Справа № 2-461/2008 року

                            Р І Ш Е Н Н Я

                                   І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 березня 2009 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді – Сватаненко В.І.

за участю секретаря – Забегловської Ю.Г.,

за участю адвоката ОСОБА_1, представників: відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 „Про визнання договору купівлі-продажу недійсним, усунення перешкод у користуванні та стягнення моральної шкоди”, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_11, третя особа Комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” „Про визнання недійсними договорів купівлі-продажу”, -  

                              ВСТАНОВИВ:

Предметом спору є житловий будинок № 4 по Другому провулку Амундсена у м. Одесі, розташований на земельній ділянці площею 984 кв.м.

27.09.2005 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом про захист права власності до відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, яки після уточнення 1.02.2008 року визначила - про визнання договору купівлі-продажу недійсним, усунення перешкод у користуванні та стягнення моральної шкоди, по якому просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного будинку, укладений 31.01.2005 року між ОСОБА_2Д, та ОСОБА_8, зобов’язати відповідачів – ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не перешкоджати позивачу – ОСОБА_7 у користуванні земельною ділянкою за вказаною адресою, стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 з кожного на її користь моральну шкоду у розмірі 150000 грн., посилаючись на те, що вона за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 15.12.2003 року купила зазначений житловий будинок у ОСОБА_11 за 60000 доларів США. Маючи намір приватизувати земельну ділянку, на якій розташований будинок,  вона тривалий час будинком не користувалась, але у подальшому їй стало відомо, що подружжя ОСОБА_9 проводять будівельні роботи щодо належного їй будинку, а також, що власником будинку зареєстрована ОСОБА_8, яка купила спірний будинок у ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31.01.2005 року та з метою нового будівництва знесла його.

ОСОБА_7, вважаючи себе власником, стверджує, що її права порушенні відповідними діями відповідачів по справі, у зв’язку з чим просить суд її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.  

22.02.2006 року відповідач – ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачів – ОСОБА_7, ОСОБА_11 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, по якому просить суд визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 14.11.2003 року, укладений між нею та ОСОБА_11, по якому вона продала ОСОБА_11 спірний житловий будинок за вказаною адресою, а також просить суд визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 15.12.2003 року, по якому ОСОБА_11 продав спірний житловий будинок ОСОБА_7, посилаючись на те, що вона з матір’ю продали ОСОБА_11 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 14.11.2003 року спірний будинок на вкрай невигідних для себе умовах, у період її знаходження у тяжкому становищі через хворобі своєї матері, відсутність грошових кошт, маючи неповнолітнього сина, по заниженій вартості та отримала всього 1500 грн. із заниженої оцінки будинку - 18414 грн., яка зазначена в договорі купівлі-продажу. За таких підстав ОСОБА_11 не став власником будинку й не міг його продавати ОСОБА_7, у той час як ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 31.01.2005 року продала спірний будинок ОСОБА_8 по реальній вартості будинку – 118000 доларів США, отримала від покупця гроші й передала їй будинок, не маючи до ОСОБА_8 ніяких претензій, оскільки усі істотні умови договору були виконані сторонами.

У ході судового розгляду справи ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги ОСОБА_7 не визнали, заперечувала проти її доводів пояснивши, що ОСОБА_11 не мав права відчужувати (продавати) спірний будинок ОСОБА_7, оскільки при купівлі будинку у ОСОБА_2 він купував будинок по заниженій вартості, на невигідних для неї умовах та коли продавець – ОСОБА_2 знаходилась у тяжкому стані через хворобу її матері та відсутність у неї грошей. Більш того, ОСОБА_11 не виконав істотні умови договору, не виплатив продавцю гроші вартості будинку, у зв’язку з чим не ставши його власником не міг його продавати ОСОБА_7 У подальшому ОСОБА_2 продала ОСОБА_8 спірний житловий будинок та отримала від неї грошові кошти вартості проданого будинку, у зв’язку з чим претензій до ОСОБА_8 ОСОБА_2 не має.

ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала, з заявленими доводами не погодилась, заперечує проти їх задоволення, пояснивши, що вона на законних підставах купила спірний житловий будинок за договором-купівлі продажу від 15.12.2003 року у ОСОБА_11, якому передала суму вартості будинку 60000 доларів США, але оскільки будинок потребував капітального ремонту, тому спочатку ОСОБА_7 не стала проживати у ньому, а також мала намір отримати державний акт на земельну ділянку, на якій він розташований.  У подальшому ОСОБА_7 стало відомо, що ОСОБА_2, підробивши договір купівлі-продажу від імені ОСОБА_7, нібито купила будинок у ОСОБА_7 та продала його ОСОБА_8, яка ставши власником будинку, почала будівельні роботи щодо нього, шляхом його знесення з метою будування нового капітального житлового будинку.

ОСОБА_11 позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, з її заявленими доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення, пояснивши, що він за договором купівлі-продажу від 14.11.2003 року купив спірний житловий будинок у ОСОБА_2 та її матері за 60000 доларів США, ставши його законним власником, у подальшому через один місяць продав його 15.12.2003 року за 80000 доларів США ОСОБА_7, оскільки не мав наміру користуватися зазначеним будинком, це було вкладанням грошових коштів.

ОСОБА_8 позовні вимоги ОСОБА_2 визнала та підтримала їх, позовні вимоги ОСОБА_7 не визнала, з заявленими доводами не погодилась, заперечувала проти їх задоволення, пояснивши, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 31.01.2005 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_8 купила спірний житловий будинок, сплативши продавцю його повну реальну власність, всі істотні умови договору купівлі-продажу сторонами були виконанні, у зв’язку з чим ОСОБА_8 набула право власності на вказаний будинок правомірно та законно.

Суд, вислухавши сторін по справі та їх представників, ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає позовні вимоги ОСОБА_7 підлягаючими частковому задоволенню, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягаючими задоволенню у повному обсязі, на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносин між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 1963 року, а також положеннями ЦК України у редакції 2003 року, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами по справі, виникали на протязі часу дії нового та старого ЦК України.

Судом встановлені такі обставини по справі.

Матір’ю ОСОБА_2 є ОСОБА_12 та сином ОСОБА_2 є ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить свідоцтво про народження, актовий запис № 2707 від 28.12.1989 року, видане відділом ЗАГС Київського районного виконавчого комітету м. Одеси (а.с.218 том № 2).

ОСОБА_2 та її неповнолітній син проживали та були зареєстровані за адресою: м. Одеса, 2-й провулок Амундсена, 4, про що свідчить відповідна довідка (а.с.219 том № 2).

На підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Приморським районним житлово-комунальним відділом м. Одеси 24.04.1961 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.05.2003 року ОСОБА_2 та її мати ОСОБА_12 є власниками житлового будинку за адресою:  м. Одеса, Другий провулок Амундсена, 4.

Як вбачається з пояснень сторін по справі та ніким не спростовано разом з ОСОБА_2 проживала за вказаною адресою й її мати – ОСОБА_12, яка була дуже хворою людиною, потребувала лікування та догляду, який її донька ОСОБА_2 не могла надавати, оскільки не працювала, була матеріально не спроможною утримувати хвору мати та свого неповнолітнього сина.    

У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 не мала матеріальної можливості утримувати свою хвору мати та неповнолітнього сина, вона вирішила продати, належний їм будинок для отримання необхідних їй матеріальних кошт, покупцем якого мав бути ОСОБА_11, який запропонував ОСОБА_2 грошові кошти вартості будинку у розмірі 18414 грн.

Усвідомлюючи, що зазначена вартість, яку запропонував ОСОБА_11, не відповідає реальній вартості будинку, але будучи у скрутному матеріальному становищі, ОСОБА_2 погодилась продати будинок за вказану ціну, хоча й на вкрай невигідних для себе та своєї сім’ї умовах під впливом зазначених тяжких обставин.    

14.11.2003 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_2 та ОСОБА_12 продали, а ОСОБА_11 купив вказаний спірний житловий будинок за 18414 грн. (а.с.80), який був зареєстрований у КП „ОМБТІ і РОН” (а.с.81).

З матеріалів справи, пояснень продавця ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_11 не сплатив продавцям й зазначеної суми у договорі купівлі-продажу, а передав ОСОБА_2 та її матері лише 1500 грн., не виконавши істотні умови договору, від укладання якого ОСОБА_2 сподівалась отримати матеріальні блага на утримання матері та сина, оскільки була соціально та матеріально незабезпеченою людиною,  зловживала спиртними напоями.

Так, ОСОБА_2 зі своєї матір’ю продала належний їм житловий будинок на вкрай невигідних для себе умовах під впливом тяжких обставин, оскільки сам факт того, що ОСОБА_12 хворіла, потребувала медичної допомоги, придбання необхідних ліків, її донька ОСОБА_2 не працювала, нуждалася у матеріальних коштах для утримання своєї хворої мати, купування для неї ліків, а також належного утримання неповнолітнього сина.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що такий договір купівлі-продажу необхідно визнати недійсним, оскільки він був укладений між сторонами на вкрай невигідних умовах під впливом тяжких обставин, у зв’язку з чим суд вважає необхідним досконало обґрунтувати та проаналізувати такі висновки суду.    

Підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків є юридичні факти, якими в цивільному праві є обставини, наявність, яких тягне встановлення, зміну, припинення або інші трансформації цивільних прав і обов’язків (цивільних правовідносин).

Критерієм для виокремлення станів у системі юридичних фактів є тривалість існування фактичних обставин, у зв’язку з чим усі юридичні факти розмежовуються на факти короткострокової дії та факти тривалої дії (стану), тобто юридичні стани – це обставини, що характеризуються відносною стабільністю і тривалістю строку існування, протягом якого вони можуть неодноразово (у сукупності з іншими фактами) викликати визначені юридичні наслідки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України одним із юридичних фактів, який є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, є договори та інші правочини.

Правочином (різновидом яких є договори) є дії особи, безпосередньо спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Ст.. 202 ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочин являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності.

Правочин, укладений з порушенням умов, визначається законодавством недійсним, тобто не відповідає вимогам закону.

Двосторонній правочин – це погоджена дія двох сторін, спрямована на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Двосторонні правочини є договорами, для яких характерне узгодження волевиявлення двох сторін.

Оплатні правочини характеризуються наявністю зустрічного еквівалентного надання матеріальних чи нематеріальних благ. Оплатність може виражатися у наданні грошей тощо та визначається законом та домовленістю сторін. За  договором купівлі-продажу одна сторона передає майно, але замість нього отримує його вартість у грошах.

Досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета і ціни породжує обов’язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов’язок покупця сплатити певну грошову суму.

ОСОБА_11, скориставшись становищем власників будинку – ОСОБА_12 та ОСОБА_2, що вона зловживала спиртними напоями, мав намір придбати в них житловий будинок за заниженою ціною та навіть яку у подальшому продавцям у повному обсязі й не виплатив.  

Правочин є чинним (дійсним) при дотриманні таких вимог, як відповідність волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі й волевиявлення суб’єкта (суб’єктів) правочину. Воля є бажанням, наміром особи вчинити правочин, однак для його вчинення необхідна не тільки воля, а ще й доведення цієї волі до відома інших осіб. Відповідно до цього волевиявлення є способом, яким внутрішня воля особи виражається зовні. Це – суть правочину. Для чинності правочину волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, тобто формування волевиявлення має бути вільним від чинників, що могли б викривати уяву особи про зміст правочину або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності. Тому у випадку, коли воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, правочин визнається недійсним (ст. 231 ЦК України).  А також, для укладення правочину, крім волевиявлення, необхідно вчинити фактичні дії (так, наприклад, для укладення правочину купівлі-продажу необхідно не лише взаємне волевиявлення продавця й покупця, а й фактична передача майна, передача грошових коштів вартості майна тощо).

Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України). Тому правочин, учинений з порушенням закону, без наміру виконання обумовлених істотних умов договору, є недійсним.

Важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин є презумпція правомірності правочину, яка полягає в припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Як зазначено у ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Спростування презумпції правомірності правочину можливе у разі: визнання неправомірності правочину судом (у цьому випадку презумпція правомірності правочину існує в момент укладення правочину, оскільки він не порушує заборони конкретної норми закону (або у момент укладення правочину порушення закону залишається прихованим, невідомим іншим особам). Проте його правомірність може бути оспорена однією із сторін або іншою заінтересованою особою, а відтак правочин може бути визнаний судом недійсним), у такому випадку правочин є неправомірним і не створює правові наслідки. Він визнається недійсним вже в момент вчинення.

Згідно до ст. 13 ЦК України  при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Вказана норма забороняє зловживання правом, розрізняючи види останнього, а саме навмисне завдання шкоди іншій особі у процесі реалізації свого права та зловживання правом, пов’язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у рамках загального дозволеного типу поведінки щодо даного права.

Зловживання правом тягне за собою застосування санкції, яка передбачена у ст. 16 ЦК України, яка передбачає відмову у охороні неналежно здійсню вального права.

 Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Судом приймається до уваги, що деякі правочини можуть вчинятися лише з дозволу органів опіки та піклування.

Зокрема, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі дії: відмовлятися від майнових прав підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу, обміну, продажу житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна.

Діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

У теперішній час, якщо будь-який із вказаних вище правочинів укладається без дозволу органу опіки та піклування, то він є нікчемним, після чого настає двостороння реституція.

На момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_11 та ОСОБА_2, ОСОБА_12 у 2003 році такі положення не були врегульовані, але з моральних засад суспільства, укладати договір з власниками будинку під час їх тяжких обставин на вкрай невигідних для них умовах та з урахуванням неповнолітньої дитини, яка проживала та була зареєстрована за адресою вказаного спірного будинку можливо розцінити як несправедливі, аморальні, по відношенню до інтересів неповнолітньої дитини, яка проживала у соціально незабезпеченій сім’ї, потребувала допомоги та матеріального забезпечення, та перебувала у безпорадному стані.

 Після укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_12П, ОСОБА_2 не отримавши від покупця відповідних належних грошових кошт, не мали можливості придбати собі інше житло, у зв’язку з чим залишились взагалі без житла та ще й з неповнолітньою дитиною.

Відповідно до ст. 655 ЦК договір купівлі-продажу — це договір, за яким одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).

Характеристика договору купівлі-продажу: консенсуальний, сплатний, двосторонньо-зобов'язуючий. Основною і визначальною ознакою договору є перехід майна у власність покупця.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні.

Сторонами в договорі купівлі-продажу (продавцем і покупцем) виступають всі учасники цивільного обігу — громадяни, юридичні особи або держава.  

 Недійсність договору зумовлюється наявністю дефектів ознак або елементів правочину, недотриманням вимог, необхідних для чинності правочину (ст. 215, 203 ЦК України), зокрема, це можуть бути дефекти волі (невідповідність волі та волевиявлення) та дефекти (незаконність і/або аморальність) змісту та порядку укладення правочину. Наявність цих дефектів тягне за собою недійсність правочину.

Ст. 215 ЦК розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Нікчемним (або «абсолютно недійсним») визнається правочин, якщо його недійсність безпосередньо встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК).

Правочин, укладений особою внаслідок впливу тяжких для неї обставин на вкрай невигідних умовах, є оспорюваним, що вбачається з положень ст. 57 ЦК України у редакції 1963 року, яка діяла на момент укладання самого договору, відповідно до якої угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Якщо угода визнана недійсною з однієї з зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в натурі — стягується його вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

Суд, задовольняючи позов про визнання такого правочину недійсним, приймає до уваги необхідність наявності наступних двох умов: особа вчиняє правочин під впливом тяжкої для неї обставини. Під тяжкими обставинами розуміють важкий майновий стан особи, який виражається у відсутності засобів, необхідних для нормального існування людини, для придбання предметів першої необхідності (продуктів харчування, ліків тощо). Це може бути зумовлене не тільки станом самої фізичної особи, але і його близьких (хвороба матері); умови правочину вкрай невигідні для цієї особи. При цьому поняття вкрай невигідних умов правочину охоплює два моменти: об'єктивний і суб'єктивний. Перший з них відображає нееквівалентність передачі майна (будинок проданий по суттєво заниженій від реальної вартості ціні), другий, очевидність цієї обставини для сторін правочину (хоча умисел другої сторони не є обов'язковим). Чи був ініціатором такого правочину сам потерпілий, чи друга сторона правочину, значення не має.

Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція.

Додаткові наслідки полягають у тому, що на особу, яка скористалася тяжкою обставиною, покладається обов'язок відшкодувати другій стороні правочину збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину (ст. 22, 23 ЦК).

З пояснень ОСОБА_11 вбачається, що під час укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 та її матір’ю, купуючи житловий будинок він мав намір таким чином вкласти гроші у нерухомість, а не проживати у будинку, у зв’язку з чим у подальшому він його перепродав.

ОСОБА_11 стверджує, що у ОСОБА_2 та її матері він купив житловий будинок, сплативши їм його вартість у розмірі еквівалентному 60000 доларів США, але з самого договору купівлі-продажу вбачається зовсім інша ціна, а саме 18414 грн., які з тверджень продавців вони також не отримали від покупця – ОСОБА_11

Доказів того, що ОСОБА_11 за куплений у ОСОБА_12, ОСОБА_2 житловий будинок сплатив їм грошові кошти у розмірі еквівалентному 60000 доларів США, він належних та допустимих доказів ( тільки письмових) не надав.

Але факт заниженої ціни будинку ОСОБА_11 під час купування його у сім’ї ОСОБА_2 можливо встановити, порівняно до умов нотаріально посвідченого через один місяць договору купівлі-продажу від 15.12.2003 року даного спірного будинку між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, з якого вбачається, що такий продаж був здійснений за грошові кошти еквівалентні 60000 доларів США. (а.с.11), хоча придбав ОСОБА_11 вказаний спірний будинок у соціально незабезпеченої сім’ї ОСОБА_2, яка перебувала у тяжких обставинах, лише ніби-то за 18414 грн.

До доказів того, що сім’я ОСОБА_2 перебувала у тяжких обставинах та того, що ОСОБА_12 хворіла, можливо віднести й ту обставину, що після продажу свого житлового будинку ОСОБА_11 мати позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_12 22.11.2003 року померла по причині повторного ішемічного інфаркту мозку, про що свідчить свідоцтво про смерть, актовий запис № 10546, видане Першим відділом РАГС Приморського районного управління юстиції м. Одеси (а.с.94).

У зв’язку з тим, що ОСОБА_11 набув спірний житловий будинок незаконно, то він і не мав права у подальшому його відчужувати, тобто продавати ОСОБА_7, через відсутність правових підстав, що передбачено положеннями ст. 48 ЦК України у редакції 1963 року, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно до ст. 63 ЦК України у редакції 1963 року угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов’язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з ст. 145 ЦК України власник не вправі витребувати від нього майно, що вбачається з положень ст. 225 ЦК України у редакції 1963 року.

Як вбачається зі ст. 59 ЦК України у редакції 1963 року угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Подальші дії ОСОБА_2 підтверджують, що ОСОБА_11 скористався її тяжким становищем під час купування в неї та її матері спірного житлового будинку, оскільки вона – ОСОБА_2 вирішила повернути незаконно вилучене у неї майно – житловий будинок за допомогою сторонніх осіб, з метою отримання дійсної реальної вартості житлового будинку.

Тому, у грудні місяці 2004 року ОСОБА_2 з ОСОБА_14 у домашніх умовах уклали між собою фіктивний договір купівлі-продажу майна від 13.01.2004 року, за яким нібито ОСОБА_7 продала ОСОБА_2 спірний житловий будинок за грошові кошти еквівалентні 20000 доларів США, який рішенням Київського районного суду м. Одеси був визнаний дійсним та за ОСОБА_2 знову було зареєстровано право власності.

У подальшому 31.01.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірного будинку, за яким ОСОБА_8 купила у ОСОБА_2 житловий будинок за його реальною вартістю, вказавши у тексті самого договору вартість будинку як 11641 грн. (а.с.15 том № 1), а ОСОБА_2, продавши житловий будинок ОСОБА_8 отримала від неї у якості вартості будинку грошові кошти еквівалентні 118000 доларів США, про що свідчить власноруч написана ОСОБА_2 розписка (а.с.221 том № 2).

Дані факти були встановлені вироком Київського районного суду м. Одеси від 24.05.2007 року (а.с.3-14 том № 2) та приймаються судом до уваги.

Так, ОСОБА_8 ставши власником будинку, зареєструвавши своє право власності у КП „ОМБТІ і РОН” та реалізуючи своє право власності вирішила знести його через його  незадовільний стан, про що свідчать акти від 04.10.2005 року та від 10.05.2006 року щодо аварійності спірного будинку (а.с.169, 170 том № 1).  

Але вищезазначений договір купівлі-продажу від 31.01.2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 являється недійсним та його недійсність передбачена положеннями ст. ст. 216, 228 ЦК України у редакції 2003 року.

Не дійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язанні з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано.

 ОСОБА_2 продала спірний житловий будинок 31.01.2005 року ОСОБА_8, не будучи його власником, у зв’язку з чим з ОСОБА_2 необхідно стягнути кошти, отримані нею від ОСОБА_8

Одночасно, суд вважає за необхідне у резолютивній частині рішення суду зазначити поновлення реєстрації, а не саме повернення будинку, оскільки у зв’язку з його аварійним станом він був знесений.

Позовні вимоги ОСОБА_7 щодо земельної ділянки за адресою житлового будинку не можуть бути задоволенні судом, оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що вона не набула права власності чи користування ані на житловий будинок, ані на земельну ділянку.  

Судом надається правова оцінка позовним вимогам ОСОБА_7 стосовно стягнення на її користь моральної шкоди з ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_8

Під час судового розгляду, судом не було встановлено, що діями ОСОБА_8 та ОСОБА_11 ОСОБА_7 були заподіянні моральні страждання, не було надано відповідних доказів на підтвердження таких обставин, у зв’язку з чим вимоги ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди на її користь з ОСОБА_8 та ОСОБА_11 не підлягають задоволенню, у той час як вимоги щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 підлягали б стягненню, але в межах кримінальної справи.

За обставинами же даної справи, встановлено, що ОСОБА_7 неправомірно набула право власності від ОСОБА_11, тому подальші неправомірні дії ОСОБА_2 щодо повернення належного її раніше майна, не спричиняли ОСОБА_7 моральної шкоди.    

 Так, розглянувши справу повно, всебічно, об’єктивно та неупереджено, суд прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу спірного житлового будинку, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 є недійсним.

 У зв’язку з чим судом було з’ясовано, що укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, який випливає із недійсного договору між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, ОСОБА_2, не породжує правові наслідки для нього, оскільки недійсним договір є з часу його укладання, а передати далі за договором особа може лише ті права, які має.  

Договір купівлі-продажу між сім’єю Вегеренко та ОСОБА_11 не відповідав вимогам закону та обмежував, не породжував права власності ОСОБА_11 на будинок, у зв’язку з чим вказані договори визнаються судом недійсними, а сторони повертаються у первісний стан.  

 При вирішенні позову про визнання угод недійсними на підставі ст. 57 ЦК України у редакції 1963 року суд враховує та приймає до уваги, що під час розгляду справи були доведені факти збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.  

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права.

Відповідно до ст. 8 Конституції України й п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” - в Україні діє принцип верховенства права.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення по справі є актом, яким підтверджується наявність або відсутність спірних правовідносин, його конкретний зміст і в такий спосіб спірні правовідносини перетворюються в безспірні, підлягаючими примусовому виконанню.

Судове рішення – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

Обов'язок виконувати судове рішення випливає не з рішення суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 209, 212,  213, 214, 215, 223 ЦПК України, ст. ст. 48, 57, 59, 145 ЦК України ( 1963 р.), ст.ст. 15, 16, 216,  228 ЦК України ( 2003 р.), суд, -

ВИРІШИВ :

 Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_11, ОСОБА_7 „Про визнання договорів купівля-продажу недійсними” задовольнити повністю; позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 „Про визнання договору купівлі-продажу недійсним, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди” задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: м. Одеса, провулок Амундсена, 4, укладений 14.11.2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_11, посвідчений державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_15, зареєстрований у реєстрі № 5-3353.

Повернути сторони у первісний стан: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_16 18414 грн; поновити державну реєстрацію за ОСОБА_2 житлового будинку за адресою: м. Одеса, провулок Амундсена, 4.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: м. Одеса, провулок Амундсена, 4, укладений 15.12.2003 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_17, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_18, зареєстрований у реєстрі № 6658.

Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7 60000 доларів США.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: м. Одеса, провулок Амундсена, 4, укладений 31.01.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований у реєстрі № 6999.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 118000 доларів США.

Стягнути судовий збір в доход держави з ОСОБА_11 – 560 грн., з ОСОБА_2 – 1089 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_7Я до ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9 „Про визнання договору купівлі-продажу недійсним, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди” відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: