АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-203/2009 Головуючий в 1 інстанції - Кузюра В.О.
Категорія - ч. 2 ст. 121 КК Доповідач - Борисенко І.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 травня 2009 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Борисенка І.П.
суддів - Козака В.І., Білоброва В.Д.
при секретарі Носко Л.А.
з участю: прокурора - Басюка С.В.
потерпілої - ОСОБА_1
засудженого - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та прокурора Бобровицького району на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2008 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, українець, уродженець с. Рідка Теофіпольського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, з середньою-спеціальною освітою, працюючий вантажником в ЗАТ „Фузі”, одружений, маючий на утриманні 2-х малолітніх дітей, раніше не судимий,
засуджений за ст. 121 ч.2 КК України до 7 років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень.
Доля речових доказів вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК України.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що 07.07.2008 року близько 23 години в с. Кобижча Бобровицького району перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті виниклих неприязних відносин, біля господарства що в АДРЕСА_2 умисно наніс декілька ударів руками по голові та тілу ОСОБА_3 в результаті чого останній отримав, згідно висновку судово-медичної експертизи № 91 від 31.07.2008 року тілесні ушкодження у вигляді: забою м'яких тканин правої скроневої області та області лівого кута нижньої щелепи, саден в лобній області, по задній поверхні правого ліктя та колін, крововиливів на обличчі, грудній клітці та лівій гомілці, двобічного перелому нижньої щелепи в області лівого кута та між 2 та 3 зубами справа, внутрішньочерепної травми, крововиливу під тверду мозкову оболонку лівої півкулі зі здавленням останньої, закритої травми грудної клітки, переломів 2, 3, 4, 5, 6, 7 ребер зліва, закритої травми живота, крововиливу у великий сальник, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя, що ІНФОРМАЦІЯ_2 спричинили смерть ОСОБА_3
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор, який затверджував обвинувальний висновок та засуджений подали апеляції.
В апеляції прокурор Бобровицького району просить вирок змінити. Вважає, що засуджений не мав наміру позбавляти життя потерпілого, а перебував у стані необхідної оборони, однак заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_3, маючи можливість припинити посягання із заподіянням явно меншої шкоди останньому, тому його дії необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України та призначити ОСОБА_2 покарання в межах санкції вказаної статті.
В свою чергу, засуджений ОСОБА_2 подав апеляцію в якій зазначає, що не тільки міра покарання не відповідає обставинам справи, але й сам судовий розгляд не був повним , а тому і не об'єктивним. Вказує, що судом не враховано, що ОСОБА_3 першим несподівано накинувся на нього з ножем і завдав шкоди, тому він діяв тільки з метою захисту свого життя. Просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, думку прокурора Басюка С.В. про задоволення апеляції прокурора Бобровицького району та часткове задоволення апеляції засудженого; думку засудженого ОСОБА_2, який просив задовольнити подані апеляції; потерпілу ОСОБА_1, яка погодилась із поданими апеляціями, але в той же час вказала, що призначена засудженому міра покарання є мінімальною; перевіривши матеріали справи та доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора Бобровицького району підлягає задоволенню, а апеляція засудженого ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 323 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Оцінює суд докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно вимог ст. 334 КПК України, мотивувальна частина вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу та наслідків злочину, форму вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо засудженого, з зазначенням мотивів з яких суд відкидає інші докази.
Цих вимог закону суд не дотримався. При визнанні ОСОБА_2 винним в умисному заподіянні тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого та кваліфікуючи його за ч. 2 ст. 121 КК України суд у вироку не взяв до уваги, що потерпілий завдав засудженому численні ушкодження, а тому останній перевищив межі необхідної оборони.
З огляду на ці докази, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчинення ОСОБА_2 злочину, але дав цим діям неправильну юридичну оцінку.
Під час проведення судового слідства в судовому засіданні апеляційного суду, засуджений ОСОБА_2 вину свою в інкримінованому йому діянні за ст. 121 ч. 2 КК України не визнав та пояснив, що в дійсності 07 липня 2008 року у вечірній час він разом з ОСОБА_3 та його співмешканкою ОСОБА_4 розпивали у нього спиртні напої. Ніякої неприязні між ними при цьому не було, сварок не виникало. Коли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 йшли додому, він пішов провести їх. ОСОБА_4 йшла попереду, а він разом з ОСОБА_3 позаду, останній по відношенню до нього був з лівого боку. Несподівано для нього, ОСОБА_3 накинувся на нього та наніс удар ножем. Боячись за своє життя, оскільки ОСОБА_3 наніс йому удар ножем в живіт та намагався ще декілька разів нанести удар ножем, захищаючись, з метою самозахисту наніс удари ОСОБА_3, десь близько 2-3 ударів. Куди наносив удари пояснити не може, оскільки захищався від нападаючого з ножем. В процесі боротьби вони впали на землю, він на ОСОБА_3. В цей час до них підскочила ОСОБА_4, яка почала розбороняти їх. Після цього він ніяких більше ударів ОСОБА_3 не наносив. Бачив, що ОСОБА_3 сів біля електроопори і на пропозицію ОСОБА_4 про необхідність надання допомоги, той нецензурно виражався, і сказав, що ніякої допомоги йому не потрібно, а тому вважав, що загрози для його життя немає. Наміру убивати ОСОБА_3 у нього не було, він просто захищався. Оскільки у нього з рани йшла кров, то ОСОБА_4 повезла його в Бобровицю в лікарню, по дорозі вони потрапили в аварію і їх доставили в лікарню каретою швидкої допомоги. В скоєному щиро кається.
Потерпіла ОСОБА_1 показала, що в смерті її сина винен засуджений, який і до цього часу не попросив у неї пробачення за скоєне, а також не відшкодував жодної копійки у відшкодування шкоди. Її син ОСОБА_3 за життя був спокійною людиною, спиртним не зловживав, на протязі останніх двох з половиною років проживав разом з ОСОБА_4, яка по справі є свідком.
Свідок ОСОБА_4 пояснила, що з ОСОБА_3 до часу його смерті вони жили як одна сім'я на протязі трьох років. За час спільного сумісного життя ОСОБА_3 постійно зловживав спиртними напоями. В 2007 році його забирала до себе мати в Миколаївську область для лікування від алкоголізму, оскільки останній не міг самостійно перестати зловживати спиртним. В 2008 році також були випадки коли ОСОБА_3 ставало зле через зловживання спиртним, а тому вона вимушена була звертатись за медичною допомогою. Перебуваючи в стані сп'яніння, ОСОБА_3 поводив себе неадекватно, завжди намагався вчинити бійку. За весь час сумісного проживання останній ніде не працював через спиртне. Стосовно подій, які мали місце 07 липня 2008 року пояснила, що вона разом з ОСОБА_3 зайшли до засудженого, тобто ОСОБА_2 і разом там розпивали спиртні напої. Після розпиття спиртного, вона з ОСОБА_3 пішла додому і їх проводив засуджений ОСОБА_2. Вона йшла попереду, а чоловіки позаду неї на відстані 5-6 метрів. Вона почула як чоловіки виражались поміж собою нецензурними словами та почула викрик ОСОБА_2, який просив ОСОБА_3 викинути ножа. Повернувшись до чоловіків обличчям, вона помітила між ними бійку, а потім вони обидва впали на землю і при цьому ОСОБА_3 був знизу, а ОСОБА_2 на ньому. Вона стягнула ОСОБА_2 з ОСОБА_3, після чого її співмешканець відійшов до електроопори і вона спитала у нього чи потрібно йому допомога, але у відповідь отримала лише одну брутальну лайку і більш нічого. ОСОБА_2 рукою тримався за живіт з якого йшла кров і вона зрозуміла, що ОСОБА_3 поранив останнього ножем. ОСОБА_2 попросив відвезти його на моторолері до районної лікарні, на що вона погодилась, але під час руху вона не справилась з керуванням, а тому була скоєна дорожньо-транспортна пригода і їх обох до лікарні забрав автомобіль швидкої допомоги.
Судово-медичний експерт ОСОБА_5 допитаний в засіданні апеляційного суду показав, що по даній кримінальній справі він проводив судово-медичні експертизи на підставі наданих йому матеріалів, не був присутнім при відтворенні обстановки та обставин події. Стосовно комплексу тілесних ушкоджень грудної клітки, то вважає, що дані тілесні ушкодження могли утворитися в результаті падіння ОСОБА_3 на землю, а ОСОБА_2 в той час упав на потерпілого зверху. З урахуванням того, що потерпілий перебував у стані сп'яніння, з наявністю такого комплексу тілесних ушкоджень, останній міг самостійно переміщатись коли у нього був світлий проміжок часу.
Дії особи, що захищається, визнаються правомірними лише у випадку, якщо вони були вчинені протягом усього часу існування підстави для захисту, тобто своєчасно. Інакше кажучи, захист визнається виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, яке потребує свого негайного відвернення або припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану визнається так званою „передчасною” обороною, відповідальність за яку настає на загальних підставах.
Як в ході досудового слідства, так і в суді першої інстанції ОСОБА_2 по ст. 121 ч. 2 КК України винним себе визнав повністю, давав аналогічні та послідовні покази, що і в судовому засіданні апеляційного суду та пояснював, що дійсно 07.07.2008 року ОСОБА_3 першим напав на нього та наніс удар ножем, а він в свою чергу бачачи реальну загрозу для свого життя, захищаючись наніс удари ОСОБА_3, десь близько 3-4 ударів по голові, в область грудей, а потім вони впали на землю. В цей час до них підскочила ОСОБА_4, яка почала розбороняти їх. Після цього він ніяких більше ударів ОСОБА_3 не наносив (а.с. 13-14,116-117, 152).
Свідок ОСОБА_4, як в ході досудового слідства, так і в судовому засіданні пояснила, що 07.07.2008 року вона та її співмешканець ОСОБА_3 зустріли засудженого і вирішили трохи посидіти, та випити спиртного, так як це було свято. Прийшли до засудженого, де сиділи, випивали, вечеряли, вона слухала музику. Ніяких сварок між ними не було в цей час. Трохи посидівши, свідок та її співмешканець пішли додому, а засуджений пішов їх провести. Вона пішла вперед, а хлопці йшли позаду неї, розмовляли, а потім вона почула, що вони лаються, почула крики і розвернувшись побачила, що її чоловік погрожував засудженому і побачила, що між ними відбувається бійка, її чоловік погрожував засудженому і побачила у нього ніж, а тому зразу боялась підходити, а потім засуджений вибив ніж та почав наносити удари руками, вони зачепились і впали на землю і вона побігла до них та почала їх розтягувати. Більше після цього засуджений не бив потерпілого, а останній підліз до стовпа та сів. Від допомоги відмовився нецензурними словами. Так як у ОСОБА_2 йшла кров із рани, то вона повезла його в лікарню, але по дорозі вони попали в аварію і їх доставила у лікарню швидка. Причиною сварки вважає те, що ОСОБА_3 приревнував ОСОБА_2 до неї, хоча не було приводу до цього (а.с.12,77-78,153).
Відповідно до висновків судово-медичної експертизи № 91 від 31.07.2008 року вбачається, що у потерпілого були виявлені тяжкі тілесні ушкодження, у вигляді забою м'яких тканин правої скроневої області та області лівого кута нижньої щелепи, саден в лобній області, по задній поверхні правого ліктя та колін, крововиливів на обличчі, грудній клітці та лівій гомілці, двобічного перелому нижньої щелепи в області лівого кута та між 2 та 3 зубами справа, внутрішньочерепної травми, крововиливу під тверду мозкову оболонку лівої півкулі зі здавленням останньої, закритої травми грудної клітки, переломів 2, 3, 4, 5, 6, 7 ребер зліва, закритої травми живота, крововиливу у великий сальник, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя, що ІНФОРМАЦІЯ_2 спричинили смерть ОСОБА_3 Малоймовірно, що потерпілий міг самостійно здійснювати які небудь дії, мав знаходитись в непритомному стані, хоча не виключена можливість „світлого проміжку” (а.с. 35-44).
Так відповідно до вимог закону, обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК України є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо при перевищенні меж необхідної оборони, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфікувати за ст. 124 КК України. При цьому, згідно роз'яснень, що містяться в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року № 2 „Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” відповідальність за ст. 124 КК України за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.
За таких обставин, доводи в скарзі засудженого про неповноту досудового та судового слідства слід визнати необґрунтованими, оскільки вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ'єктивність дослідження слідчими органами та судом обставин справи, або упередженість суду щодо ОСОБА_2
Будь-яких об'єктивних доказів, які б спростовували твердження ОСОБА_2 про відсутність у нього умислу на умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_3 не встановлено.
Про відсутність такого умислу свідчать покази самого засудженого ОСОБА_2, який категорично заперечував про відсутність такого умислу з самого початку його опитування та допиту, як в ході досудового слідства, так і в судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції. Ці покази весь час є послідовними і узгоджуються з іншими матеріалами справи. Покази засудженого узгоджуються із свідченнями ОСОБА_4, яка була очевидцем даних подій і яка на протязі всього досудового та судового слідства давала послідовні покази.
За таких підстав, вирок суду щодо ОСОБА_2 необхідно змінити, перекваліфікувати її дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України тому, що він умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони і призначити покарання в межах санкції даної статті, в решті вирок суду залишити без змін. Колегія суддів дійшла до переконання, що заподіюючи тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_2 піддався нападу з його боку. Показання ОСОБА_2 про напад на нього потерпілого нічим не спростовані. Тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що усі сумніви необхідно тлумачити на користь засудженого, а тому вирок місцевого суду необхідно змінити.
Засуджений ОСОБА_2 має на утриманні двох малолітніх дітей: синів ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвами про їх народження (а.с.106-107), і відповідно до ст. 1 п.”В” Закону України „Про амністію” від 12.12.2008 року підлягає звільненню від відбування призначеного покарання за вказаним вироком суду. На застосування акту амністії останній погодився.
Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які б потягли за собою безумовне скасування вироку суду, по справі не встановлено.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 379 КПК України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
Апеляцію прокурора Бобровицького району задовольнити.
Вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2008 року щодо ОСОБА_2 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України і призначити йому покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі.
На підставі ст. 1 п.В Закону України „Про амністію” від 12 грудня 2008 року звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання.
В решті вирок суду щодо ОСОБА_2 залишити без змін.
СУДДІ:
Борисенко І.П. Козак В.І. Білобров В.Д.