Справа № 2-780/2009 року

                          Р І Ш Е Н Н Я

                          І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 січня 2009 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Сватаненко В.І.

за участю секретаря – Забегловської Ю.Г.,

за участю представників: позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,  відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 „Про розірвання шлюбу” та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 „Про стягнення аліментів на утримання дитини ”, -  

                            ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача – ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, по якому просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачем, зареєстрований 14.10.1990 року Палацом урочистих подій м. Одеси, актовий запис № 2185, від якого сторони мають неповнолітнього сина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на наступне.

З 1990 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, у якому народився у 1993 році їх син, але у подальшому у позивача з відповідачем виникла відчуженість, відсутні спільні інтереси та взаємо порозуміння, втрачено почуття любові й поваги, кожен зі сторін став жити своїм життям, у зв'язку із цим сторони подружні й сімейні відносини припинили в серпні-вересні 2006 року та не підтримують більше двох років, спільне господарство не ведуть, у позивача виникли інші фактично шлюбні відносини, тобто є інша сім’я, у якій народився у 2007 році син.

Від даного шлюбу є неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає разом з відповідачем.

Позивач мешкає окремо від відповідача, спору між сторонами щодо місця проживання неповнолітнього сина не має. На поновлення шлюбних відносин позивач не згоден, так як вважає це неможливим у зв’язку із втратою почуттів поваги та любові один до одного.

Відповідач - ОСОБА_3 на розірвання шлюбу згодна, але подала у судовому засіданні зустрічну позовну заяву про стягнення аліментів на утримання дитини, по якій просить суд стягнути з відповідача – ОСОБА_1 на її користь ОСОБА_3 для утримання їх неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 27.11.2008 року до досягнення їм повноліття щомісячно гроші у розмірі еквівалентному 1000 доларів США до національної валюти України – гривні, на момент ухвалення рішення по справі до повноліття дитини, посилаючись на наступне.

  Відповідач - ОСОБА_1 не проживає з ОСОБА_3 та їх сином біля двох років, та з вересня 2006 року по вересень 2008 року він передавав позивачу кожен місяць по 1000 доларів США на утримання їх спільного сина ОСОБА_5, але, після того, як позивач ОСОБА_3 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом про розподіл спільного майна подружжя, ОСОБА_1 з жовтня місяця 2008 року припинив передавати позивачу ОСОБА_3 кошти на утримання дитини.

У ході судового розгляду справи ОСОБА_1, вимоги про стягнення аліментів визнав частково, пояснив у судовому засіданні, що він дійсно передавав ОСОБА_3 гроші у розмірі 1000 доларів США, які були його особистими збереженнями, накопиченими за деякій час, які зараз скінчились, тому відповідач не має можливості сплачувати аліменти у розмірі на якому наполягає позивач у позові, але ОСОБА_1 просить суд встановити розмір сплати аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 250-300 грн. щомісячно або 1/2ј частину його доходів, оскільки в нього ще є інша неповнолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, його розмір середньомісячної заробітної плати складав 811 грн., але у теперішній час з жовтня 2008 року він звільнений з посади директора ЧП «ДАС» і не працює,  а також ОСОБА_3 не надала судові докази щодо її неможливості утримувати дитину.

ОСОБА_3 зазначені доводи ОСОБА_1 не визнала, не погодилась з визначенням аліментів у розмірі 250-300 грн., заперечувала проти їх задоволення.

Суд, вислухавши пояснення, думку та доводи сторін по справі та їх представників, ознайомившись, дослідивши матеріали справи, надані та витребуванні докази, вважає що позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню у повному обсязі, а також вважає, що зустрічний позов ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі еквівалентному 1000 доларів США підлягає частковому задоволенню.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі, який був зареєстрований 14.10.1990 року Палацом урочистих подій м. Одеси, актовий запис № 2185 (а.с.4), від якого сторони мають неповнолітнього сина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Як було встановлено у ході судового розгляду справи, ніким із сторін не спростовано, через що приймається до уваги судом, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникла відчуженість, відсутні спільні інтереси та взаємо порозуміння, втрачено почуття любові й поваги, кожен зі сторін став жити своїм життям, у зв'язку із цим сторони подружні й сімейні відносини припинили та не підтримують більше двох років, спільне господарство не ведуть, тому що родина фактично розпалася і її відновлення неможливо, при обставинах, зазначених сторонами, у позивача відсутні які-небудь почуття до відповідача, їх шлюбний союз розпався, на примирення сторони категорично не згодні.

Один із чоловіка й жінки або обоє мають право звернутися із заявою в суд про розірвання шлюбу й це право підлягає судовому захисту.

Одночасно, суд вважає, що подальше спільне життя чоловіка й жінки й збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому що сторони подружні відносини припинили й спільного господарства не ведуть більше двох років, в них фактично створились інші шлюбні відносини з іншими особами, даний факт має істотне значення.

Шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, а також шлюб – це добровільний, рівноправний союз, спільність чоловіка та жінки, спрямований на створення сім’ї.

Добровільність шлюбу – одна з основних його засад.

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією слід зробити висновок, що й подальше існування сім’ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз – сім’ю – шлюб, не може існувати, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.

 Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування – значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.

 У свою чергу, суд не зобов’язаний призначати строк на примирення. Це робиться лише тоді, коли збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, тобто на тому, що є морально-правовою основою шлюбу. Відповідно до абзацу 4 ст. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України” від 12.06.1998 року, питання про визначення строку для примирення має вирішуватися судом після з’ясування обставин справи, з урахуванням фактичних взаємин подружжя, мотивів та причин розлучення.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, оскільки встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, що має істотне значення.

Одночасно, судом приймається до уваги, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с.44-45).

На підставі вказаного заочного рішення суду про розірвання шлюбу, 25.09.2008 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про розірвання шлюбу з ОСОБА_3, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Одесі, актовий запис № 706 від 25.09.2008 року (а.с.125).

У подальшому, 23.09.2008 року представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, відповідач – ОСОБА_3 не була належним чином попереджена про дату слухання справи, а також посилаючись на те, що у період розгляду справи вона знаходилась на лікарняному, у зв’язку з чим не могла бути присутньою у судових засіданнях, про що неодноразово письмово сповіщала судові, але суд не прийнявши до уваги заяви відповідача про відкладення слухання по справі у зв’язку з хворобою, ухвалив по справі заочне рішення (а.с.51).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.10.2008 року заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу була задоволена та заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2008 року про розірвання шлюбу було скасоване, справа призначена до розгляду в загальному порядку (а.с.60).

Приймаючи до уваги викладенні обставини, суд, керуючись ч. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, розглядаючи справу після скасування попереднього рішення про розірвання шлюбу, суд з’ясував, що розірвання шлюбу за зазначеним заочним рішенням було зареєстровано в органах РАЦС, у зв’язку з чим актовий запис № 706  від 25.09.2008 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зроблений Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Одесі, про що видане свідоцтво про розірвання шлюбу серія 1-ЖД, № 065182, підлягає анулюванню.

По цих підставах суд вважає за можливе позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити й розірвати шлюб з ОСОБА_3, з якою залишити проживати неповнолітнього сина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини підлягає частковому задоволенню за наступними підставами.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той з них хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утримані в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує:   стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Заслухавши сторін по справі, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд враховує наступні обставини при визначені розміру аліментів, які необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання їх неповнолітнього сина.

Обставини передачі ОСОБА_1 ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 1000 доларів США до жовтня місяця 2008 року, суд вважає обставиною утримання дитини за домовленістю сторін, оскільки зазначені грошові кошти це були особисті заощадження ОСОБА_1, які він бажав передати своєму синові – ОСОБА_5, протилежне не було доведено ОСОБА_3, якою також не були надані докази того, що ОСОБА_1 має матеріальну можливість виплачувати аліменти щомісячно у розмірі, який вимагає ОСОБА_3, а саме у розмірі еквівалентному 1000 доларів США, тому судом не приймається це як правова підстава для визначення розміру аліментів у судовому порядку.

Згідно до довідки Приватного підприємства „ДАС” у період з 15.03.1999 року по 08.10.2008 року ОСОБА_1 працював на посаді директора ПП „ДАС” та його оклад на момент звільнення складав 900 грн. (а.с.83), що підтверджується податковими розрахунками за період часу з січня місяця по жовтень місяць 2008 року (а.с.97-121).

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1, директор ПП „ДАС” звільнений 08.10.2008 року, але запис внесено без печатки підприємства (а.с.84).

Як було встановлено під час судового розгляду та ніким із сторін не спростовувалось, ОСОБА_3 є засновником ПП „ДАС”, яка 08.10.2008 року звернулась до Таїровського ВМ Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з відповідною заявою щодо проведення перевірки відносно діяльності ПП „ДАС”, директором якого є її чоловік – ОСОБА_1, оскільки в неї є підозри, що ОСОБА_1 порушує вимоги чинного законодавства України, але як вбачається з відповіді Таїровського ВМ Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області необхідна перевірка була проведена та у порушенні кримінальної справи було відмовлено, через відсутність складу злочину у діях директора ПП „ДАС” – ОСОБА_1 (а.с.85).

Таким чином суд дійшов до висновку, що між сторонами на теперішній час не існує домовленості щодо трудових відносин.

Судом приймається до уваги, що у ОСОБА_1 у теперішній час не існує регулярного доходу від його трудової діяльності, а також враховується, що у ОСОБА_1 на утриманні знаходиться й ще один малолітній син – ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, про що свідчить свідоцтво про народження, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси 09.01.2008 року, актовий запис №  9 (а.с.90), але все ж таки ОСОБА_1 будучи батьком неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, повинен надавати йому матеріальну допомогу.

Закон України „Про охорону дитинства” визначає дитинство як період розвитку людини до досягнення повноліття. Водночас дитинство – це й особливий біопсихосоціально-правовий стан людини. У преамбулі Конвенції про права дитини зазначено, що дитина потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Батьки зобов’язанні піклуватися про дитину, про її розвиток, а також поважати дитину та забезпечувати її.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування та найважливішим обов’язком батьків.

  З метою забезпечення інтересів неповнолітньої дитини, суд вважає за необхідне, через те, що сума доходу ОСОБА_1 нефіксована, застосувати вимоги ст. 184 СК України при визначені розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, відповідно до положень якої, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до п. 17 ч. 4   Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК.

Дійсно, ОСОБА_1 не має постійного матеріального заробітку, не має стабільної фіксованої суми доходу грошових коштів, але все ж таки судом враховується, що він є забезпеченою людиною, оскільки відповідно до наданих копій державних актів на право власності, ОСОБА_1 належать земельна ділянка площею 0,1004 га. по вул. Світла, 18/8, ж/м Дружній, с. Мізікевіча, Таіровської селищної Ради Овідіопольського району Одеської області (а.с.139) та земельна ділянка площею 0,0300 га. в с.м.т. Затока, Лиманський курортний район, кооператив садоводів „Лагуна” № 1842 Білгород-Дністровського району Одеської області (а.с.140), має три автомобілі.

Крім того, суд приймає до уваги положення ст. 58 Закону України „Про Державний бюджет” на 2008 рік, відповідно до яких прожитковий мінімум на одну особу в рахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років з 01.10.2008 року становить 701 грн.

Розглянувши повно, всебічно, неупереджено та об’єктивно вимоги ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд прийшов до висновку встановити розмір аліментів на утримання ОСОБА_5 у розмірі 701 грн. з 27.11.2008 року щомісячно до його повноліття.

 Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 8 Конституції України й п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” - в Україні діє принцип верховенства права.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального та сімейного законодавств і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Судове рішення по справі є актом, яким підтверджується наявність або відсутність спірних правовідносин, його конкретний зміст і в такий спосіб спірні правовідносини перетворюються в безспірні, підлягаючими примусовому виконанню.

Судове рішення – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

  На підставі викладеного та керуючись  ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 105, 112, 114, 180, 181, 182, 184 Сімейного Кодексу України, суд, -

                                                                      В И Р І Ш И В :

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище Калініна), зареєстрований у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області 14 жовтня 1990 року, актовий запис №  2195, від шлюбу є неповнолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5.

При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу стягнути мито в доход держави з позивача в розмірі 10 грн.,  відповідача від сплати звільнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, з матір’ю ОСОБА_3

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_8, аліменти на користь ОСОБА_3, на утримання сина ОСОБА_5, у твердій грошовій сумі, у розмірі 701 грн., починаючи з 27.11.2008 року і до повноліття дитини, або зміни матеріального стану сторін.

Стягнути з ОСОБА_1 в доход держави судовий збір 84 грн. 12 коп.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

      Суддя: