Романівський районний суд Житомирської області

Справа № 290/850/15-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року Романівський районний суд Житомирської області

у складі:

головуючого судді Лесько М.О.

при секретарі Мединській І.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Годованої В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Романові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Романівському районі Житомирської області про визнання незаконним рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Романівському районі Житомирської області про визнання незаконним рішення відповідача № 15 від 06.11.2014 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вона 05.07.1983 року закінчила Житомирське медичне училище та отримала кваліфікацію «медсестра».

01.08.1983 року позивача було прийнято на роботу на посаду чергової медсестри Камінської дільничної лікарні Дзержинського району Житомирської області, на якій вона пропрацювала до 07.01.1987 року і була звільнена на підставі п.1 ст.36 КЗпП України та прийнята на посаду палатної медсестри санаторію «Дениші».

16.10.1987 року позивач була переведена на посаду підмінної медсестри спального корпусу санаторію «Дениші», а з 31.03.1988 року - переведена на посаду інструктора ЛФК.

11.08.1993 року наказам № 98 позивача було зараховано на посаду, як зазначено в трудовій книжці «масажистки», що є помилкою, а фактично - на посаду медсестри з масажу кабінету лікувальної фізкультури (ЛФК) поліклінічного відділення Дзержинської центральної районної лікарні.

З 16.10.2000 року позивач була переведена на посаду медсестри-інструктора даного відділення і на вказаній посаді пропрацювала до 05.06.2014 року та була звільнена за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років, так як на момент звільнення трудовий стаж позивача становив 32 роки 6 місяців 6 днів, з яких більше 25 років на посаді медсестри.

Однак, рішенням управління Пенсійного фонду України в Романівському районі № 15 від 06 листопада 2014 року в призначенні позивачу пенсії за вислугу років було відмовлено з підстав, що стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років становить лише 23 роки 5 місяців 28 днів, що менше встановленого законом 25 - річного стажу, необхідного для призначення такої пенсії.

Вказане рішення позивач вважає незаконним, просить його скасувати та зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подачі нею заяви до управління Пенсійного фонду України в Романівському районі Житомирської області про призначення їй пенсії.

Позивач у судовому засіданні повністю підтримала заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - управління Пенсійного фонду України в Романівському районі Житомирської області, Годована В.С. у судовому засіданні заперечувала проти позову у повному обсязі, подала до суду письмові заперечення із доданими до них доказами, відповідно до яких стверджувала, що вважає позов безпідставним, необґрунтованим і таким, що суперечить положенням пункту «е» частини першої статті 55 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивач працювала на посаді масажистки і робота на вказаній посаді не належить до спеціального стажу роботи, який надавав би право на призначення такого виду пенсії.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом «е» частини першої статті 55 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року в редакції, яка діяла станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, у розділі 2 «Охорона здоров'я» зазначено: «Лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, установ з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органів Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичних центрів».

Відповідно до статті 62 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

При розгляді справи судом на підставі записів у трудовій книжці позивача (а.с. 7-9), листа головного лікаря Романівської ЦРЛ №103 від 06.02.2015 року (а.с. 11), свідоцтва про проходження підвищення кваліфікації позивача (а.с. 14), показань допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, достовірно встановлено, що позивач з 01.08.1983 року працювала у закладах охорони здоров'я на посадах середнього медичного персоналу та спеціальний стаж роботи позивача в закладах охорони здоров'я, який надає позивачеві право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» частини першої статті 55 Закону України №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» перевищує 25 років.

Враховуючи, що до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року, в редакції, яка діяла станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, включено усі посади середнього медичного персоналу, незалежно від їх найменувань, відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років.

На підставі наведеного вище та керуючись пунктом «е» ч. 1 ст.55, ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статтями 2, 6, 7, 122, 160 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Романівському районі Житомирської області від 06.11.2014 року № 15 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Романівському районі Житомирської області призначити ОСОБА_1 (громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подачі ОСОБА_1 заяви до управління Пенсійного фонду України в Романівському районі Житомирської області про призначення їй пенсії.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Романівський районний суд Житомирської області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя: М.О. Лесько