ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

іменем України

"28" липня 2011 р. Справа № 2а-112/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.2

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Філіпової Т.Л.

суддів: Євпак В.В.

ОСОБА_1,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від "20" січня 2011 р. у справі № 2а-112/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Олевського районного суду від 31.01.2011 року позов ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення допомоги громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення - задоволено частково.

Визнано дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області щодо виплати позивачу допомоги не у відповідності із ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ протиправними.

Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату позивачу допомогу як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, встановивши її на рівні 40 % мінімальної заробітної плати визначеної законодавством щомісячно, з 01 травня 2010 року по 01 листопада 2010 року.

В решті позову відмовлено за безпідставністю.

У апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Позивач є потерпілим внаслідок чорнобильської катастрофи 4-ї категорії, працює та проживає у м. Олевську.

Відповідно до Переліку населених пунктів Житомирської і Київської областей, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.07.91 року №106, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.93 року №17, м.Олевськ відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон) передбачено, що особи, які проживають на території радіоактивного забруднення, мають право на грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.

Так, у відповідності до ст. 37 цього Закону громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими органами державної адміністрації або виконавчими комітетами міських Рад народних депутатів за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.

У спірний період законодавець не вносив до наведених норм Закону змін, якими б установлювались інші, крім мінімальної заробітної плати, критерії нарахування зазначених виплат або обмежувався розмір останніх.

Таким чином, вихідним критерієм нарахування спірних сум виплат виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої в зазначений позивачем період змінювався законодавцем.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальним законом або законом про Державний бюджет України на відповідний рік (2010 рік). Зміст зазначених законів свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цього розміру для реалізації положень статті 37Закону.

Розмір мінімальної заробітної плати в Україні становив: з 1 січня 2010 року –869,00 грн., з 1 квітня 2010 року - 884,00 грн., 1 липня 2010 року –888,00 грн., з 1 жовтня 2010 року –907,00 грн.

Однак, зазначені виплати проводились позивачці не в розмірах, встановлених Законом, а в сталих сумах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року.

Слід також зазначити, що виплати по ст. 37 Закону проводяться ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення.

Згідно з приписами ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та Законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового ату Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України або в іншому правовому акті суд застосовує правові акти, які мають вищу юридичну силу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами при визначенні розміру згаданих виплат застосуванню підлягає саме стаття 37 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка істотно звужує обсяг установлених законом прав позивача.

Відповідно до п. 2, 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №936 від 20.09.2005р., розпорядниками коштів за ст.37 Закону є управління праці та соціального захисту населення, а тому нарахування за вказаною статтею проводить ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, оскільки, враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю, а не вимогу про стягнення конкретної суми.

Однак, слід зазначити, що суд першої інстанції в резолютивній частині постанови від 20.01.2011 року помилково вказав розмір щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - 40% мінімальної заробітної плати, замість 30%.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

Згідно ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 201, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Абзац третій постанови Олевського районного суду Житомирської області від 20.01.2011р. у справі №2-а-112/11 в частині визначення розміру відсотків мінімальної заробітної плати змінити, виклавши його в наступній редакції:

" Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_3 допомогу як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, встановивши її на рівні 30 % мінімальної заробітної плати визначеної законодавством щомісячно, з 01 травня 2010 року по 01 листопада 2010 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.Л. Філіпова

судді: В.В. Євпак

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1,11000

3- відповідачу ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації Житомирської області вул.Привокзальна 5,м.Олевськ,Житомирська область,11002