ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
12.07.06 Справа № 15/37
ПОСТАНОВА
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Чаплик І.Д.,
з участю представників:
від скаржника (відповідача) – з”явився,
позивача – не з”явився,
розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства фірми „Упекс-Еліт”, м.Рівне
на рішення господарського суду Рівненської області від 12.04.2006 року, суддя В.В.Коломис, у справі № 15/37
за позовом акціонерного товариства закритого типу фірми „Рівнебуд”, м.Рівне
до відповідача приватного підприємства фірми „Упекс-Еліт”, м.Рівне
про стягнення в сумі 383673,44 грн.,
ВСТАНОВИВ:
рішенням господарського суду Рівненської області від 12.04.2006 року позовні вимоги акціонерного товариства закритого типу фірми „Рівнебуд” задоволені в частині стягнення з приватного підприємства фірми "Упекс-Еліт" 319727,87 грн. заборгованості, що становить вартість наданих відповідачу тканин для виконання робіт з пошиття одягу згідно укладеного між сторонами договору №2002/3004/ВР від 30.04.2002 року.
Рішення суду мотивоване тим, що доказів виконання робіт з пошиття одягу на суму 319.727,87 грн. чи повернення позивачу тканин на цю суму відповідач суду не надав, а тому відповідно до ст.ст.173, 193, 225 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530 п.1, 837, 840 ЦК України позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 63945,57 грн. заборгованості, що становить 20% ПДВ від суми непогашеної заборгованості, то судом в позові відмовлено з підстав того, що при передачі тканини відповідачу у вартість останньої ПДВ включено не було.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в повному об”ємі, в зв”язку з порушенням судом першої інстанції вимог норм процесуального та матеріального права, апелюючи тим, що предметом позову по даній справі є повернення вартості тканини, яка була передана для переробки, а не відшкодування збитків, про що зазначається в рішенні суду. Скаржник покликається на те, що договір №2002/3004/ВР від 30 квітня 2002 р. не передбачав передачі коштів або ж їх повернення. Тканина, передана за актом відповідачу не приймалась на баланс відповідача, а знаходилась на його відповідальному зберіганні, а тому судом першої інстанції безпідставно стягнуто кошти, які фактично розцінюються як завдані збитки, при цьому без жодного обґрунтованого позивачем розрахунку.
В судове засідання представник позивача не з"явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому суд розцінює його неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи завершити без участі представника відповідача за наявних в справі документів про права і обов”язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін з їх участю на засіданні, перевіривши та оцінивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 квітня 2002 року між сторонами по справі укладено договір виконання робіт з пошиття одягу за №2002/3004/ВР, відповідно до умов якого відповідач зобов'язувався виконати на свій ризик роботу з пошиття стильного модельного жіночого, чоловічого та дитячого одягу за завданням позивача та з його матеріалів, а останній зобов'язувався прийняти й оплатити виконану роботу (п. 1.1 Договору). Строк дії договору за домовленістю сторін встановлено до кінця 2002 року.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору (п. 3.2 договору) позивачем передано відповідачу матеріали на загальну суму 378.301,50 грн., що підтверджується актом приймання-передачі матеріалів від 30.04.2002 р. (а.с. 10)
Відповідно до п. 3.3 Договору, відповідач, як виконавець за договором, зобов'язувався протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання відповідних матеріалів від позивача, як замовника, визначити перелік, вид, строки та орієнтовну кількість одягу, що буде виготовлено, про що повідомити останнього в письмовій формі.
Зазначене повідомлення відповідачем направлено на адресу позивача 30 квітня 2002 року, вих. № 99а-УЕ (а.с. 11). Як вбачається з останнього, остаточні строки виконання робіт встановлені, починаючи з травня 2002 р. і закінчуючи листопадом 2002 р.
В зв»язку з невиконанням відповідачем в зазначені строки робіт з пошиття одягу, сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору від 01 листопада 2002 р. (а.с. 8), відповідно до умов якої дію Договору було продовжено до 31 грудня 2005 року.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач в порушення умов Договору взятих на себе зобов'язань не виконав, роботи з пошиття одягу належним чином не провів.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних та довіреностей) відповідачем повернуто позивачу тканини з переробки на загальну суму 58.573,63 грн. Таким чином, залишок тканин, що знаходились у відповідача для виготовлення швейних виробів, склав 319.727,87 грн.
Зазначена обставина відповідачем не оспорюється.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення матеріалів або проведення за них розрахунків, про що свідчать наявні в матеріалах справи листи (а.с. 16-19), проте вони залишені відповідачем без належного реагування.
Доказів виконання робіт з пошиття одягу на суму 319.727,87 грн., чи доказів повернення позивачу тканин на цю суму, відповідачем суду не надано.
Відповідно до п. 4.2 Договору, відповідач, зокрема, зобов'язувався виконати роботи в обумовлений строк і відшкодувати замовнику вартість втраченого матеріалу. Зазначене кореспондується і з приписами ст.841 ЦК України.
Крім того, за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду, або інших істотних недоліків, замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ч. 2 ст. 852 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором. При цьому, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
В разі ж, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило
інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати
відшкодування збитків. -
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 319.727,87 грн.. оскільки вони підтверджуються наявними в справі доказами і відповідають вимогам ст.ст. 173, 193, 225 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530 п. 1, 837, 840 ЦК України.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення 63.945,57 грн. заборгованості, що становить 20% ПДВ від суми непогашеної заборгованості, то судом першої інстанції також правильно відмовлено в їх задоволенні, оскільки при передачі тканини відповідачу у вартість останньої ПДВ включено не було.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Рівненської області від 12.04.2006 року в справі за позовом акціонерного товариства закритого типу фірми „Рівнебуд” до приватного підприємства фірми „Упекс-Еліт” про стягнення в сумі 383673,44 грн. залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства фірми „Упекс-Еліт” –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий -суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко