ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" травня 2009 р. Справа № 60/114-09
вх. № 3338/1-60
Суддя господарського суду Чистякова І.О.
при секретарі судового засідання Кисильова К.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 відповідача - ОСОБА_2
розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ізюм
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ізюм
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач) про визнання за ним права власності на нежитлове приміщення магазину промислових товарів "А-1" загальною площею 374,4 кв.м. з підвалом "П/д" площею 354,1 кв.м., а також нежитлове приміщення господарчого блоку "Б" площею 57,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі рішення виконавчого комітету від 25.06.2003 р. № 0504 позивач разом з відповідачем розробив проект реконструкції недобудованої будівлі блоку Б "Суспільно-торгівельного центру з АТС" під універсальний торговельний центр. Протягом 2004-2009 років позивач здійснював будівництво торгівельного центру (магазину промислових та продовольчих товарів) на вказаній земельній ділянці. У березні 2009 року будівництво було завершено, але закінчений будівництвом об'єкт не вводився в експлуатацію. В зв'язку із тим, що будівельні роботи здійснювались без відповідного дозволу на їх проведення, вказане будівництво вважається самочинним. Відповідач не визнає право власності позивача на спірний об"єкт.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача відзив на позов та документи витребувані судом не надав, однак у судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись зокрема на те, що на його думку договір купівлі-продажу об"єкту незавершеного будівництва від 21.03.2003 року є незаконним.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
21 березня 2003 року між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до п.1.1. якого відповідач продав, а позивач купив 1/2 частину об'єкту незавершеного будівництва - Блоку Б "Суспільно-торгового центру з АТС" готовністю виконаних робіт 52,5 %, загальною площею 724,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3
Згідно рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 24.06.1999 р.№ 666, об'єкт незавершеного будівництва - Блоку Б "Суспільно-торгового центру з АТС", знаходиться в м. Ізюм Харківської області на проспекті Леніна, 46-а, на земельній ділянці розміром 0,153 га.
Рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 25.06.2003 р. № 0504 позивачу та відповідачу було надано дозвіл на складання проекту реконструкції недобудованої будівлі блоку Б "Суспільно-торгівельного центру з АТС" під універсальний торговельний центр.
13.10.2005 р. позивач отримав дозвіл (№39) від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Ізюма на виконання будівельних робіт з реконструкції побудованої будівлі під торговий центр (магазин пром. товарів). Строк дії дозволу був встановлений до 31.12.2005 р.
Протягом 2004-2009 років позивач здійснював будівництво торгівельного центру (магазину промислових товарів) на відповідній земельній ділянці. Згідно рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 09.04.2008 р. № 0406 частина недобудованої нежитлової будівлі блоку Б "Суспільно-торгівельного центру з АТС", що належить позивачеві згідно договору купівлі-продажу від 21.03.2003р. № 1461, була визначена як окремий інвентаризаційний об'єкт нерухомості та їй, згідно п.2 рішення, присвоєна окрема поштова адреса - АДРЕСА_2
Таким чином, будівельні роботи здійснювались без відповідного дозволу на їх проведення, оскільки дія дозволу № 39 від 13.10.2005 р., виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Ізюма, закінчилась 31.12.2005 р., і новий позивачем отримано не було.
У березні 2009 року позивач закінчив будівництво нежитлового приміщення магазину промислових товарів "А-1" загальною площею 374,4 кв.м. з підвалом "П/д" площею 354,1 кв.м., а також нежитлове приміщення господарчого блоку "Б" площею 57,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 Закінчений будівництвом об'єкт не вводився в експлуатацію.
З метою подальшої експлуатації будівлі, позивач звернувся до Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, для виготовлення висновку щодо технічного стану відповідної будівлі. Згідно висновку Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури (діє на підставі ліцензії НОМЕР_3 Державного комітету України з будівництва та архітектури від 25.11.2004р. зі строком дії до 25.11.2009р.), який був виконаний на замовлення позивача, та на підставі договору №2276 від 02.03.2009р., будівництво будівлі по АДРЕСА_2, виконано у відповідності з діючими будівельними нормами і правилами. Експлуатація будівлі під торговельні приміщення є допустимою.
25.03.2009 року, на замовлення позивача, Комунальним підприємством "Ізюмське бюро технічної інвентаризації" було виготовлено технічний паспорт, згідно з яким загальна площа нежитлового приміщення "А-1", розташованого за адресою: АДРЕСА_2, становить: загальна площа 374,4 кв.м. з підвалом "П/д" площею 354,1 кв.м., а також нежитлове приміщення господарчого блоку "Б" площею 57,4 кв.м.
Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не передбачено договором або законом.
Ст. 319 ЦК України закріплено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 3 ст. 376 ЦК України, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" № 1952-ІV від 01.07.2004 р. та п.1.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних- та юридичних осіб. Згідно положень Цивільного кодексу України зазначена нежитлова будівля відноситься до нерухомого майна, тобто право власності на неї підлягає обов'язковій державній реєстрації. У зв'язку з тим, що нежитлова будівля - це об'єкт права власності, визначений індивідуальними ознаками, є обов'язковою державна реєстрація права власності на неї.
Також слід зазначити, що підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 10 додатку №1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженого наказом Мін'юсту № 7/5 від 07.02.2002 р. є рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
Статтею 4 Закону України “Про власність” передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.
Згідно із статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом, господарським судом або третейським судом.
Відповідно до ч.1 та ч. 4 статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб’єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб’єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
Положення статті 20 Господарського кодексу України забезпечують можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, в т.ч. шляхом визнання наявності права.
Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, у спосіб визнання права.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідач, посилаючись на незаконність укладеного сторонами договору купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва від 21.03.2003 р. зазначає, що право власності на весь об'єкт незавершеного будівництва - Блоку Б "Суспільно-торгового центру з АТС" належить відповідачу.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідачем не надано доказів того, що договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва від 21.03.2003 р. визнано судом недійсним, а також недоведено, що цей договір є нікчемним та, що відповідач є власником спірного майна, тому заперечення відповідача проти позову суд відхиляє як безпідставні.
На підставі викладеного, з урахуванням обставин справи та вимог чинного законодавства, господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 1500 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень слід покласти на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 28 Закону України “Про власність”, ст.ст. 15, 16, ч.2 ст. 328, ст.ст. 331, 376, ст. 392, 509, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 147, 193 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 р. № 411, ст.ст. 1, 12, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на нежитлове приміщення магазину промислових товарів "А-1" загальною площею 374,4 кв.м. з підвалом "П/д" площею 354,1 кв.м., а також нежитлове приміщення господарчого блоку "Б" площею 57,4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) державне мито у розмірі 1500,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано 18 травня 2009 року.
Суддя Чистякова І.О.