Справа № 2-3170/2009 р.                                  

                          РІШЕННЯ

                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2009 року

Київський районний суд м. Одеси  у складі :

головуючого судді: Сватаненка В.І.,

за участю секретаря: Забегловської Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” „Про захист прав споживача”, -

                          В С Т А Н О В И В :

12.03.2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача, по якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму вкладу з нарахованими відсотками у розмірі 30500 грн., пені 22875 грн. за договором банківського вкладу № 2972 від 28.07.2008 року, а також позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн., посилаючись на те, що він є вкладником у АКБ, з яким уклав договір банківського вкладу, по закінченню строку дії якого, позивач намагається повернути належні йому грошові кошти, але відповідач безпідставно свої зобов’язання не виконує.

Представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав та просить суд задовольнити позов у повному обсязі, оскільки дії відповідача щодо неповернення позивачу належних йому грошових коштів порушують законні права та інтереси позивача.  

Відповідач про час, дату та місце судового розгляду сповіщався належним чином, про що свідчать судові повістки (а.с.12, 19), однак до суду його представник не з”являвся без поважних причин, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи чи заяв про можливість розгляду справи за відсутністю представника суду не надавав та не заявляв.

 Суд, вислухавши доводи, думку та пояснення позивача та представника позивача, ознайомившись та дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає позовні вимоги позивача підлягаючими частковому задоволенню, на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України у редакції 2003 року, яка діяла на момент виникнення правовідносин, а також діє на момент ухвалення рішення по справі.

Судом встановлені наступні фактичні обставини по справі.

Позивач є вкладником у ЗАТ „АКБ „Одеса-Банк”.

Як вбачається з наданих позивачем по справі доказів, між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу № 2972 від 28.07.2008 року (а.с.4-5).

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 вказаного договору банківського вкладу, відповідач – банк відкривав позивачу – вкладнику депозитний рахунок № 6509102100066950, на який позивач вніс грошові кошти у розмірі 20000 грн. строком на шість місяців з 28.07.2008 року по 28.01.2009 року.

Зазначений внесок 28.07.2008 року був поміщений на депозитний рахунок одним платежем у розмірі 20000 грн., на яку відповідач щомісяця нараховує на сплачує позивачу відсотки у розмірі 19,17 відсотків річних (п. 1.2 ст. 1 договору).

У подальшому позивачем були внесенні на вказаний депозитний рахунок додаткові грошові кошти, у зв’язку з чим на момент закінчення строку дії договору загальний розмір грошових коштів на рахунку позивача становить 30500 грн., що підтверджується відповідною квитанцією банку (а.с.20).

З а договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених  договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України та Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків в національній та іноземних валютах).

Таке положення наближає договір банківського вкладу до договору банківського рахунку.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (ч. 3 ст. 1058 ЦК УКраїни).

Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ч. 2 ст. 1058 ЦК України), що виключає можливість відступлень в договорі від умов про розмір процентів та від інших умов, які встановлені банком, оскільки умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Згідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов’язок надання послуг кожному, хто до неї звернеться.

Згідно зі ст. ст. 610 та 611 ч. 4 ЦК України порушенням  зобов’язання є його виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання та у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: повернення грошового внеску.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд приймає до уваги, що відповідач – АКБ здійснює надання фінансових послуг і дійсно прийняла від позивача гроші у розмірі 30500 грн. на строк до 28.01.2009 року під 19,17 % річних, на умовах зворотності та платності.

Через те, що відповідач у теперішній час відмовляє позивачу у поверненні його грошового внеску, то це вже є грубим порушенням умов договору щодо зворотності та платності.

Відповідно до умов вказаного договору, відповідач – АКБ розпоряджається внеском вкладника – позивача протягом терміну дії даного договору на свій розсуд, а також АКБ користується вказаним грошовим внеском позивача, у зв’язку з чим сплачує вкладникові – позивачу процент за таке користування та розпорядження його грошовим внеском.

Дійсно, як стверджує представник відповідача, строк дії договору закінчився 28.01.2009 року, але грошовий внесок позивача відповідачем – АКБ так і не був йому повернутий, у зв’язку з чим даний грошовий внесок на теперішній час залишається у користуванні та розпорядженні фінансової установи – АКБ – відповідача по справі.

23.01.2009 року позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, по якій він просив, у зв’язку з закінченням строку дії договору банківського вкладу 28.01.2009 року, забезпечити видачу депозиту у розмірі 30500 грн. 29.01.2009 року відповідно до умов договору (а.с.6), а також з відповідною заявою позивач звернувся до відповідача й наступного дня після закінчення строку дії договору 29.01.2009 року (а.с.7).

Жодної відповіді від АКБ на вказані його звернення позивач не отримував, у зв’язку з чим 04.02.2009 року позивач знову звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо повернення його грошових коштів (а.с.8-9), на яку йому була надана відповідь від 06.03.2009 року, з якої вбачається, що з 23.02.2009 року НБУ до АКБ введено тимчасову адміністрацію та тимчасовий мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.13).

Так, незважаючи на те, що строк дії договору закінчився, договір не був продовжений сторонами, АКБ не повертаючи вкладнику - позивачу грошей, продовжує користуватися грошовим внеском позивача безпідставно та ще й без нарахування та сплати процентів за таке користування, хоча така сплата процентів є однією з важливих умов договору та фінансовою умовою користування на розсуд АКБ грошовим внеском позивача у розмірі 30500 грн.

З вищевикладеного випливає, що оскільки відповідач до теперішнього часу продовжує користуватися грошовими коштами – внеском позивача – вкладника, то фінансова установа – АКБ зобов’язана сплатити вкладнику відповідну пеню за таке користування його грошима та невиконання зобов’язань відповідно умов договору.

Неустойкою (пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Пеня за порушення строку виконання грошового зобов”язання повинна розраховуватись, виходячи із грошової суми, сплата якої прострочена.

Ст. 26 Закону України „Про Національний банк України” надає Національному банку повноваження видавати нормативно-правові акти з питань, віднесених до його компетенції. Але відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України забезпечення може встановлюватись законом або договором, тому встановлення неустойки актами Національного банку України мало б законну підставу тільки тоді, коли законом було б прямо передбачене таке право Національного банку України.

Чинною є ч. 5 ст. 13 Закону України „Про захист прав споживачів”, що встановлює пеню у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожен день прострочення виконання роботи (надання послуги).

Згідно до П останови Правління Національного банку України від 19.02.2009 в ЗАТ „АКБ „Одеса-Банк” з 23.02.2009 року до 22.02.2010 року введена тимчасова адміністрація, та з 23.02.2009 року по 22.08.2009 року уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Згідно до ст. 85 Закону України „Про банки і банківську діяльність” протягом дії мораторію:  забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства Укра'їни; не нараховуються неустойка (пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таким, чином з 29.01.2009 року до 23.02.2009 року відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 22875 грн. (30500 грн. х 3 % /100 % = 915 грн. за один день, з урахуванням 25 днів прострочення надання послуги - 25 днів х 915 грн. =  22875 грн.).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом  встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника (ст. 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються  проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти (ст. 1061 ЦК України).

Суд також приймає до уваги, що на час ухвалення рішення сплинув строк знаходження внеску позивача у розмірі 30500 грн. у АКБ і після перебігу строку – 28.01.2009 року, він продовжений сторонами не був, хоча кошти залишаються у користуванні відповідача, таким чином суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення на його користь внеску у розмірі 30500 грн. з урахуванням пені за несвоєчасне виконання зобов”язань.

Одночасно, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати у розмірі 1700 грн. та на користь позивача понесені ним витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн., як споживача права якого порушенні.

Також статтями 526 та 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, але незважаючи на це відповідач не виконує свої зобов'язання відмовляється видати позивачу вклад на його вимогу, що суперечить чинному законодавству України.

У відповідності до укладеного договору (договору про банківський вклад), позивач є споживачем послуг банку (клієнт банку) (ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність”), зокрема у сфері залучення коштів на депозитні рахунки.

Фізичні особи мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, що є важливою гарантією захисту. Під моральною шкодою, заподіяною позивачу по справі, є втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, заподіяних позивачу діями відповідача.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодування незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування.

Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини його фізичних та душевних страждань, пов’язаних з противоправною поведінкою щодо нього та страждань у зв’язку із невиплатою її грошових коштів, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.

У зв’язку з тим, що межі відшкодування моральної шкоди законом не встановленні, суд керується принципом розумності і справедливості.

Оскільки відповідач не спростував викладених обставин щодо його безпідставного ухилення від зобов’язань перед позивачем у невиплаті грошових коштів та процентів, то можливо вважати, що відповідачем була заподіяна позивачу моральна шкода, але позивач у свою чергу не надав суду переконливих та достовірних доказів того, що йому була заподіяна відповідна моральна шкода.

Важливо, в межах розумності, правильно визначити розмір моральної шкоди в залежності від тяжкості моральних витрат, тривалості страждань, наслідків завданої шкоди відповідачем, а також часу, необхідного на відновлення попереднього стану позивача.

Наявність шкоди, обставини її виникнення, характер, розмір, наслідки завданої позивачу відповідачем шкоди мають бути підтвердженні відповідними доказами, що не було зроблено та доведено позивачем по справі та його представником, тому суд вважає, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а також к ожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання або оспорювання.

В Україні діє принцип верховенства права.

Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

Суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення по справі є актом, яким підтверджується наявність або відсутність спірних правовідносин, його конкретний зміст і в такий спосіб спірні правовідносини перетворюються в безспірні, підлягаючими виконанню.

Судове рішення – це акт судової влади, що здійснює захист порушених або оскаржених прав громадян і організацій шляхом підтвердження наявності або відсутності правовідносин і розпорядженням відповідних дій в майбутньому.

Обов'язок виконувати судове рішення випливає не з рішення суду як такого, а із санкцій, передбачених нормами права, що були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передбачає відповідальність за невиконання рішень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати розпорядження норми, що застосував суд.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 10, 11, 15, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України,  ст. ст. 16, 549-551, 633, 1058, 1060, 1061, 1066 ЦК України, суд, -

                                           В И Р І Ш И В :

 Позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” „Про захист прав споживача” задовольнити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” на користь ОСОБА_1 53405 грн.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Одеса-Банк” на користь держави судовий збір у вигляді державного мита у розмірі 1700 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а також подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя :