АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22-ц/790/3004/14 Головуючий 1 інстанції: Бобко Т.В.
Справа № 635/7607/13-ц Доповідач: Івах А.П.
Категорія: договірні
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Івах А.П.,
суддів – Пшенічної Л.В., Ізмайлової Г.Н.,
при секретарі – Курносовій К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданої в особі його представника ОСОБА_2, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними,-
в с т а н о в и л а:
12 серпня 2014 року ОСОБА_1, в особі свого представника ОСОБА_4, звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_3 та просив стягнути з останньої на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 58530грн. 67 коп., неустойку у вигляді штрафу за невиконання зобов’язань за договором позики у розмірі 423500грн. та понесені ним судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на той факт, що 02 листопада 2010 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики грошових коштів, за умовами якого він передав у власність, а відповідач прийняв грошові кошти у сумі 49700грн. та зобов’язався повернути їх не пізніше 2 листопада 2011 року, у порядку та в строки обумовлені сторонами.
Відповідач ОСОБА_3 узяті на себе зобов’язання за умовами договору не виконала, на момент звернення до суду основна сума боргу складала 44800грн. сума процентів, нарахованих за користування позиченими коштами, розрахована позивачем з 02 листопада 2013 року по 31 липня 2013 року, складає 9435,56 грн.. Враховуючи, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання на 847 днів, інфляційне збільшення належної до стягнення з боржника суми боргу з квітня 2011 року по червень 2013 року складає 1881,60 гривень та три проценти річних від простроченого боргу - 2413,51 гривень, а всього 58530 гривень 67 копійок. Крім того, за умовами зазначеного договору позики, передбачений ще один спосіб забезпечення виконання зобов'язання відповідачем за договором позики, а саме сплата неустойки у вигляді штрафу в розмірі 500 гривень за кожний день прострочення. Таким чином, загальний розмір належної до сплати неустойки становить 423500 гривень.
ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики та договору іпотеки від 02 листопада 2010 року недійсними, як таких, що укладені з порушенням вимог законодавства в частині змісту.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: ухвалено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 02 листопада 2010 з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 12270 гривень 82 копійки; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму процентів за договором позики з 02 листопада 2010 року в розмірі 6920 гривень 08 копійок; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму штрафу за договором позики від 02 листопада 2010 року в розмірі 6000 гривень; вирішено питання щодо судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору позики та договору іпотеки недійсними – відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1, в особі свого представника ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про його зміну, шляхом скасування в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення у цій частині про задоволення позовних вимог останнього у повному обсязі. В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 рішення не оскаржується.
В обґрунтування апеляційної скарги особа, що її подала, посилається на те, що суд першої інстанції передчасно вважав встановленими обставини, які не були доведені відповідачем, його висновки не відповідають дійсним обставинам справи; суд не врахував і не встановив всіх обставин справи, що впливають на правильність вирішення спору; рішення ухвалив з порушенням (неправильним застосуванням) норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:
Відповідно до положень ст. ст. 3, 11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:
- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;
- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Розглядом справи встановлено, що 2 листопада 2010 року між сторонами був укладений договір позики (а.с.7) за умовами якого ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3, а остання прийняла грошові кошти у сумі 49700 грн. та узяла на себе зобов’язання повернути Позикодавцю грошові кошти не пізніше 02 листопада 2011 року, у порядку та в строки, встановлені договором, а саме протягом, зазначеного строку не пізніше 2-го числа кожного місяця повертати по 1225 грн. (поточне повернення).
Відповідно до п. 6 Договору за прострочення виконання своїх зобов’язань Позичальник повинен сплатити на користь Позикодавця штраф (пеню) в розмірі 500грн. за кожен день прострочення.
Зміст пункту 7 Договору говорить про те, сторони домовилися, що виконання Позичальником зобов’язань по поверненню позики буде підтверджуватися розписками про отримання повернення від ОСОБА_1 або від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Повне виконання усіх зобов’язань за цим договором підтверджується наданням від позикодавця (від його представника, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності) нотаріально посвідченої заяви про отримання всієї суми позики.
Тоді ж, 02 листопада 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов’язання, що виникло у іпотекодавця ОСОБА_3 за договором позики, укладеного між сторонами та посвідченого ПН ХМНО ОСОБА_6 02 листопада 2010 року за р. №3922, відповідач ОСОБА_3 передала в іпотеку іпотеко держателю ОСОБА_1 нерухоме майно: житловий будинок № 22 з надвірними будівлями по вул.. Калініна в місті Південне Харківського району Харківської області (а.с.42).
Цей договір посвідчений тим же приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 3925 (а.с.39).
Тоді ж, 02 листопада 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено договір комісії, за умовами якого ОСОБА_3 як Комітент уповноважує Комісіонера – ОСОБА_8 вчиняти в інтересах неї, та за її рахунок, але від свого імені створювати певні юридичні наслідки – а саме здійснює продаж житлового будинку №22 з надвірними будівлями по вул.. Калініна у місті Південне Харківського району Харківської області.
Комітент доручає Комісіонеру оформити та отримати всі документи, що необхідні для продажу, в тому числі Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, кадастровий номер земельної ділянки, Експертну грошову оцінку земельної ділянки, Витяг з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру довідку про склад сім’ї, а в разі необхідності одержувати дублікати правовстановлюючих документів, технічну документацію, яка надається відповідними органами державного управління та місцевого самоврядування, тощо.
Мінімальна ціна, за яку Комісіонер зобов’язується продати зазначене майно, повинна бути не менш 10000 гривень, за умови отримання грошей до підписання договору купівлі-продажу майна. Для виконання цього договору комітент передав комісіонеру документи майно, що підтверджують його право власності на це майно.
Цей договір також посвідчено ПН ХМНО ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №3927.
Згідно довіреності від 3 березня 2009 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_9 бути його представником в усіх без винятку підприємствах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форми власності та галузевої незалежності, в будь-яких бюро технічної інвентаризації, в Житлово-комунальних підприємствах, будинкових комітететах в виконавчих комітетах. Виконавчому комітеті Харківської міської ради, нотаріальних конторах при вирішення будь-яких питань, що мене стосуватимуться, бути його Представником в усіх, без винятку підприємствах, організаціях, кооперативах, та інших обєднаннях та спілках, судах України, судових, адміністративних установах, державних органах, органах державної та місцевої влади, контрольно-фінансових та податкових органах, органах прокуратури, міліції (в тому числі у відповідних підрозділах реєстрації фізичних осіб), служби безпеки, попереднього слідства, дізнання, виконавчих службах, а також з правом подавати від його імені заяви, документи, сплати будь-яких внесків та платежів, отримувати оформлені на його ім’я документи, поштову, телеграфну, та Іншу кореспонденцію, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, а також виконувати інші дії в зв’язку з виконанням цієї довіреності.
Для чого надав їй право подавати від його імені будь-які заяви, довідки, документи, отримувати сформовані на його ім’я будь-які документи, довідки, повідомлення (включаючи технічні паспорти об’єкти нерухомості та правовстановлюючі документи), вести від його імені переговори та попередньо узгоджувати всі процедурні питання, подавати та підписувати всі документи (заяви, запити, клопотання), необхідні для виконання повноважень, враховуючи позовні та інші заяви скарги, дозволи, свідоцтва, ліцензії тощо, а також інші документи, що стосуються його прав та законних інтересів, сплачувати за нього платежі.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що в ході розгляду справи достеменно встановлений факт добросовісного та належного виконання ОСОБА_3 узятих на себе зобов’язань за договором позики в частині способу їх виконання по поверненню грошових коштів позикодавцю ОСОБА_1 через його представника ОСОБА_7 у відповідності до умов п. 7 договору позики.
При цьому суд прийняв до уваги, що в період з 02 грудня 2010 року по 02 листопада 2011 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу гроші наступними платежами: 02.12.2010 року – 1225грн; року - 1225 гривень, 02.02.2011 року та 02.03.2011 року - загальну суму 2450 гривень, 02.04.2011 року - 1225 гривень, 02.05.2011 року - 1225 гривень, 02.06.2011 року - 450 гривень, 07.07.2011 року 2000 гривень, 02.08.2011 року - 800 гривень та 425 гривень. 02.09.2011 року - 1225 гривень, 29.09.2001 року 1500 гривень, 21.10.2011 року - 950 гривень, а всього в зазначений період - на загальну суму 14700 гривень.
В період з 09 листопада 2011 року по 12 листопада 2012 року ОСОБА_10 отримала від ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу гроші наступними платежами: 01.08.2012 року - 1250 гривень, 02.09.2012 року - 1200 гривень, 03.10.2012 року - 1225 гривень, 07.11.2012 року - 1225 гривень, 09.11.2012 року - 10000 гривень, а всього в зазначений період - на загальну суму 14900 гривень, залишок суми боргу за договором позики станом на 12 листопада 2012 року складав 20100 гривень.
У відповідності до розписки від 09 листопада 2012 року між ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, та ОСОБА_3 було досягнуто домовленості про продовження строку виконання зобов'язань за договором позики укладеним між сторонами 2.11.2010 року, а саме строк виконання зобов'язань продовжений до 12 листопада 2013 року з становленням періодичності платежів у розмірі 875 гривень щомісячно, така домовленість про міну умов договору позики не суперечить вимогам ст.ст.651,654 ЦК України та звичаям ділового обороту, та здійснена ОСОБА_7 від імені ОСОБА_11 у межах іі повноважень.
Із наданих відповідачем розписок про отримання грошових коштів вбачається, що в період з 12 листопада 2011 року по 09 серпня 2013 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу гроші наступними платежами: 09.12.2012 року - 875 гривень, 09.01.2013 року - 875 гривень, 09.02.2013 року - 875 гривень, 09.03.2013 року - 875 гривень, 09.04.2013 року - 875 гривень, 09.05.2013 року - 875 гривень, 09.06.2013 року - 875 гривень, 09.07.2013 року - 875 гривень. 09.08.2013 року - 875 гривень, а всього в зазначений період - на загальну суму 7875 гривень, залишок суми боргу за договором позики станом на 09 серпня 2013 року складав 12225 гривень.
А після 9 серпня 2013 року відповідач перестала виконувати узяті на себе зобов’язання за договором позики, та на час розгляду справи заборгованість склала 12225 грн.
З урахуванням домовленостей, які були досягнуті між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 щодо продовження строку виконання зобов’язань відповідачем за договором позики, суд правильно застосував положення ч. 2 ст.. 625, ст. ст.. 549, 551, 611 ЦК України, привів розрахунок суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, що складає:
- сума основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми 12270,82грн, ( з яких сума основного боргу -12225грн., розмір інфляційного збільшення – 36,97грн., три проценти річних – 8,85грн.) сума процентів за договором позики – 6920,08 грн., сума нарахованого штрафу – 6000грн.
Отже, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, встановив фактичні обставини справи, правильно визначився з правовою оцінкою правовідносин, що виникли між сторонами та, виконавши вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. У відповідності до вимог ч. 3 ст. 215 ЦПК України суд привід у рішенні мотиви, з яких вважав встановленою наявність фактів виконання відповідачем узятих на себе зобов’язань за умовами договору позики, узяв до уваги надані докази на підтвердження вказаних обставин, правильно застосував зазначені в рішенні нормативно-правові акти.
Висновок суду ґрунтується на основі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони, у відповідності до положень ст.. 60 ЦПК України , посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, погоджується з вимогами ст.. ст.. 57-60, 64 ЦПК України та статей Цивільного Кодексу України, застосованих судом при ухваленні рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Посилання особи, що подала апеляційну скаргу, на той факт, що ОСОБА_1 ніколи не надавав дозволу і не вказував відповідачу повертати кошти за договором позики ОСОБА_7 та ніколи не доручав останній отримувати замість нього грошові кошти за договором позики, укладеним між ним та відповідачем, не уповноважував її на здійснення таких дій, не надавав їй на це довіреності і ніколи через неї не отримував коштів від відповідача судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки вони спростовуються сукупністю наявних у справі доказів, фактичними обставинами справи.
При цьому судова колегія приймає до уваги, що при укладенні договорів позики та іпотеки між сторонами була присутня ОСОБА_7, яка у відповідності до довіреності від 03 березня 2009 року мала право представляти інтереси ОСОБА_1 (а.с. 46).
Зі змісту довіреності вбачається, що вона містить обмеження повноважень представника щодо визнання позову, укладення мирової угоди та отримання присуджених грошей або майна.
Зі змісту поданої вимоги про виконання обов’язків за договором позики від 01 червня 2012 року, що представником ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_12 була направлена на адресу відповідача ОСОБА_3 (а.с. ), вбачається, що кредитор визнає факт повернення йому боргу в період з 02 листопада 2010 року по 02 березня 2011 року приблизно 4900грн.
Наявні у справі розписки від імені ОСОБА_7 від 12 грудня 2010 року, 02 січня 2011 року, 2 лютого – 2 березня 2011 року (а.с.49-50) свідчать, що саме вказану суму у розмірі 4900грн. остання отримувала в рахунок погашення боргу.
На спростування вказаного факту представником ОСОБА_1 ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що 4900 грн. ОСОБА_3 повернула якимось іншим способом.
З огляду на викладене судова колегія підстав для задоволення апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення з інших підстав не вбачає.
Рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог не переглядалося.
Керуючись ст.. ст.. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданої в особі його представника ОСОБА_2 – відхилити.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 грудня 2013 року – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий –
Судді -