Справа №22-ц-740 2006р.                          Головуючий у 1-й інстанції   ЛобкоА.В.

Категорія 35                                                    Суддя-доповідач                 Данильченко Л.О.

УХВАЛА іменем України

22 червня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:

головуючого- Данильченко Л.О.      суддів - Ільченко О.Ю., Ведмедь Н.І.

з участю секретаря судового засідання - Кіяненко Н.М.

та осіб, які приймають участь у справі - позивачки ОСОБА_1,

третьої особи ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суд м. Суми від 23 лютого 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_2, про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Данильченко Л.О., пояснення позивачки ОСОБА_1, третьої особи ОСОБА_2, які заперечували проти доводів скарги, вивчивши матеріали справи, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. суми від 23 лютого 2006 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були частково задоволені, стягнуто з ОСОБА_3 на утримання його повнолітнього сина ОСОБА_4 аліменти в розмірі 1/6 всіх видів заробітку щомісячно до закінчення навчання, та закрити провадження по справі.

В доводах скарги апелянт посилається на те, що набрало законної сили рішення мирового суду Советского району м. Тамбов Російської Федерації від 09 березня 2005 року, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, і цим рішенням позивачці ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні її позову, так як законодавством Російської Федерації не передбачено обов'язку батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання.

Згідно ж статті 22 Мінської Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам від 1993 року зі змінами і доповненнями від 1997 року, у випадку порушення провадження по

2

справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав в судах двох Домовляющихся Сторін, компетентних згідно даної Конвенції, суд, що порушив справу пізніше, припиняє провадження по справі.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачка є працездатною особою, і не

вказала суду, які обставини, крім незначного доходу, заважають їй утримувати

повнолітнього сина. Повнолітній син ОСОБА_4 навчається в університеті не на

державній, а на комерційній основі. Тому апелянт вважає, що висновок суду є

незаконним і необгрунтованим.             

Судом першої інстанції було встановлено що сторони перебували в шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 19.01.1987 року народження, після розірвання шлюбу син проживає з матір'ю, а з батька стягувались аліменти до повноліття сина в розмірі 1\4 частини його доходів.

ОСОБА_2 є студентом ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв'язку з навчанням на платній основі потребує матеріальної допомоги, батько ОСОБА_3 такої допомоги не надає, а тому суд, на підставі ст. 199 Сімейного кодексу України, стягнув з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі 1/6 частини доходу щомісячно до закінчення сином навчання, тобто до 05 липня 2009 року.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав:

На час розгляду справи у відносинах між Україною та Російською Федерацією застосовується Мінська Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам від 1993 року зі змінами і доповненнями від 1997 року, оскільки для України на даний час ще не набула чинності Кишинівська Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладена 7 жовтня 2002 року.

Згідно ч. 1 ст. 32 Мінської Конвенції про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам, правовідносини батьків та дітей визначаються по законодавству Домовляющоїся Сторони, на території якої проживає дитина.

Оскільки син відповідача ОСОБА_4 проживає на території України, то і спір про стягнення аліментів в даній справі необхідно вирішувати згідно законодавства України.

За таких підстав, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апелянта з приводу того, що Зарічний суд повинен був припинити провадження по справі, оскільки така справа вже була розглянута в суді Російської  Федерації,  тому  що  в даному  випадку  саме  суд Російської

з

Федерації повинен був керуватись нормою Конвенції, яка передбачає, що правовідносини батьків та дітей визначаються по законодавству Домовляющоїся Сторони, на території якої проживає дитина і в зв'язку з цим суд Російської Федерації повинен був передати справу на розгляд суду України.

За таких підстав, колегія суддів. ,вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми Сімейного кодексу України та прийшов до вірного висновку про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 в зв"язку з продовженням сином навчання в розмірі 1/6 доходів ОСОБА_3, при цьому врахувавши всі обставини, що мають значення для справи - розмір доходу відповідача, наявність іншої дитини, яка перебуває на його утриманні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів:

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зарічного районного суд м. Суми від 23 лютого 2006 року в даній справі залишити без змін.

Дана ухвала та рішення місцевого суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.