ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"11" липня 2006 р. | Справа № 6-30/42-05-1191 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Сидоренко М.В.,
Таценко Н.Б.
при секретарі судового засідання Кійко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Вахрушев О. П. –голова правління
від відповідача: Кульшик К. В. –по довіреності
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”
на рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2006 р.
по справі № 6-30/42-05-1191
за позовом АТЗТ „Транс-Порт”
до відповідача Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”
про стягнення 15020479 грн. 90 коп.
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
У судовому засіданні 11.07.06 р. за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови відповідно до ст. 85 ГПК України.
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2005 р. АТЗТ „Транс-Порт” звернулось до господарського суду Одеської області про стягнення з Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” збитків у вигляді неодержаних доходів, завданих неправомірними діями Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”, що виразилися в односторонній відмові від виконання зобов’язань за договором №КД-265 від 24.12.1998 р., в сумі 2 423 493, 3 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. ст. 161, 162, 203, 332, 392 ЦК УРСР (в редакції 1963 р.).
Рішенням господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 р. та Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2005 р., позов задоволено у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду України від 22.11.2005 р. касаційну скаргу Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” задоволено. Постанову Вищого господарського суду України від 27.09.2005 р., постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 р. та рішення господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. у справі №30/42-05-1191 скасовано; справу передано на новий розгляд господарського суду Одеської області.
При новому розгляді справи в господарському суді Одеської області АТЗТ „Транс-Порт” (надалі –Товариство) доповнило позовні вимоги (т. 6 а.с. 11), заявивши до стягнення з ДП „Одеський морський торговельний порт” (надалі –Порт) 750000грн. реальних збитків у вигляді оплачених Товариством юридичних послуг ТОВу „НВП „Фенікс” за договором від 12.11.2004 р., 7270479,90 грн. упущеної вигоди від неможливості виконання договорів з підприємствами спільної з Портом діяльності та договору №КД-265 з Портом за період з 01.07.2003 р. по 31.12.2004 р. внаслідок скасування начальником Порту дії договору №КД-265, та 7000000 грн. моральної шкоди, яка виразилась у приниженні ділової репутації, підриву довіри до його діяльності і т. д.
Рішенням господарського суду Одеської області від 10.05.2006 р. (суддя Демешин О. А.) позов АТЗТ „Транс-Порт” задоволено частково; присуджено до стягнення з Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” на користь АТЗТ „Транс-Порт” реальні збитки у сумі 750000 грн., збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 7270479, 90 грн. У стягненні моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду вмотивоване наступним: фактично договором №КД-265 від 24.12.1998 р. було передбачено виконання АТЗТ „Транс-Порт” підрядних робіт та надання послуг;цей договір є за своєю правовою природою договором підряду; видача Портом довіреності строком дії до 31.12.2003 р. з метою забезпечення належного виконання умов договору №КД -265 є безумовним підтвердженням Портом своїх зобов’язань за вказаним договором, а також того, що порт не має наміру припиняти його дію принаймні до 31.12.2003р.; після закінчення строку дії договору №КД-265, встановленого додатковою угодою, сторони не висловили бажання припинити його дію, а продовжували виконувати свої обов’язки, що відповідно до п. 6.1 договору є пролонгацією договору на тих самих умовах, тобто договір слід вважати таким, строк дії якого автоматично пролонговано внаслідок продовження його виконання; договір №КД-265 виконувався сторонами до 01.07.2003 р.;ст. 392 Цивільного кодексу Української РСР, на яку послався Порт як на підставу припинення договору, регулює відносини, що виникають між сторонами договору доручення і не стосується договору підряду, яким є договір №КД-265; відповідач визнав договір №КД-265 договором підряду, факт чого встановлений в рішенні господарського суду Одеської області від 29.11.2005 р. по справі №15/314-05-8820; договір №КД-265 не має характерних ознак договору доручення, визначених ст. 386 ЦК УРСР; АТЗТ „Транс-Порт” на виконання умов спірного договору уклав договори про виконання робіт з іншими підприємствами від свого імені, а не від імені Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт”, як це мав зробити повірений, якщо б діяв за договором доручення; договором №КД-265 встановлений строк його дії, що підтверджує, що він не є договором доручення і не міг бути припинений в односторонньому порядку; в порушення вимог ст. ст. 161, 162 Цивільного кодексу Української РСР Порт в односторонньому порядку відмовився від виконання зобов’язань за договором №КД-265; відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу Української РСР у разі невиконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; одностороння відмова Порту від виконання договору №КД-265 спричинила неможливість виконання договорів між підприємствами спільної діяльності і позивачем; 18.06.2003 р. на адресу підприємств спільної діяльності був надісланий лист Порту (вих. №41-8/1266) з пропозицією розірвати договори з позивачем та укласти аналогічні угоди безпосередньо з Портом без вказівки на факт односторонньої відмови Порту від виконання цього договору шляхом його скасування; у зв’язку з тим, що Порт ввів в оману підприємства спільної діяльності, останні з 01.07.2003 р. припинили виконання договорів з АТЗТ „Транс-Порт”, що призвело до втрати позивачем доходів також і від цих договорів; з урахуванням сталої тенденції росту доходів АТЗТ „Транс-Порт” від виконання договорів з підприємствами спільної діяльності є підстави вважати, що доходи за період з 01.07.2003 р. по 30.06.2004 р. були б не меншими ніж доходи, отримані протягом попереднього року; позивачу завдані збитки у вигляді 750000 грн. оплачених юридичних послуг (реальні збитки) та упущеної вигоди у розмірі 7270479,90 грн. від дострокового припинення дії договорів Товариства з іншими підприємствами та Портом і невиконання їх умов у період з 01.07.2003 р. по 31.12.2004 р.; вказані збитки підлягають відшкодуванню Портом, який припустився неправомірного одностороннього розірвання договору підряду.
Суд першої інстанції зазначив, що між діями відповідача та неодержаними позивачем доходами наявний причинно-наслідковий зв’язок, а виконання договорів Товариства з іншими контрагентами було безпосередньо пов’язане з виконанням односторонньо розірваного договору №КД -265.
Щодо моральної шкоди, суд вказав, що припинення дії договору не могло вплинути на ділову репутацію позивача, оскільки не було пов’язане з його волею.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ДП „Одеський морський торговельний порт” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2006 р. в частині стягнення з Порту упущеної вигоди в розмірі 7270479,90грн. та збитків у вигляді витрат на юридичні послуги в розмірі 750000 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТЗТ „Транс-Порт” відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга вмотивована наступним: всупереч вимогам процесуального законодавства в описовій частині рішення не викладено зміст доводів, заперечень та пояснень Одеського порту, що є порушенням вимог ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України; у позовній заяві та доповненнях до неї відсутнє належне обґрунтування наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, у зв’язку з чим позовні вимоги позивача є недоведеними, необґрунтованими і незаконними; в порушення вимог ст. ст. 32-34, 54 ГПК України в матеріалах справи відсутні докази, якими б було достовірно підтверджено можливість реального отримання позивачем заявлених ним неодержаних доходів у розмірі 7270479,90 грн.; договір №КД-265 є договором доручення, а не підряду, оскільки його було застосовано сторонами у зв’язку з виникненням у Одеського порту необхідності доручити іншій особі, яка володіє більшими спеціальними можливостями, здійснювати певні юридичні дії, що й було передбачено п.п. 1.1,2.1, 2.2 договору № КД-265; відповідно до вимог ст. 392 ЦК УРСР відповідач належним чином повідомив Товариство про скасування договору №КД-265 та відповідно до вимог ст. 69 УК УРСР –про відкликання довіреності №КД-265/2269, яку було видано на виконання договору №КД-265; згідно ст. 392 ЦК УРСР договір доручення може бути припинений з огляду на те, що його скасував довіритель, довіритель може скасувати доручення у будь-який час, навіть без зазначення мотивів; суд усупереч норм матеріального права зробив висновок про неправомірність скасування договору доручення №КД-265; позивачем належним чином не обґрунтовано та не наведено детальний розрахунок позовних вимог із зазначенням точних обґрунтованих сум; позивачем належним чином не доведено та достовірно не підтверджено ніякими доказами реальність можливості отримання ним доходів у розмірі 7270479,90 грн. та не надано доказів можливості виконувати свої обов’язки перед Портом та третіми особами у тих розмірах, які ним пред’явлені до стягнення; позивач не надав доказів того, які заходи ним було вжито щодо зменшення розміру збитків та чи вживались ним такі заходи; при доповненні позовної заяви позивачем в порушення вимог ст. 57 ГПК України не додані документи в обґрунтування позовних вимог та протиправності дій Одеського порту; судом залишено поза увагою, що договором №КД-265 не передбачено ані складання кошторисної документації, ані передача портом позивачу будь-яких матеріалів для виконання підрядних робіт та взагалі не йде мова про виконання таких робіт; у діях Порту відсутнє порушення норм ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР, Портом належним чином скасовано договір №КД-265, в його діях відсутні протиправність і вина у спричиненні збитків позивачеві, отже, відсутній і сам склад цивільного правопорушення; Одеський порт не має відношення до відмови підприємств спільної діяльності від послуг Товариства, підприємства як самостійні суб’єкти господарювання вільні обирати, з ким вступати у договірні відносини; заявлена позивачем до стягнення грошова сума, витрачена ним у зв’язку з отриманням юридичних послуг від іншої особи, не може розглядатись як завдані йому збитки, оскільки такі витрати не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв’язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за іншим договором.
На думку скаржника, посилання суду на порушення Портом ст. ст. 161,162, 203, 332 ЦК УРСР є безпідставним, ці норми матеріального права не підлягають застосуванню; належить застосовувати до спірних правовідносин ст. ст. 64-69, 70, 209, 386-392 ЦК УРСР. Одеський порт не має відношення до відмови підприємств спільної діяльності від послуг позивача, що в порушення норм процесуального права залишено без правового аналізу судом першої інстанції.
Крім наведеного, відповідач окремо завертає увагу на відсутність доказів укладення позивачем договорів з контрагентами, які є підприємствами спільної з Портом діяльності, саме у межах та на виконання договору №КД –265, у зв’язку з чим є необґрунтованими твердження про пов’язаність припинення їх дії з відмовою Порту від виконання договору №КД-265; наявність лише суб’єктивного припущення позивача щодо можливості отримання доходів не менших, ніж у попередній період, яке суд поклав в основу рішення за відсутності документальних доказів.
Одеський порт вважає рішення від 10.05.2006 р. постановленим при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову АТЗТ „Транс-Порт” у позові в повному обсязі.
Представник АТЗТ „Транс-Порт” проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, у зв’язку з чим просить залишити його без змін.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків місцевого господарського суду, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія в цілому погоджується з доводами апеляційної скарги і вважає наявними підстави для її задоволення виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 24.12.1998 р. між АТЗТ „Транс-Порт” та Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт” був укладений договір №КД-265, предметом котрого є доручення Портом і прийняття зобов’язань позивачем з виконання від імені Порту комплексу робіт та послуг, пов’язаних з виконанням договору між Портом і Одеською залізницею.
Відповідно до п. 2.1.1. договору позивач зобов’язаний здійснювати координацію обробки вагонів між Портом і Залізницею, виконувати аналіз виконання Портом встановлених планів і норм обробки вагонів, вести статистичну звітність обробки, здійснювати контроль виконання плану завезення вантажів, здійснювати розрахунки між Портом і Залізницею за результатами обробки вантажів, розкредитовувати вагони на експортні вантажі, складати місячні плани відвантаження, вести планування обробки вагонів, забезпечувати правовий захист інтересів Порту у відносинах з Залізницею, компенсувати втрати залізниці, за заявою Порту встановлювати місцезнаходження вагонів. Ці обов’язки Товариство виконує самостійно, силами свого персоналу і під свою відповідальність.
В свою чергу, Порт прийняв на себе зобов’язання забезпечувати доступ до своєї інфраструктури та до інформації, проводити своєчасну оплату згідно обумовлених договором тарифів, повідомляти номера вагонів, що подаються на станцію „Одеса-Порт” (п.2.2 договору).
Розділ 3 договору встановлює порядок розрахунків: Порт по своїм вантажам за надані послуги та/або роботи сплачує 0, 04 дол. США за кожну брутотонну, що вивантажена з вагонів або завантажена до них (п.3.1); за послуги, що надаються „Транс-Портом” підприємствам спільної діяльності, що знаходяться на території Порту, здійснюються взаєморозрахунки по окремим договорам з цими підприємствами. Оплата здійснюється Портом за рахунками позивача, до яких додаються обґрунтовуючи документи, на протязі 10 банківських днів з дати їх отримання.
Договір діє до 31.12.2000р. і може бути пролонгованим на таких же або інших умовах.
Відповідно до додаткової угоди від 22.11.2001 р. строк дії договору був встановлений до 31.12.2002 р. (нова редакція п. 6.1 договору №КД-265 від 24.12.1998р.)
26.12.2002 р. відповідач видав голові правління АТЗТ „Транс-Порт” Вахрушеву О. П. довіреність №КД-265/2269 зі строком дії до 31.12.2003 р. на право представляти відповідно до договору №КД-265 інтереси Порту у відносинах з Залізницею з наведених у довіреності питань ( аналогічних зобов’язанням за п. 2.11 договору №КД-265), а також представляти інтереси Порту в судах для забезпечення захисту цих інтересів у відносинах з Залізницею.
23.06.2003 р. Порт надіслав позивачу лист №020/1-758 (т. 2, а.с. 1) з повідомленням про відміну договору №КД-265 від 24.12.1998 р. з 01.07.2003 р. на підставі ст. 392 ЦК УРСР, та відкликання і недійсність виданої довіреності №КД-265 -2269 від 29.12.2002 р. відповідно до ст. 69 ЦК УРСР. У листі зазначається про вчинення цих дій Портом у зв’язку з утворенням залізничної служби в ДП „Одеський морський торговельний порт”
18.06.2003 р. листом №41-8/1266 (т.2, а.с. 3) відповідач повідомив контрагентів позивача за укладеними договорами про закінчення строку дії договору №КД-265 від 24.12.1998 р. і запропонував останнім розірвати договірні відносини з АТЗТ „Транс-Порт” та укласти договір безпосередньо з Портом на надання аналогічних послуг.
Як вбачається з матеріалів справи (т. 1, а.с. 46-128), АТЗТ „Транс-Порт” були укладені договори №1 від 01.01.2002 р. з ТОВ „Бруклін-Київ”, №3 від 01.01.2000р. з Підприємством з іноземними інвестиціями „Айронімпекс-Україна”, №3-2000 від 01.01.2000р. з ТОВ „Олімпекс Купе Інт.”, №3 від 01.01.2002 р. з ДП „Українська національна стивідорна компанія”, №7/11 від 01.01.2000 р. з Підприємством з іноземними інвестиціями „Металз-Юкрейн Корп. ЛТД”, №6 від 01.01.2000 р. з Підприємством з іноземними інвестиціями „Петрекс”, №8 від 01.01.2000 р. з УАСНП „Новолог”, №8 від 01.04.2002 р. з ТОВ „ЗПК „Інзерноекспорт”, №21 від 17.07.2001 р. з ДП „ГПК Україна” компанії „ГПК „Гамбург Порт Консалтінг Гмбх” (ФРН), які діють протягом року і вважаються автоматично пролонгованими, якщо жодна з сторін за 60 днів до закінчення строку їх дії не повідомить у письмовій формі про їх розірвання.
Предметом цих договорів є доручення цих підприємств-контрагентів позивачу, АТЗТ „Транс-Порт”, виконувати від їх імені комплекс робіт та послуг, пов’язаних з виконанням договору між Одеським портом та Одеською залізницею.
Позивач відповідно до цих договорів прийняв на себе зобов’язання здійснювати послуги, зазначені у п. 2.1.1 по відношенню до експортно-імпортних вантажів підприємств (усі згадані договори містять типові умови, з визначенням вартості послуг у додаткових угодах, які є невід’ємними їх частинами).
Відповідно до Договору про взаємовідносини між Одеською залізницею та Одеським морським торговельним портом від 01.02.2000 р. від імені Порту перед залізницею на станції Одеса-Порт виступає АТЗТ „Транс-Порт”(т. 1, а.с. 140 –п. 1.3).
Отримавши лист Порту про скасування договору №КД-265 від 24.12.1998 р. з 01.07.2003 р., позивач висловив свою незгоду з відміною договору в односторонньому порядку, пославшись на хибність підстав, визначених Портом, та об’єктивну неможливість виконання зобов’язань перед іншими контрагентами у зв’язку з розірванням договору №КД-265 та скасуванням довіреності голови правління АТЗТ „Транс-Порт”.
За твердженням позивача, усі підприємства спільної з портом діяльності (ПСД), які в межах її реалізації виконували майже весь обсяг вантажних операцій в Порту, мусили припинити виконання вищезазначених договорів з АТЗТ „Транс-Порт”, уклали аналогічні договори безпосередньо з Портом, що було наслідком неправомірних дій відповідача з розірвання договору №КД-265 в односторонньому порядку та повідомлення цих підприємств про нібито закінчення строку його дії.
Викладені обставини зумовили заподіяння позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди та реальних збитків, моральної шкоди, у загальному розмірі 15020479 грн. 90коп., які заявлені до стягнення з Порту на підставі ст. ст. 23, 203, 611 ЦК УРСР (згідно доповнення до позовної заяви –т. 6, а.с. 11).
Суд першої інстанції, розглянувши спір, прийняв рішення про задоволення позову в частині вимог про стягнення упущеної вигоди та реальних збитків з підстав, наведених в мотивувальній частині рішення, дійшовши висновку, що у діях Одеського морського торговельного порту наявний склад цивільного правопорушення з заподіяння збитків відповідно до ст. ст. 16,161, 162, 203 ЦК УРСР, норми котрого застосовані до спірних правовідносин з врахуванням обставин справи та приписів п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (від 16.01.2003р.).
Проте, з висновками суду першої інстанції судова колегія не погоджується враховуючи наступне.
Згідно ст. 203 ЦК УРСР в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Для покладення на боржника відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв’язку між протиправними діями та спричиненням збитків, вини.
Аналізуючи обставини справи на предмет встановлення наявності цих елементів, місцевий господарський суд припустився невідповідності висновків обставинам справи, визнав встановленими обставини, що є недоведеними належними і допустимими доказами, неправильно застосував та порушив норми матеріального і процесуального права (ст. 43, 33, 34 ГПК України).
Викладена позиція апеляційного суду ґрунтується на такому.
По-перше, помилковим є визначення судом правової природи договору №КД-265 як договору підряду, правовідносини за яким регулювались положеннями глави 28 ЦК УРСР, а також висновок, що він взагалі позбавлений ознак договору доручення, і як наслідок, - твердження про неправомірність припинення його дії в односторонньому порядку.
З цього приводу судова колегія, зважаючи і на правову позицію Верховного Суду України у постанові від 27.09.2005 р., зазначає, що договір №КД-265 позбавлений основних ознак договору підряду, оскільки не встановлює обов’язок АТЗТ „Транс-Порт” виконати певну роботу за завданням Порту як замовника та зобов’язання Порту прийняти та оплатити виконану роботу.
Положення договору не містять конкретно зазначених видів робіт, які позивач виконує за завданням Порту, не зазначено у самому договорі можливість і необхідність прийняття робіт Портом з складанням і підписанням актів здачі-приймання робіт сторонами договору.
На думку колегії суддів, однозначно ідентифікувати договір №265-КД, який вміщує елементи різних видів угод, на предмет визначення його правовою природи неможливо, але слід виходити з того, що суб’єкти господарської діяльності вправі на власний розсуд визначати свої взаємовідносини шляхом укладення угод, прямо не передбачених чинним на момент їх укладення законодавством, за умови, що такі угоди не протирічать його положенням і оптимально регулюють їх взаємостосунки.
Спір на предмет недійсності договору №КД-265 від 24.12.1998 р. вирішений господарським судом Одеської області з прийняттям рішення про відмову у позові про визнання його недійсним від 29.11.2005 р. по справі №15/314-05-8820 (т. 6, а.с. 38).
Текстуальний аналіз положень договору №КД-265 надає підстави для висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним, оскільки його умови за змістом підпадають під договір про надання послуг, але ці послуги надаються позивачем від імені Порту (п. 1.1), що, в свою чергу, кореспондується з договором Порту з Залізницею від 01.02.2000р. (п.1.3, п.6.9 –т. 1, а.с. 138, 145) і з Єдиним технологічним процесом роботи станції Одеса-Порт і Одеського морського торговельного порту (із змінами і доповненнями - т. 6, а.с. 57-63).
Не складалась до договору №КД-265 і кошторисна документація, в той час як наявність кошторису є істотною умовою договору підряду відповідно до ст. 334 ЦК УРСР, не визначались умови щодо обсягу робіт і їх вартості, взагалі, стосовно предмету договору, який мав бути чітко визначений згідно з вимогами ст. 332 ЦК УРСР.
Таким чином, під час укладення договору №КД-265, волевиявлення сторін полягало у наданні позивачу представницьких повноважень на виконання від імені Порту послуг, пов’язаних з виконанням Портом договору з Залізницею, протягом терміну дії цього договору АТЗТ „Транс-Порт” виконувало договір доручення, відносини за яким регулюються приписами гл. 34 ЦК УРСР „Доручення”, зокрема, підпадають під дію ст. 392 ЦК УРСР „Припинення договору доручення”.
Зазначивши, що договір №КД-265 не містить необхідних ознак договору доручення, зокрема, не вказує на здійснення юридичних дій за рахунок довірителя, місцевий господарський суд вдався до детального спростування позиції відповідача і цілком необґрунтовано визначив правову природу відносин за договором №КД-265як підрядних, погодившись з думкою АТЗТ „Транс-Порт” без належного правового аналізу. Допущена неповнота призвела до неправильного застосування при визначенні правової природи договору №КД-265 ст.332 ЦК УРСР, ст. 162 ЦК УРСР без врахування передбаченої ст. 392 ЦК УРСР можливості скасування договору доручення довірителем у будь-який час і припиненням у такий спосіб дії договору.
Поза увагою суду першої інстанції та без належного правового аналізу залишилась та обставина, що у розділі 6 договору №КД-265 („Інші умови”) не зазначена можливість автоматичної пролонгації договору після настання строку, до якого він діє згідно з додатковою угодою від 22.11.2001 р., тобто після 31.12.2002 р. П. 1 додаткової угоди обумовлена можливість пролонгації договору на той же строк та таких же або інших умовах, однак у встановленому п. 7.2 договору порядку (шляхом укладення доповнень до договору у письмовій формі) дія договору після 31.12.2002 р. не продовжена його сторонами.
Натомість, 29.12.2002 р. Порт видав голові правління АТЗТ „Транс-Порт” довіреність на представництво інтересів у відносинах з Залізницею, причому повноваження цієї особи за довіреністю фактично відтворюють зобов’язання позивача за договором №КД-265 (п. 2.1); строк дії довіреності визначений до 31.12.2003р.
Отже, на думку колегії суддів, видачею довіреності на ім’я голови правління АТЗТ „Транс-Порт” відповідач остаточно закріпив своє волевиявлення саме на надання представницьких повноважень позивачу у відносинах з Залізницею, зазначивши, що довіреність видається відповідно до договору №КД-265 від 24.12.1998р., що де-юре не був пролонгований сторонами.
Разом з тим, АТЗТ „Транс-Порт” не вимагало пролонгації договору у встановленій його умовами формі, погодилось з продовженням виконання його умов, однак вже на підставі тільки виданої довіреності, чим визнало фактичну легалізацію після 31.12.2002 р. свого статусу як повіреного Порту у відносинах з Одеською залізницею.
Пославшись в рішенні на зміни та доповнення до Єдиного технологічного процесу роботи станції Одеса-Порт і Одеського морського торговельного порту в підтвердження тези про продовження дії договору №КД-265, суд першої інстанції не звернув увагу і не надав правову оцінку змісту розділу 9 цього документу, де зазначається, що роботу Порту і станції з організації завантаження та вивантаження вагонів в порту координує АТЗТ „Транс-Порт” за довіреністю порту (т. 6, а.с.60).
Відповідно до ст. 392 ЦК УРСР договір доручення припиняється, крім загальних підстав припинення договорів, також внаслідок:1) скасування його довірителем; 2) відмови повіреного; 3) смерті довірителя або повіреного, визнання будь-кого з них недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення юридичної особи, що бере участь у договорі. Довіритель вправі скасувати доручення, а повірений відмовитись від нього у всякий час. Угода про відмову від цього права недійсна.
Листами від 23.06.2003 р. та від 25.06.2003 р. Одеський порт повідомив позивача належним чином про скасування договору №КД-265 від 24.12.1998 р. з 01.07.2003 р. та відкликання у зв’язку з скасуванням довіреності від 29.12.2002 р. Ці дії Порту вчинені ним у відповідності до вимог ст.392, 69 ЦК УРСР, тобто в межах та на підставі закону.
За таких обставин, ознаки неправомірної поведінки у діях Порту, на наявність котрої послався позивач і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, відсутні, оскільки договір №КД-265 був припинений в односторонньому порядку на підставі ст. 392 ЦК УРСР шляхом скасування його Портом як довірителем. Відтак, висновок місцевого господарського суду щодо порушення відповідачем вимог ст. ст. 161, 162 ЦК УРСР не грунтується на законі і не відповідає обставинам, які мають суттєве значення для справи.
Незважаючи на те, що надана законом можливість скасування договору доручення довірителем у будь-який момент виключає взагалі правомірність вимог про відшкодування збитків у вигляді неотриманих доходів, слід звернути увагу на з’ясування обґрунтованості та доведеності розрахунку упущеної вигоди як складової частини нібито заподіяних збитків, заявлених до стягнення з Порту у загальному розмірі 7270479,90 грн.
Суд першої інстанції навів доводи позивача та поклав здійснені ним розрахунки та покладені в їх обґрунтування документи в основу рішення про задоволення позову в цій частині.
Втім, така позиція є цілком безпідставною і не ґрунтується на положеннях ст.203 ЦК УРСР: в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Приписи ст. ст. 33, 34 ГПК України покладають на позивача як кредитора, що посилається на заподіяння йому збитків невиконанням боржником своїх зобов’язань за договором, довести суду розмір збитків, їх наявність і підтвердити це належними і допустимими доказами.
Пред’явлення вимог щодо відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів покладає на позивача обов’язок довести, що ці доходи не є абстрактними, а дійсно реально були б отримані у випадку належного виконання боржником своїх зобов’язань, при цьому мають враховуватись вжиті заходи для їх одержання. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, а не підтверджені розрахунки не повинні братись до уваги, при цьому також розмір упущеної вигоди повинен враховувати час, протягом якого тривали протиправні дії боржника, розумні витрати на отримання доходів, що мав понести кредитор, якби не відбулося порушення права.
Судом апеляційної інстанції при дослідженні матеріалів справи встановлено, що в підтвердження наявності та розміру упущеної вигоди АТЗТ „Транс-Порт” висуває певні тези та наводить розрахунки, які не відповідають вимогам доведеності та обґрунтованості.
По-перше, розмір збитків розрахований виходячи з припущення, що договір №КД-265 та договори позивача з підприємствами спільної з Портом діяльності діяли би принаймні до 31.12.2004 р., яке має цілком гіпотетичний характер з огляду на непрогнозованість взаємовідносин між контрагентами договірної господарської діяльності, зокрема, їх дійсні наміри щодо щорічної пролонгації укладених договорів.
По-друге, упущена вигода обчислена позивачем згідно з припущенням, якому безпідставно надається статус аксіоми, що АТЗТ „Транс-Порт” у період з 01.07.2003 р. по 31.12.2004 р. отримав би дохід принаймні не менший, ніж грошові надходження від Порту та підприємств спільної діяльності за певний період часу, з огляду на наявність сталої тенденції росту доходів позивача.
Погодившись з наведеним припущенням, суд першої інстанції порушив ст. ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України, не дотримався вимог обґрунтованості судового рішення і доведеності обставин, які суд вважає встановленими, оскільки будь-які розрахунки, що не підтверджені належними і допустимими доказами, не можуть свідчити про реальну можливість отримання доходів.
Безпосередній аналіз складу заявлених до стягнення неодержаних доходів призводить до висновку, що їх розмір (7270479,90 грн.) обчислений виходячи з звичайного складання усіх грошових надходжень від підприємств спільної з Портом діяльності та від Порту за період з 01.07.2002 р. по 30.06.2003 р. згідно виставлених рахунків (а.с. 32, т. 3 –довідка; т. 2, а.с. 10-12 реєстр рахунків) на суму 4846986, 6 грн. та наступного пропорційного розрахунку можливого надходження такої ж суми (тільки вже за 18 місяців, а не за 1 рік) коштів за період з 01.07.2003р. по 31.12.2004 р.
Разом з тим, слід зазначити, що банківські виписки, надані позивачем в підтвердження надходження коштів (т.3), та виставлені АТЗТ „Транс-Порт” рахунки зазначають підставою оплати вантажепереробку, подачу та вбрання вагонів, збори за накопичувальною карткою, плату за користування вагонами тощо. а умови договорів з підприємствами –платниками передбачають такий обов’язок АТЗТ „Транс-Порт” як здійснення розрахунків з Залізницею за результатами обробки вантажів Підприємствами (п.2.1.2 договорів з підприємствами спільної з Портом діяльності).
За змістом умов, викладених в розділі 3 договорів позивача з Підприємствами спільної з портом діяльності, які є типовими для всіх укладених угод, за виконання послуг, передбачених п. 2.1.1, 2.1.3 договору, АТЗТ „Транс-Порт” на підставі виставлених рахунків отримує від підприємств плату у розмірах, встановлених додатковими угодами.
Що ж стосується коштів, що поступали на оплату рахунків АТЗТ „Транс-Порт”, уявляється, що оплата була спрямована і на виконання зобов’язань, що витікають з п. 2.1.2 договорів по здійсненню розрахунків з Залізницею, при цьому у складі цих сум не визначена конкретна вартість послуг АТЗТ „Транс-Порт”, що надаються згідно з умовами договорів.
З цих даних, таким чином, неможливо відокремити частку, яка є чистим доходом позивача від виконання цих договорів, а позиція щодо приналежності у повному обсязі одержаних грошових коштів до доходів АТЗТ „Транс-Порт” уявляється повністю безпідставною.
З наведеного випливає, що позивачем не доведена як реальна можливість отримання доходів у випадку продовження виконання договору №КД-265 та договорів з підприємствами спільної діяльності, так і конкретно наявність упущеної вигоди саме у заявленій до стягнення сумі.
Слушним є зауваження Порту, викладене у клопотанні про залучення до матеріалів справи договорів Порту про спільну діяльність з підприємствами стосовно ТОВ „ЗПК „Інзерноекспорт”, з яким не існує відносин з спільної діяльності у відповідача, в той час, як позивач посилається на припинення дії договору з цією особою внаслідок неправомірного припинення договору №КД-265, включає до складу неодержаних доходів грошові надходження ТОВ „ЗПК „Інзерноекспорт” (т. 2, а.с. 10-12).
Певне значення має те, що позивач не надав суду також і докази вжиття необхідних заходів для отримання спірного доходу, зокрема, реалізації свого права вимагати у судовому порядку виконання контрагентами договорів та/або спонукання Порту до виконання його зобов’язань за договором №КД-265 від 24.12.1998 р.
По-друге, стосовно наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями Порту та збитками позивача від дострокового припинення договорів з підприємствами спільної з Портом діяльності судова колегія має зауважити, що суттєве значення для вирішення цього питання має той факт, що АТЗТ „Транс-Порт” не надав суду жодного доказу укладення цих договорів у межах та на виконання договору №КД-265 з Одеським портом, а безпосередньо зміст цих договорів не надає підстав для такого висновку.
За цих обставин ствердження відносно припинення договірних відносин Товариства з підприємствами спільної з Портом діяльності внаслідок повідомлення про закінчення року дії договору №КД-265 не відповідає дійсним обставинам справи та характеру спірних правовідносин, а з матеріалів справи неможливо зробити висновок про безпосередній причинний зв’язок між діями Порту і нібито спричиненою шкодою у зв’язку з достроковим припиненням дії договорів.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією відповідача і зазначає, що підприємства –контрагенти АТЗТ „Транс-Порт” відповідно до ст. 21 ЗУ „Про підприємства в Україні”, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, були вільні обирати, з ким їм знаходитись у договірних відносинах, чи розривати (припиняти) такі відносини і з яких підстав.
З врахуванням викладеного, суд першої інстанції не мав законних підстав для висновку про дострокове припинення договірних відносин позивача з підприємствами спільної діяльності внаслідок неправомірних дій Порту та втрату АТЗТ „Транс-Порт” доходів від договору №КД-265 та договорів з цими підприємствами.
Визначаючи заявлені до стягнення з Порту 750000 грн. як реальні збитки, що понесені позивачем у зв’язку з наданням йому правової допомоги Юридичною фірмою ТОВ „НВП „Фенікс” за договором №ОД 270-2004 від 12.11.2004 р. про надання правових послуг, суд залишив поза увагою і без належної правової оцінки ту обставину, що вказані витрати не мали для АТЗТ „Транс-Порт” обов’язкового характеру, не пов’язуються з діями відповідача і не свідчать про об’єктивне зменшення майнових благ кредитора, факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку з діями Порту з одностороннього припинення договору №КД-265, які позивач вважає неправомірними.
Відповідно до ст. ст. 22, 623 ЦК України від 16.01.2003 р., положення котрого застосовуються до правовідносин сторін в частині заявлених у квітні 2006 р. вимог про стягнення 750000 грн. реальних збитків у вигляді витрат на правові послуги (що мали місце після набрання ним чинності 01.01.2004 р.) на підставі п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є:1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Враховуючи наведене, місцевий господарський суд безпідставно задовольнив позов АТЗТ „Транс-Порт” в цій частині, порушивши норми матеріального права –ст. ст. 22, 623 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відмова у позові АТЗТ „Транс-Порт” в частині стягнення з відповідача 7000000 грн. моральної шкоди є правильним і законним результатом вирішення спору в цій частині, ґрунтується на положеннях чинного законодавства і відповідає фактичним обставинам справи, на які вказує суд в оскаржуваному рішенні, обґрунтовуючи свою позицію, відтак, оскаржуване рішення у відповідній частині підлягає залишенню без змін.
З огляду на викладене, апеляційна скарга ДП „Одеський морський торговельний порт” підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2006 р. по справі №6-30/42-05-1191 - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 7270479,90 грн. упущеної вигоди, 750000 грн. реальних збитків та стягнення судових витрат у справі з відповідача на користь АТЗТ „Транс-Порт”, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати у справі згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача. ДП „Одеський морський торговельний порт” згідно ст. 47 ГПК України, п. 1 ст. 8 Декрета КМУ „Про державне мито” повертається з державного бюджету України надмірно сплачене держмито у розмірі 25 грн. за розгляд апеляційної скарги з видачею відповідної довідки.
Керуючись ст. ст. 47, 49, 99, 101-105 Господарського
процесуального кодексу України, колегія суддів –
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ДП „Одеський морський торговельний порт” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 10.05.2006 р. в частині задоволення позову про стягнення з ДП „Одеський морський торговельний порт” на користь АТЗТ „Транс-Порт” упущеної вигоди у розмірі 7270479, 90 грн., 750000 грн. реальних збитків, стягнення 13617грн. держмита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу –скасувати.
3. В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: „У задоволенні позову АТЗТ „Транс-Порт” відмовити повністю”.
4. Стягнути з АТЗТ „Транс-Порт” на користь ДП „Одеський морський торговельний порт”12750грн. витрат по держмиту за подання апеляційної скарги.
5. Видати ДП „Одеський морський торговельний порт” довідку на повернення з Державного бюджету України 25 грн. держмита, зайво сплаченого платіжним дорученням №628 від 12.05.2006 р.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.
Головуючий суддя: Мишкіна М. А.
Судді: Таценко Н. Б.
Сидоренко М. В.