ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" травня 2009 р. Справа № 60/112-09
вх. № 3342/1-60
Суддя господарського суду Чистякова І.О.
при секретарі судового засідання Кисильова К.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 відповідача - ОСОБА_2
розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ізюм
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ізюм
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулася до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач) про визнання за нею права власності на нежитлову будівлю торгівельно-розважального центру "А-4Н" загальною площею 1840,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 18 червня 2005 року в рамках власної підприємницької діяльності позивач, на підставі рішення Ізюмської міської ради від 10.06.2005р. № 1875, приєднався до Договору оренди земельної ділянки від 28.11.2003р., посвідченого Кардашиною Г.І., приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області 25 грудня 2003 року за №7558, в якості орендаря і прийняв на себе виконання обов'язків, передбачених Договором. Так, відповідно до Договору позивач прийняв разом з відповідачем в оренду незабудовану земельну ділянку комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,06 га, строком на десять років. 02 лютого 2009 року відповідач припинив свою участь у Договорі як орендар в даних земельних орендних правовідносинах. Позивачем у 2006 р. розроблено проект будівництва та протягом 2007-2009 років здійснено будівництво торгівельно-розважального центру на вказаній земельній ділянці. У березні 2009 року позивач закінчив будівництво нежитлової будівлі торгівельно-розважального центру "А-4Н" загальною площею 1840,5 кв.м. Однак, на теперішній час, відповідач, заперечує факт одноособової участі позивача у будівництві ТРЦ на земельній ділянці комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_2.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача відзив на позов та документи витребувані судом не надав, однак у судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що він є співвласником спірної нежитлової будівлі.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
На виконання договору оренди земельної ділянки від 28.11.2003р., Ізюмською міською радою було надано відповідачу, на підставі рішення 19 сесії 24 скликання Ізюмської міської ради від 28.11.2003р. за №768, в оренду незабудовану земельну ділянку комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,06га. Земельна ділянка була надана в оренду строком на 10 років для ведення комерційної діяльності, а саме для будівництва та експлуатації дитячого кафе з продажу молочних коктейлів та ласощів, готелю, більярдного клубу, літнього майданчику з продажу тонізуючих напоїв та дитячого ігрового майданчика. Передача земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 28.11.2003р., який міститься в матеріалах справи.
Рішенням 42 сесії 4 скликання Ізюмської міської ради від 10.06.2005р. за №1875 було зобов"язано позивача переоформити право оренди земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,06га на право спільної оренди з позивачем та зобов"язано позивача та відповідача у місячний термін оформити додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 28.11.2003р.
18 червня 2005 року, на підставі рішення Ізюмської міської ради від 10.06.05 № 1875, позивачем та відповідачем була укладена угода, відповідно до п.2 якої сторони домовились солідарно нести обов"язки за Договором оренди земельної ділянки від 28.11.2003р. Таким чином, відповідно до даної угоди позивач прийняв на себе виконання обов'язків, передбачених Договором. Таким чином, позивач разом з відповідачем прийняли в оренду незабудовану земельну ділянку комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,06 га (шістсот квадратних метрів), строком на десять років.
На виконання рішення 51 сесії 5 скликання Ізюмської міської ради № 2812 від 25.12.2008р., відповідно до п.1 якого було вирішено вивести зі складу орендарів земельної ділянки площею 600,0м.кв., що розташована по АДРЕСА_2, фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, 02.02.2009р. був укладений договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. Згідно до п.1. договору від 02.02.2009р. всі права та обов"язки відповідача за договором оренди переходять до позивача.
Таким чином, 02.02.2009 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 припинила свою участь у Договорі як орендар в даних земельних орендних правовідносинах, й таким чином позивач залишився єдиним користувачем вказаної земельної ділянки.
Згідно п.2 Договору, земельна ділянка надавалась для ведення комерційної діяльності, а саме для будівництва та експлуатації дитячого кафе з продажу молочних коктейлів та ласощів, готелю, більярдного клубу, літнього майданчику з продажу тонізуючих напоїв та дитячого ігрового майданчика.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у 2006 р. було розроблено проект будівництва та протягом 2007-2009 років здійснювалось будівництво торгівельно-розважального центру на вказаній земельній ділянці. У березні 2009 року позивач закінчив будівництво нежитлової будівлі торгівельно-розважального центру "А-4Н" загальною площею 1840,5 кв.м. Закінчений будівництвом об'єкт не вводився в експлуатацію.
У зв'язку з тим, що частину будівельних робіт позивач здійснював без відповідного продовження діі дозволу № 04 від 14.03.2007 р. на їх виконання, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Ізюма з терміном до 31.12.2008 р., то вказане будівництво вважається самочинним.
У позовній заяві позивач посилається на те, що на теперішній час нежитлова будівля, що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_2, потребує відповідного догляду, охорони та узаконення за позивачем як забудовником права власності на самочинне збудоване нерухоме майно.
Однак, на теперішній час, Відповідач, заперечує факт одноособової участі позивача у будівництві ТРЦ на земельній ділянці комерційного призначення за адресою: АДРЕСА_2, і посилаючись на п.1 Угоди від 18.06.2005р. (відповідно до якого на зазначений об'єкт у сторін виникає право спільної сумісної власності) намагається зареєструвати право власності на частину об'єкта за собою.
Проте, такі твердження відповідача спростовуються матеріалами справи.
Зокрема, як вбачається з п.1 Договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 02.02.2009р., Сторони (тобто позивач і відповідач) домовились, що Орендар 1 (Відповідач) припиняє свою участь як орендар в земельних орендних правовідносинах, врегульованих договором від 25.12.2003р. (з наступними змінами та доповненнями). Всі права та обов'язки Орендаря 1 (відповідача) переходять до Орендаря 2 (позивача).
З метою подальшої експлуатації будівлі, позивач звернувся до Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, для виготовлення висновку щодо технічного стану відповідної будівлі. Згідно висновку Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури (діє на підставі ліцензії №775541 Державного комітету України з будівництва та архітектури від 25.11.2004р. зі строком дії до 25.11.2009р.), який був виконаний на замовлення позивача, будівництво будівлі по АДРЕСА_2, виконано у відповідності з діючими будівельними нормами і правилами. Експлуатація будівлі у якості торгівельно-розважального центру є допустимою.
Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не передбачено договором або законом.
Ст. 319 ЦК України закріплено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Відповідно до ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 3 ст. 376 ЦК України, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" № 1952-ІV від 01.07.2004 р. та п.1.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних- та юридичних осіб. Згідно положень Цивільного кодексу України зазначена нежитлова будівля відноситься до нерухомого майна, тобто право власності на неї підлягає обов'язковій державній реєстрації. У зв'язку з тим, що нежитлова будівля - це об'єкт права власності, визначений індивідуальними ознаками, є обов'язковою державна реєстрація права власності на неї.
Також слід зазначити, що підставою для проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до п. 10 додатку №1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затвердженого наказом Мін'юсту № 7/5 від 07.02.2002 р. є рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
Статтею 4 Закону України “Про власність” передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.
Згідно із статтею 48 зазначеного Закону передбачено, що Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом, господарським судом або третейським судом.
Відповідно до ч.1 та ч. 4 статті 147 Господарського кодексу України майнові права суб’єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб’єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
Положення статті 20 Господарського кодексу України забезпечують можливість захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, в т.ч. шляхом визнання наявності права.
Згідно ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, у спосіб визнання права.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
На підставі викладеного, з урахуванням обставин справи та вимог чинного законодавства, господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 1700 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 гривень слід покласти на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 48 Закону України “Про власність”, ст.ст. 15, 16, 319, ч.2 ст. 328, ст.ст. 331, 376, ст. 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 147 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, ст.ст. 1, 12, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати за Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на нежитлову будівлю торгівельно-розважального центру "А-4Н" загальною площею 1840,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) державного мита у розмірі 1700,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Чистякова І.О.
Повний текст рішення підписаний 18 травня 2009 року.