Справа № 2-781/2009 року
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2009 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого-судді Сватаненко В.І.
за участю секретаря Забегловської Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 „Про розірвання шлюбу” та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Головний лікар Одеського обласного психоневрологічного диспансеру ОСОБА_3 при Управлінні охорони здоров’я та медицини катастроф Одеської обласної державної адміністрації „Про стягнення матеріальної допомоги на дружину, зайняту доглядом та утриманням непрацездатної дитини” -
ВСТАНОВИВ:
5.10.2006 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання шлюбу, по якому просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачем, зареєстрований 30.12.1975 року Іллічівським відділом РАГС м. Одеси, актовий запис № 1369.
Відповідач – ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної допомоги на дружину, зайняту доглядом та утриманням непрацездатної дитини, який у подальшому був уточнений та, по якому ОСОБА_2 просить суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 50 грн. щомісячно на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Під час судового розгляду ОСОБА_1 позов ОСОБА_2 не визнав, посилаючись на те, що він є хворою людиною, а свій позов підтримав та просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачем.
ОСОБА_2 свій позов підтримала та просить суд стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного сина, але заперечувала проти розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_1, посилаюсь на те, що сім’ю можливо зберегти.
Суд, вислухавши думку, доводи та пояснення сторін по справі та їх представників, ознайомившись та дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів підлягаючими задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та такими, що стосуються сімейних правовідносин, у зв’язку з чим урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2003 року та СК України.
По справі встановлені наступні фактичні обставини.
Сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить свідоцтво про шлюб від 30.12.1975 року, видане Іллічівським відділом РАГС м. Одеси, актовий запис № 1369 (а.с.5), від якого народився син – ОСОБА_4
Позивач звернувся з позовом у суд про розірвання шлюбу, мотивуючи це тим, що в нього з відповідачем виникла відчуженість, втрачено почуття любові й поваги, у родині стали відбуватися сварки й скандали, у зв'язку із цим сторони подружні й сімейні відносини припинили та не підтримують на протязі довгого часу, спільне господарство не ведуть. Неповнолітніх дітей від шлюбу не має.
Позивач по справі категорично проти примирення з відповідачем, та у подальшому жити з відповідачем не вважає можливим.
Суд вважає, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню, тому що родина фактично розпалася і її відновлення неможливо, при обставинах, зазначених позивачем, у позивача відсутні які-небудь почуття до відповідача, їх шлюбний союз розпався, на примирення позивач категорично не згодний, оскільки сторін по справі нічого не об’єднує, а також той факт, що один із чоловіка й жінки або обоє мають право звернутися із заявою в суд про розірвання шлюбу й це право підлягає судовому захисту.
Одночасно, суд вважає, що подальше спільне життя чоловіка й жінки й збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому що сторони подружні відносини припинили й спільного господарства не ведуть на протязі довгого часу, даний факт має істотне значення.
Шлюб – це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім’ї.
Добровільність шлюбу – одна з основних його засад.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім’ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз – сім’ю – шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
За ст. 51 Конституції України, шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Як вбачається з пояснень позивача зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.
Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування – значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.
Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.
Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Оскільки шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.
У ході розгляду справи, судом була перевірена наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу, суд переконався у дійсному волевиявленні позивача по справі.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред”явлений одним із подружжя.
У свою чергу відповідач по справі мав можливість спростувати аргументи позивача, надати докази на підтвердження справжньої причини розлучення, робити кроки до виправлення ситуації, вживати інших заходів щодо припинення, чого було б достатньо для охорони інтересів відповідача, але відповідач своїм правом не скористувався, не надав суду докази своїх доводів та не просив суд надати строк на примирення з позивачем, проти чого категорично заперечував позивач.
Суд не зобов”язаний призначати строк на примирення. Це робиться лише тоді, коли збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, тобто на тому, що є морально-правовою основою шлюбу. Відповідно до абзацу 4 ст. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12.06.1998 року, питання про визначення строку для примирення має вирішуватися судом після з”ясування обставин справи, з урахуванням фактичних взаємин подружжя, мотивів та причин розлучення.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, оскільки було встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, що має істотне значення.
По цих підставах суд вважає за можливе позовні вимоги позивача задовольнити й розірвати шлюб.
Від вказаного шлюбу у сторін народився син – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчать письмові докази у матеріалах справи, пояснення сторін, якими дані обставини не були спростовані.
Як вбачається з наданих письмових доказів: довідок, медичних витягів, характеристики, єпікрізу (а.с.58-62, 68-69) син сторін по справі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, є хворою людиною та страждає на психічне захворювання, відстає в інтелектуальному розвитку, у зв’язку з чим є непрацездатною особою, опікується та утримується своєю матір’ю ОСОБА_2
Батько психічно хворої дитини матеріальної допомоги на утримання непрацездатної дитини не надає, незважаючи на те, що дитина потребує постійного догляду та сторонньої допомоги.
Такі дії ОСОБА_1 ставлять ОСОБА_2 у скрутне матеріальне становище, у зв’язку з чим вона просить суд стягнути з ОСОБА_1 аліменти на її користь на утримання непрацездатної дитини у розмірі 50 грн. щомісячно.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 141 СК України).
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, що передбачено ч. 2 ст. 150 СК України.
Різкий спад фізичного аспекту здоров’я, якому батьки не в змозі запобігти, перетворює обов”язок по забезпеченню її медичною допомогою, якість якої залежить від матеріального стану батьків.
Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Для винекнення обов”язку ОСОБА_1 утримувати повнолітнього сина мають місце такі умови: син є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, а батько утримувати свого сина із розрахунку 50 грн. щомісячно, оскільки аліментний обов”язок батька не пов”язаний з його працездатністю, а лише з його матеріальним станом.
Батьки зобов’язанні піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також батьки зобов’язані поважати дитину.
Обов’язок виховувати дитину, ростити дитину, забезпечувати її здоровий розвиток та належні умови для проживання – найважливіший обов’язок батьків.
В Україні діє принцип верховенства права.
Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального та сімейного законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судове рішення по справі є актом, яким підтверджується наявність або відсутність спірних правовідносин, його конкретний зміст і в такий спосіб спірні правовідносини перетворюються в безспірні, підлягаючими примусовому виконанню.
Судове рішення – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.
Обов'язок виконувати судове рішення випливає не з рішення суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 110, 111, 112182, 198, 200 СК України, ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 130, 209, 212, 213, 214, 215, 223 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище Осадча), зареєстрований у Іллічівському відділі реєстрації актів цивільного стану м. Одеси 30.12.1975 року, актовий запис № 1369, від шлюбу неповнолітніх дітей не має.
При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу стягнути мито в доход держави з позивача в розмірі 10 грн., відповідача від сплати звільнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, аліменти на утримання непрацездатного сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 50 грн. щомісячно, починаючи з 18.03.2009 року та до зміни матеріального становища сторін.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в доход держави 51 грн.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
С у д д я :