Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Франовської К.С.,
суддів Широкової Л.В.,
ОСОБА_1,
при секретарі судового
засідання ОСОБА_2
з участю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на
постанову судді Овруцького районного суду Житомирської області від 04 січня 2010 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -
встановила:
Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою, у якій просила визнати неправомірними дії відповідача в частині невиплати їй в повному обсязі коштів, передбачених ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 (далі- Закон № 796-Х11), та стягнути з відповідача недовиплачену доплату до заробітної плати, як працюючій на радіоактивно забрудненій території в зоні гарантованого добровільного відселення за період з 1 січня 2009 року по 30 листопада 2009 року в сумі 8971 грн. 67 коп.
В обґрунтування позову зазначала , що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії, працює і проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11. Проте відповідач, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати із мінімальною заробітною платою, нараховує та виплачує їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.
Постановою Овруцького районного суду від 4 січня 2010 року позов задоволено. Постановлено визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира в частині виплати ОСОБА_3 доплати до заробітної плати не у відповідності із ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира на користь ОСОБА_3 8971 грн. 67 коп. доплати до зарплати в порядку ст.39 цього ж Закону за період з 1 січня 2009 року по 30 листопада 2009 року.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову і ухвалити нову про відмову у позові з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права. Відповідач, зокрема, вказує на те, що діяв правомірно, нараховуючи позивачу соціальні виплати, керуючись Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також зазначає, що Управління праці та соціального захисту не є розпорядником коштів, не має відповідних рахунків для перерахування коштів для соціальних виплат, а окрім того, на думку відповідача, суд першої інстанції не врахував, що Законами України «Про Державний бюджет» на відповідні роки не передбачалось бюджетне фінансування виплат у визначених Законом . розмірі.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статгі 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення виплачується доплата в розмірі двох мінімальних зарплат.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3 , працює у Овруцькому районному суді - в зоні гарантованого добровільного відселення та має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як свідчать довідки на а.с.2 позивачу виплачувалась доплата до зарплати в сумі, яка не відповідає Закону, а у твердій сумі, - 10 грн. 50 коп., встановленій Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року.
Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.. 39 Закону № 796-Х11.
Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір допомоги громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 39 Закону № 796- XI1 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ № 836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.
Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст..1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski у. Poland, 1996рік, Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань ( рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).
Таким чином, реалізація права громадян та соціальні виплати, передбачені Законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.
Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.
Разом з тим, колегія суддів виправляє помилку суду першої інстанції і виключає з мотивувальної частини постанови посилання на положення ст..233 КЗпП України як правової підстави для стягнення суми заборгованості без обмеження будь-яким строком.
Правильно вирішивши спір по суті, суд першої інстанції, при цьому вважав, що соціальна виплата в порядку ст..39 Закону № 796-Х11, як доплата, відноситься до структури зарплати. Такий висновок є помилковим, оскільки вказана виплата є соціальною гарантією, а не винагородою за працю, не входить до структури зарплати і фінансується не з фонду оплати праці, а з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
За таких обставин оскаржувана постанова відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира відхилити.
Постанову судді Овруцького районного суду Житомирської області від 04 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.