КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.07.2006                                                                                           № 23/43

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Григоровича О.М.

 суддів:                                          Гольцової  Л.А.

                                        Рябухи  В.І.

 при секретарі:                              Решоткіній Т.О.

 За участю представників:

 - позивача: Загородня Д.М. (дов. від 19.07.06 ),

-           відповідача1: Прохода І.В. (дов. від 29.11.05 № 22/120),

-              відповідача 2: Лисицький С.І. (дов. від 25.07.06 № 105),

-     відповідача 3: не з’явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області,

  Товариства з обмеженою відповідальністю “Бердянськ -Асторія”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 10.05.2006

 у справі № 23/43 (Демидова А.М.)

 за позовом                               Державного підприємства Міністерства оборони України "Київське управління механізації і будівництва"

 до                                                   1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області,

                                                  2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердянськ-Асторія",

                                                  3) Міністерства оборони України

 про                                                  визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України “Київське управління механізації і будівництва” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (далі – відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Бердянськ – Асторія” (далі – відповідач 2), Міністерства оборони України (далі – відповідач 3) про визнання недійсними договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства “Пансіонат-профілакторій “Алтагір” (далі – пансіонат “Алтагір”) від 12.12.05 №1729, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2 (далі – договір оренди), з моменту його укладання та листа Директора Департаменту економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України від 08.12.05 № 225/4/3740 (далі – лист Департаменту).

Під час розгляду справи судом 1-ої інстанції позивач, уточнивши позовні вимоги, додатково просив суд стягнути солідарно з відповідачів 1, 3 орендну плату за чотири місяці в сумі 16816,67грн.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду м. Києва від 10.05.06  призначено колегіальний розгляд справи у складі суддів: головуюча суддя - Демидова А.М., судді Гумега О.В., Кролевець О.А.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.05.06 позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладання договір оренди. Припинено провадження у справі в частині визнання недійсним листа Департаменту. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідачів 1, 2 на користь позивача по 42, 50 грн. державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач 1, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині визнання недійсним договору оренди у зв’язку із порушенням місцевим судом норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідач 2 також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду у зв’язку із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також у зв’язку з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та відмовити позивачеві у задоволенні позову повністю. Зокрема, він вважає, що спір слід було передати на розгляд до Господарського суду Запорізької області.

У відзиві на апеляційну скаргу від 07.06.06 № 3369/26-201 відповідач 1 повністю підтримав доводи, викладені у скарзі відповідачем 2.

Письмові відзиви на апеляційні скарги позивачем, відповідачем 3 надані не були.

29.06.06 та  07.07.06 позивачем були подані заяви про відвід колегії суддів Григорович О.М., Гольцова Л.А., Рябуха В.І., оскільки, на його думку, згаданий склад суду є упередженим по відношенню до позивача.

Ухвалами Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.06.06, 10.07.06 заяви позивача про відвід суддів Григоровича О.М., Гольцової Л.А., Рябухи В.І. у справі № 23/43 були залишені без задоволення.

Представник відповідача 3 в судове засідання не з’явився, не повідомивши суд про причини неявки, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом через канцелярію отримано клопотання представника позивача про забезпечення позову від 17.07.06 № 179 шляхом заборони здійснювати будь–яку діяльність на території пансіонату–профілакторію, в тому числі укладення договорів купівлі–продажу, пов’язане з можливим заподіянням шкоди інтересам держави.

Розглянувши клопотання, вислухавши думки представників відповідачів 1 та 2, колегія суддів не знайшла підстав для його задоволення, оскільки це може негативно вплинути на права громадян, відпочиваючих у пансіонаті–профілакторії.

Не було задоволено також клопотання відповідача 2 щодо відкладення розгляду апеляційної скарги для направлення запиту до Міністерства оборони України та отримання його відповіді стосовно належності фондів виведеного з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців державного підприємства “Пансіонат–профілакторій “Арктика+”. Колегія суддів вважає, що зазначені документи не мають значення для справи. Крім того, це клопотання відповідача 2 спрямоване на затягування розгляду справи апеляційною інстанцією та свідчить про недобросовісне користування ним процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання відповідача 2 про залучення до матеріалів справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців серії АА № 807507 про виключення з нього державного підприємства “Пансіонат–профілакторій “Арктика+” та рішення Господарського суду Запорізької області від 15.05.06 у справі № 27/238/06–АП були задоволені.

Розглянувши матеріали справи, доводи, викладені в апеляційних скаргах, та заслухавши думки представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача 1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача 2 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3.4 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 № 02-5/62 “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” у вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами у цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, територіальна підсудність має визначатися згідно з частиною третьою статті 15 ГПК, а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, який не є стороною за договором, уточнивши вимоги (заява від 17.04.06 № 135) просив визнати недійсним договір оренди та стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 3 орендну плату у сумі 16816,67грн. та господарські витрати.

Отже, враховуючи зазначене, а також положення частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), відсутні правові підстави вважати, що Господарський суд м. Києва розглянув справу з порушенням правил територіальної підсудності.

Як вбачається зі змісту спірного договору, він був укладений відповідачами 1 та 2 на підставі листа відповідача 3 від 08.12.05 № 3740.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує що договір оренди був укладений з порушенням норм чинного законодавства. На думку позивача, пансіонат “Алтагір” є власністю держави та перебуває у нього на праві повного господарського відання, обслуговується частиною його трудового колективу. Крім того, позивач зазначає, що відповідач 3 не наділяв пансіонат “Алтагір” фондами в порядку, передбаченому чинним законодавством України, та не надавав згоди на передачу його в оренду як цілісного майнового комплексу.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що, виходячи з матеріалів справи, пансіонат “Алтагір” належить позивачеві на праві повного господарського відання. Відповідач 3, як орган управління майном, відповідні фонди у позивача не вилучав та не передавав їх пансіонату “Алтагір”.

На підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.05 у справі № 18/13, яке набрало законної сили, свідоцтво про державну реєстрацію пансіонату “Алтагір” визнано недійсним, оскільки він був створений з порушенням чинного законодавства.

Статтею 326 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі України. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Згідно зі статтею 37 Закону України “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

З дублікату Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 810123, виданого виконавчим комітетом Бердянської міської ради 21.07.03, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Бердянського комунального підприємства з технічної інвентаризації від 23.12.04 вбачається, що позивач є балансоутримувачем комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Запорізька обл., м. Бердянськ, вул.Макарова, буд. 20/2.

На підставі частин 2, 3 статті 136 ГК України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб’єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб’єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до частини 7 статті 66 Господарського кодексу України (далі – ГК України) держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” встановлено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації, орендодавець у п’ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п’ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що, виходячи зі змісту Положення про Департамент економічної та господарської діяльності Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 02.07.05 № 370, лист Департаменту, на підставі якого був укладений договір оренди, не можна вважати згодою відповідача 3 та належною підставою для його укладення. Цей висновок підтверджується також листом Департаменту Міністерства оборони України від 20.04.06 №227/12/1640, в якому зазначено, що керівництвом відповідача 3 ніколи не надавалась згода на передачу пансіонату “Алтагір”, що є частиною основних фондів позивача, іншим юридичним особам.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, переважне право на створення господарського товариства та отримання в оренду пансіонату “Алтагір” має позивач, що випливає з частини 4 статті 8 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (далі – Закон про оренду).

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону про оренду відповідач 1 був зобов’язаний повідомити позивача про надходження ініціативи щодо оренди пансіонату “Алтагір”. Це зроблено не було і, таким чином, права та охоронювані законом інтереси позивача було порушено.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом з тим, виходячи зі змісту пункту 3.2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”, місцевому господарському суду, враховуючи, що визнавався недійсним договір оренди, слід було припинити його на майбутнє.

На підставі пункту 6.2 роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” не підлягають розгляду господарськими судами, зокрема, листи, інформація, роз’яснення і т.п., які надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур та ін. з приводу конкретних ситуацій. У разі надходження заяв про визнання недійсними актів, зазначених у цьому підпункті, господарський суд повинен відмовити у їх прийнятті з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК, а у разі помилкового прийняття позову – припинити провадження у справі згідно з пунктом 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (частина 3 пункту 6.2).

Колегія суддів погоджується також з підставами відмови у позові в частині стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 3 орендної плати за чотири місяці в сумі 16816,67 грн.

Керуючись статтями 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області задовольнити частково.

Змінити рішення Господарського суду м. Києва від 10.05.06 у справі №23/43, виклавши пункт 2 резолютивної частини у наступній редакції:

          “2. Визнати недійсним на майбутнє Договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства “Пансіонат – профілакторій „Алтагір” від 12.12.05 № 1729, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Бердянськ – Асторія””.

          В іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 10.05.06 у справі № 23/43 залишити без змін.

          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Бердянськ – Асторія” залишити без задоволення.

 Головуючий суддя                                                                      Григорович О.М.

 Судді                                                                                          Гольцова  Л.А.

                                                                                          Рябуха  В.І.

01.08.06 (відправлено)