Галицький районний суд Івано-Франківської області

м. Галич, вул. Караїмська, 10, 77100, (03431) 2-21-91

Справа № 2-193/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2011 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Мельника 1.1.

секретаря - Матейко О.С.

з участю адвоката - ОСОБА_1М

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Галичі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Акціонерного банку “Банк регіонального розвитку” про визнання кредитного договору недійсними, -

встановив:

ОСОБА_3 3.0 в січні 2011 року звернулася до Галицького районного суду з позовом до ОСОБА_3 та Акціонерного банку “Банк регіонального розвитку” і просить визнати недійсним договір кредиту за № 26/Б.в від 3 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та АБ « Банк регіонального розвитку», визнати недійсним договір іпотеки за № 26/Б.в. від

03.04.2007року, укладений між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_3, який був посвідчений 03.04.2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 645 приватним нотаріусом ОСОБА_4 Галицького районного нотаріального округу; виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 645 від 03.04.2007 року про державну реєстрацію Договору іпотеки 26/Б.в. від

03.04.2007року, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 646 від 03.04.2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 26/Б.в. від 03.04.2007 року, а також зобов’язати АБ « Банк регіонального розвитку» повернути оригінали технічного паспорту, договору купівлі-продажу, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали. При цьому останній суду пояснив, що 18.09.2010 року позивачка отримала позовну заяву АБ « Банк регіонального розвитку» до ОСОБА_3 і до неї про стягнення суми заборгованості в розмірі 308449 грн. 65 коп. боргу за договором кредиту та судових витрат по справі.

10.11.2010 року їй стало від відомо від ОСОБА_3 про те, що в матеріалах справи з’явилась заява без номера і дати АБ «Банк регіонального

розвитку» про уточнення позовних вимог, яка взагалі судом їй не направлялась. Даною заявою банк просив звернути стягнення на нерухоме майно, яке знаходиться в м. Бурштині, по вул. Гнатюка, 3. Також з позовної заяви та додатків до неї, позивачці стало відомо, що її чоловік 03.04.2007 року уклав договір кредиту № 26/Б.в на суму 28 500 доларів CILIA та договір іпотеки № 26/Б.в, який був посвідчений 03.04.2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 645 приватним нотаріусом ОСОБА_4 Галицького районного нотаріального округу з якого вбачається, що ОСОБА_3 згідно договору іпотеки передав АБ «Банк регіонального розвитку» іпотеку квартиру № 23 в № З в м. Бурштині для забезпечення зобов’язань за кредитним договором № 26/Б.в. від 03.04.2007 року.

27 січня 2011 року позивачці стало відомо про те, 17 грудня 2010 року Вищий Спеціалізований суд України по розгляду цивільних та кримінальних справ визнав незаконність видачі валютних кредитів без індивідуальної валютної ліцензії, залишивши в силі рішення Печерського районного суду м. Києва по справі № 2-552-1/10 від 14 травня 2010 року.

Згідно 11.1.1 договору кредиту банк надає позичальнику кредит в розмірі 28500 доларів CLUA, а позичальник зобов’язується сплачувати за користування кредитом проценти з розрахунку 14,5 % річних. Відповідно до п.2 ч.І договору кредиту позичальник зобов’язаний повернути кредит починаючи з травня 2007 року щомісячно по 160 доларів СІНА.

Для забезпечення виконання своїх зобов’язань 03.04.2007 року між ОСОБА_3 та АБ «Банк регіонального розвитку» було укладено договір іпотеки № 26/Б.в, за яким ОСОБА_3 за зобов’язаннями по кредитному договору передав в якості забезпечення виконання кредитних зобов’язань в іпотеку квартиру № 23, що знаходиться по вул. Гнатюка, 3 в м. Бурштині.

Як стало відомо позивачці, при укладені спірного договору кредиту у банку була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка дозволяє використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим для приймання номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Про це також зазначено в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».

Згідно п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти .на території України як засобу платежу. Разом з тим, у банку на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана Національним банком України на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за договором кредиту була відсутня.

Ст. 2 спірного договору кредиту передбачено, що повернення банку частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця в розмірі та строки визначені у графі платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачене цим договором.

Позичальнику ОСОБА_3 чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюти при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь АБ «Банк регіонального розвитку» шляхом внесення доларів США в касу або на рахунок АБ «Банк регіонального розвитку».

На момент укладення спірного кредитного договору чинним законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл на додаток до дозволу Національного банку України, надають право громадянам України здійснювати валютні операції, виконувати грошові зобов’язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст. ст. 192, 533 ЦК України.

Ст. 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу може бути визнаний судом недійсний.

З метою надання повного правового захисту правам та інтересам позивача, виходячи із зацікавленості позивача щодо застосування наслідків недійсності договору іпотеки, за який відповідач ОСОБА_3 заставив належне спільне нерухоме майно вбачається за можливе в порядку застосування реституції за недійсним договором іпотеки виключити з Державного реєстру іпотек запис за № 645 від 03.04.2007 року про державну реєстрацію договору іпотеки 26/Б.в. від 03.04.2007 року, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 646 від 646 від 03.04.2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 26/Б.в. від 03.04.2007 року.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визнав повністю.

Представник АБ «Банк регіонального розвитку» позову не визнав і суду пояснив, що банк є фінансовою установою і на момент вчинення оскаржуваних правочинів мав банківську ліцензію № 107, видану Національним банком України 24.12.2001 року, а також дозвіл Національного банку України № 107-2 від 21.10.2004 року на проведення банківських операцій визначених ч.І п.п.1- 5,8,9 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Дана ліцензія разом із дозволом надавала банку право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі право надавати фізичним та юридичним особам кредити в іноземній валюті.

Так, відповідно до ч. 1 ст 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати банківські операції з приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик.

Таким чином, маючи відповідну банківську ліцензію, Банк цілко правомірно проводив господарську діяльність з надання банківських послуг г. кредитуванню фізичних та юридичних осіб на території України. При цьом; для надання послуг з кредитування в іноземній валюті, Банку, чи його клієнта не потрібно було отримувати жодних інших дозвільних документів, в ton: числі індивідуальних ліцензій.

Відповідно до п. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку встановлених законом.

Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачає, що на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії. Відповідно до п.1.5. «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до п.1.5. «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Враховуючи приписи п.1.5. даного Положення, для залучення від банку- відповідача кредиту в іноземній валюті та проведення платежів з повернення отриманого кредиту в іноземній валюті. Позивачу не потрібно було одержувати жодних індивідуальних ліцензій. Межі термінів і сум надання резидентам кредитів в іноземній валюті, про які йдеться в підпунктах в), г) п. 4 ст.5 Декрету до теперішнього часу законодавчо не визначені. Відсутність вказаних регулюючих норм поряд з приписами п.1.5 Положення зводить необхідність отримання резидентом індивідуальної ліцензії для залучення /повернення позики в іноземній валюті від банківської установи, яка вже має відповідну ліцензію та дозвіл на здійснення фінансових операцій.

В своєму листі від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612 Національний банк України зазначив, що для здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті, банкам достатньо мати письмовий дозвіл (генеральну ліцензію) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Просив в позові відмовити.

Заслухавши доводи сторін та перевіривши матеріали справи суд вважає, що в позові слід відмовити.

Судом встановлено, що 03 квітня 2007 року чоловік позивачки, ОСОБА_3 уклав з Акціонерним банком «Банк регіонального розвитку» договір кредиту за № 26/Б.в. на 28500 доларів США та договір іпотеки, згідно якого в забезпечення кредитного договору Банку передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2.

Позивачка просить визнати вищезазначені договори недійсними, посилаючись при цьому на те, що Банк не вправі був видавати її чоловікові кредит в іноземній валюті, оскільки це суперечить чинному законодавству України.

Як встановлено в судовому засіданні на час укладення кредитного договору Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку», який є фінансовою установою, мав видану Національним Банком України банківську ліцензію за № 107 від 24.12.2001 року, а також дозвіл Національного банку України № 107-2 від 21.10.2004 року на проведення банківських операцій визначених ч.І п.п.1-5,8,9 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Дана ліцензія разом із дозволом надавала відповідачу - Банку право проводити на території України операції з іноземною валютою, в тому числі право надавати фізичним та юридичним особам кредити в іноземній валюті. Маючи відповідну банківську ліцензію та дозвіл, відповідач банк цілком правомірно проводив господарську діяльність з надання банківських послуг по кредитуванню фізичних та юридичних осіб на території України. Для надання послуг з кредитування в іноземній валюті банку та його клієнтам не потрібно було отримувати жодних інших дозвільних документів, в тому числі індивідуальних ліцензій, на які наголошує позивач.

Відповідно до п. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку встановлених законом.

Згідно ч.ч.І, 2 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражено у грошовій одиниці України - гривні, але сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено термін «банківський кредит» як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов’зання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до приписів цієї статті, кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент

•Згідно частин 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який і є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, що склались з приводу укладення договорів з ціною, визначеною у іншій валюті ніж гривня, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії ні здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно : цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язк;. на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до п. 2 ст. 6 цього ж Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.

Згідно з п. 5.3 Положення «Про порядок видачі банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року передбачено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року за № 15-93 та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності. Згідно положення ст. 5 Декрету суб’єктами, яким видаються Національним банком України генеральні ліцензії є: банки, фінансові установи та оператори поштового зв’язку для здійснення ними валютних операцій на постійній основі.

Разом з тим, законодавство України чітко визначає правомочність банків надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань на підставі відповідних ліцензій, в тому числі й не містить заборон щодо права надавати кредити в іноземній валюті або регламентувати умови кредитування в іноземній валюті, що крім того, підтверджується інформаційним листом Національного банку України за № 28-313/2178 від 29.05.2001 року «Щодо здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів у іноземній валюті.

Таким чином, відповідно до норм ст..ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст..ст. 32, 44 Закону України «Про Національний банк України», ст..ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст..ст. 1,4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст., ст.. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку», отримавши генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мав достатні підстави та законне право для надання ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті.

Інших доказів, які б підтверджували той факт, що договір кредиту за № 26/Б.в від 3 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та АБ « Банк регіонального розвитку» та договір іпотеки за № 26/Б.в. від 03.04.2007 року, який був посвідчений 03.04.2007 року та зареєстрований в реєстрі за № 645 отватним нотаріусом ОСОБА_4 Галицького районного нотаріального :ругу суперечить нормам Цивільного кодексу України чи іншим актам івільного законодавства позивач не надав.

За наведених вище обставин і доказів суд вважає, що позов до , ооволення не підлягає.

На підставі ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. ст. 32, 44 Закону :-:раїни «Про Національний банк України, ст. ст. 2, 47, 49 Закону України Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 1, 4, 34 Закону україни «Про Инансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст.

. З, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного ¦егулювання і валютного контролю», керуючись ст.ст. 213, 214, 215 ЦПК 'країни суд, -

вирішив:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 -а Акціонерного банку “Банк регіонального розвитку” про визнання •соедитного договору недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_6