Справа № 2-а-1984/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2010 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судці Карпушина Г.Л., при секретарі - Пільщиковій І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов’язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов’язання вчинити дії.

В позовній заяві вказував, що він є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії і знаходиться на обліку в УПСЗН Хорольської районної державної адміністрації в Полтавській області. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачено щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

У жовтні 2010 року, вказував позивач, він звернувся із заявою до УПСЗН Хорольської районної державної адміністрації в Полтавській області з проханням провести перерахунок та виплатити, йому не доплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2001-2010 роки. 02.11.2010 року він від відповідача отримав відповідь в якій отримав відмову в перерахунок, з посиланням на те, що всі виплати йому проводилися відповідно до чинного законодавства.

. Відповідно до Закону 'України «Про статус та соціальний захист громадян,' які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вказував позивач, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент здійснення виплат, отже, з 2005 року йому повинна була нарахована та виплачена допомога на оздоровлення у таких розмірах: 2005р.- (290х5)=1423грн.; 2006р.-(350х5)=1650грн.; 2007р.-(420х5)=2000 грн.; 2008р.- (515х5)=2475 грн.; 2009 р.-(625х5):=3025 грн.; 2010р.-(884х5)=4420грн. •

Позивач прохав визнати неправомірною відмову відповідача, та зобов’язати відповідача провести перерахунок і виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2010 роки.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, але подав письмову заяву в якій прохав справу слухати в його відсутність, позов підтримав та прохав його задовольнити.

В судове засідання представник відповідача управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області не з’явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, заяви з проханням слухати справу у їх відсутність до суду не подали, хоча подали до суду заперечення в яких позов не визнали в повному обсязі.

Суд, врахувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи та належно оцінивши всі- зібрані по справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів судом встановлено наступне.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до 2 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується пенсійним посвідченням серії А № 026239 від 14.12.1992 року та довідками відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, . які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року №796 «Про статус і соціальний захист-громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до 2 категорії щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Згідно із ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення протягом 2005 року, суд вважає їх такими що підлягають до задоволення, з таких підстав.

Положення ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» набрали законної сили 20.06.1996 року та протягом 2005 року не змінювалися, не конституційними не визнавалися, а тому відповідач, на протязі вказаного часу, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, повинен був діяти у відповідності до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто нараховувати і проводити виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення в 2006 році, суд вважає їх такими що не підлягають до задоволення, з таких підстав.

Положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», дія ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» була зупинена. Положення зазначеного закону неконституційними не визнавалися та діяли відповідно протягом 2006 року. Таким чином, відповідно до вищезазначених Закону, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі, передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Надаючи перевагу Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. З мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те", що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплати щорічної допомоги на оздоровлення в 2006 році.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення в 2007 році, суд вважає їх такими що підлягають до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до п. ЗО ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» дію ч.4 ст. .48 Закону України «Про Статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від

09.07.2007року за № 6-рп2007 у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98,101,'103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними’ Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України’ остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПСЗН Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми

ч.4ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», нараховувати та здійснювати позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, що відповідає п’яти мінімальним заробітним платам.

З 01.01.2007 року по 09.07,2007 року конкретний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, особам, які постраждали, внаслідок ліквідації на Чорнобильської АЕС був встановлений певними нормами Закону України «Про Держаний бюджет України на 2007 рік» та постанови КМУ №562 від 12.07.2005 року. Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених законом про державний бюджет на відповідний рік, правомірно діяли, на підставі у межах првноважені; та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах встановлених частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки протягом цього часу положення базових законів не діяли. Беручи до уваги, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення позивачу була проведена у серпні 2007 року, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу перерахунку та виплати суми щорічної допомоги на оздоровлення в 2008-2010 роках, суд вважає їх такими що не підлягають до задоволення, з таких підстав.

Статтями 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», передбачено, що Кабінету Міністрів України у 2008-2010 роках надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Зазначені положення Закону не конституційними не визнавалися, та діяли протягом вказаних років. Таким чином, органи соціального захисту населення, здійснивши у зазначений період, виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, правомірно діяли, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, протягом 2008-2010 років органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах встановлених частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки протягом цього часу положення базового закону не діяли:

' Беручи до уваги викладене вище, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з положенням ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно- правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, на думку суду, при визначені позивачу розміру щорічної допомоги на оздоровлення протягом 2005 року та в період часу із 09.07. по 31.12.2007 року, підлягають застосуванню положення ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та постанов Кабінету Міністрів України №.№ 836 від 26.07.1996 року, 562 від 12.07.2005 року та 211 від 18.03.2009 року, які суттєво обмежують і погіршують конституційні права позивача.

Згідно ч. ч. З та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального» захцсту населення. Органом соціального захисту населення за місцем проживання позивача є управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області.

Беручи до уваги викладене вище, на думку суду, вимоги позивача про визнання неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області щодо залишення без задоволення звернення останнього від 13.05.2010 року - є законними, ґрунтують на вимогах чинного законодавства, а тому підлягають до задоволення.

Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем.

Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у відповідності зі ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання інтим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Про порушення своїх прав позивач дізнався лише у жовтні 2010 року, після отримання відповіді від відповідача, і фактично відразу в межах строків передбачених ст. 99 КАС України звернувся за їх захистом до суду. Зважаючи на те, що відповідачем по справі, не надано доказів, які б спростовували дані позивача про час дізнання про порушення його прав, суд вважає, що останнім строк звернення до суду не пропущений.

Відповідно до ст. 94 КАС України судовий збір віднести за рахунок держави.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4, 5, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов’язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області неправомірними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області провести перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 та 2007 роки у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, ОСОБА_1 відповідно до ст.-48 Закону України «Про статус і соціальний захист' громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із врахуванням тих виплат які були проведені.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративному суду через Хорольський районний суд Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів, з дня її проголошення, або з дня отримання копії рішення суду, для осіб, які не були присутні при його проголошенні.

Г о л о в у ю ч и й: