секретарі: Солонець К.В.
За участю представників:
від позивача - Коваленко О.П.
від третіх осіб - Деледивка С.Г., Кушнір О.Б., Ринковий В.І., СавригаС.І.
в судовому засіданні приймали участь представнки ЗАТ «Київмлин» - Мартиненко В.В., Бойко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Організації орендарів орендного підприємства "Київмлин"
на постанову Господарського суду м.Києва від 06.06.2006
у справі № 38/190-А (Власов Ю.Л.)
за позовом Фонду державного майна України
до Кабінету Міністрів України
треті особи Колективне орендне підприємство "Київмлин"
Київська міська рада
Організація орендарів орендного підприємства "Київмлин"
Міністерство економіки України
Київська міська державна адміністрація
про визнання незаконним та скасування розпорядження
ВСТАНОВИВ:
Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання незаконним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.1999 р. №137-р.
Постановою Господарського суду міста Києва від 06.06.2006 р. в задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Організація орендарів орендного підприємства «Київмлин» звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду в якій просить постанову скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що постанова місцевого господарського суду прийнята з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми матеріального права.
Зокрема третя особа стверджує про те, що оцінка місцевим господарським судом обставин пропуску строку позовної давності є неправильною і не ґрунтується на чинному законодавстві. Організація орендарів орендного підприємства «Київмлин» стверджує, що приймаючи рішення про відмову у позові на підставі пропуску строку позовної давності суд не врахував такі обставини, як діюча на той час (1999-2004 р.р.) політична ситуація і знаходження на керівних посадах позивача та відповідача зацікавлених осіб, які унеможливлювали звернення до суду з відповідним позовом. За твердженням апелянта, тільки після зміни зазначених обставин стало можливим звернення до суду з позовом про скасування спірного розпорядження.
Відповідач у судве засідання не з’явився, відзиву на апеляційну скаргу не надав, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштове повідомлення про вручення уповноваженій особі повістки про виклик.
На адресу апеляційного господарського суду надійшло клопотання ЗАТ «Київмлин» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на прдмет спору, на стороні відповідача. Присутній у судовому засіданні представник ЗАТ «Київмлин» дане клопотання підтримав.
Розглянувши клопотання ЗАТ «Київмлин» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на прдмет спору, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для його здоволення з огляду на наступне.
В силу ч. 2 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.
Заявляючи клопотання про про вступ у справу в якості третьої особи, ЗАТ «Київмлин» не довів суду належними засобами доказування ту обставину, що рішення у справі може вплинути на його права, свободи, інтереси або обов'язки.
В судовому засіданні 12.09.2006 р. Організацією орендарів орендного підприємства «Київмлин» було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи на кінець вересня 2006 р. до розгляду Кабінетом Міністрів України подання Генеральної прокуратури України про усунення порушень закону шляхом скасування розпорядження № 137-р від 23.02.1999 р.
Судова колегія вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на недопущення затягування розгляду даної справи, а також те, що заявником не надано доказів завершення розгляду Кабінетом Міністрів України відповідного подання до кінця вересня 2006 р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд встановив наступне.
23.02.1999 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №137-р, яким розпорядився прийняти пропозицію Київської міськдержадміністрації, погоджену з Фондом державного майна України, Мінагрополітики, Мінекономіки та Мінфіном, про передачу у власність територіальної громади м. Києва державного майна, що перебувало у користуванні колективного орендного підприємства «Київмлин».
13.03.1999 року на виконання вказаного розпорядження Київською міською державною адміністрацією прийняте розпорядження №366 про створення комісії для прийняття в комунальну власність територіальної громади міста Києва державного майна, що перебувало у користуванні колективного орендного підприємства «Київмлин».
11.06.1999 року на виконання вказаного розпорядження, комісією за участю директора департаменту Фонду державного майна України Пількевича В.Л., заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву Трибрат В.Г., директора департаменту Фонду державного майна України Чорноіванова В.В. був складений акт приймання-передачі, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №137–р від 23.02.1999 року, державного майна, що перебувало у користуванні колективного підприємства «Київмлин» у комунальну власність територіальної громади міста Києва. Співголовою комісії по передачі вказано заступника Голови Фонду державного майна України – Васильева В.В.
Звертаючись до суду із позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження, Фонд державного майна України вказує на невідповідність оскаржуваного акту нормам Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».
Так, позивач зазначає, що наказом Фонду державного майна України від 22.05.1996 р. №5-ДП було прийнято рішення про приватизацію державного майна, яке перебувало в оренді колективного орендного підприємства «Київмлин», а підприємство було включено до переліку об’єктів, що підлягають приватизації.
Відповідно до п.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств, зданих в оренду» та ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, здійснюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства та продажу належних державі акцій.
В свою чергу, із матеріалів справи вбачається, що наказом Фонду державного майна України від 22.05.1996 р. №5-ДП прийнято рішення про приватизацію колективного орендного підприємства «Київмлин», а не майна, яке перебувало у його користуванні.
Будь-яких наказів про приватизацію цілісного майнового комплексу, що перебувало у користуванні колективного орендного підприємства «Київмлин» та було предметом оскаржуваного розпорядження Фондом державного майна України, не приймалося.
Правовою підставою користування колективним орендним підприємством «Київмлин» державним майном – спірним цілісним майновим комплексом був договір оренди державного майна від 30.03.1990 р. зі змінами, внесеним додатковою угодою до цього договору оренди від 10.12.1992 р. №Д-1695.
Термін дії договору оренди закінчився 31.12.1999 р. та продовжений не був. Зазначене додатково підтверджується листом Фонду державного майна України від 10-30-1186 від 03.02.1999 р. Отже, на момент прийняття оскаржуваного розпорядження, спірний цілісний майновий комплекс не перебував у користуванні колективного орендного підприємства «Київмлин».
Не відповідають дійсності твердження позивача про ненадання згоди на передачу майна, оскільки представники Фонду державного майна України підписали акт приймання-передачі майна у власність територіальної громади міста Києва.
Відповідно до п. 2 Положення про порядок передачі об’єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 р. № 1482 об’єктами передачі згідно з цим Положенням, зокрема, є: а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів, крім об'єктів, визначених підпунктом "д" цього пункту; д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв’язку з прийняттям рішення про їх приватизацію
Отже, об’єкти вказані як в підпункті а), так і підпункті д) пункту 2 Положення можуть передаватися згідно із цим Положенням, а виокремлення п.п. д) здійснено виключно з метою розмежування органів, що здійснюють погодження.
Крім того, як вказано вище, рішення про приватизацію цілісного майнового комплексу, що перебував у користуванні колективного орендного підприємства «Київмлин», Фондом державного майна України не приймалося.
Пунктом 3 статті 4 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» передбачено, що пропозиції щодо передачі об'єктів з державної у комунальну власність, яка здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджуються з: органом, уповноваженим управляти державним майном, або відповідною самоврядною організацією; центральними органами виконавчої влади, визначеними Кабінетом Міністрів України; державним органом приватизації; трудовим колективом підприємства - щодо майна, закріпленого за таким підприємством, об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів такого підприємства.
Із оскаржуваного розпорядження вбачається, що пропозиція Київської міської державної адміністрація погоджена з Фондом державного майна України, Мінагрополітики, Мінекономіки та Мінфіном.
На виконання ст.ст. 6, 7 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» створено комісію, якою складено акт, що став підставою для переходу права власності на об’єкт передачі.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, Фонду державного майна України стало відомо або повинно було стати відомо про існування оскаржуваного розпорядження не пізніше 11.06.1999 р., а отже строк позовної давності закінчився 11.06.2002р. – до набрання чинності Цивільним кодексом України.
Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом (01.01.2004 р.).
Таким чином, в даному випадку підлягають застосуванню норми Цивільного кодекс УРСР.
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно із статтею 75 Цивільного кодексу УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
Із позовної заяви Фонду державного майна України №10-25-2642 вбачається, що вона подається 22.02.2006 р., тобто через 7 років після виникнення права на позов.
Вимоги, на які не поширюється позовна давність, перераховані, зокрема, у ст. 83 ЦК УРСР. Вимога про визнання незаконним та скасування підзаконного акту до даного переліку не входить.
Судової колегією береться до уваги те, що будь-яких поважних причин пропуску позовної давності Фондом державного майна України не наведено.
Посилання апелянта та Фонду державного майна України на політичну ситуацію в країні не може бути підставою для відновлення пропущеного строку позовної давності.
Твердження Фонду державного майна України про те, що йому стало відомо про оскаржуване розпорядження лише у 2005 році спростовуються наказом Фонду державного майна України №429 від 10.03.1999 р. згідно із яким на виконання оскаржуваного розпорядження Головою Фонду державного майна України доручено організувати передачу майна.
За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Фонду державного майна України про визнання незаконним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.1999 р. №137-р.
З урахуванням викладеного суд вважає, що постанова Господарського суду м. Києва від 06.06.2006 року у справі № 38/190-А прийнята у відповідності до встановлених фактичних обставин справи і норм чинного законодавства України.
У зв`язку з цим підстав для зміни або скасування прийнятої постанови Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційна скарга Організації орендарів орендного підприємства «Київмлин» підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 102, 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Постанову Господарського суду міста Києва від 06.06.2006 року у справі № 38/190-А залишити без змін, а апеляційну скаргу Організації орендарів орендного підприємства «Київмлин» – без задоволення.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України з дня складення ухвали в повному обсязі.
3. Ухвалу в повному обсязі складено 14.09.2006 р.
Головуючий суддя Андрієнко В.В.
Судді
Малетич М.М.
Студенець В.І.