Справа №2-3572/11

                                                  РІШЕННЯ

                                        ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

          13 вересня 2011 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді- Лозинської М.І.,

при секретарі-           Продан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Головне управління юстиції у місті Києві про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на спадщину за законом,-

                                                  ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача в яких просить визнати недійсним договір дарування від 12.05.1996р. згідно з яким ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар 1\2 частину жилого будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пржевальського,6. Крім того просить визнати за ним право власності на спадщину після смерті померлого ОСОБА_3, яка складається з зазначеної вище частини будинку. В обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що 12.05.1996 року між ОСОБА_3, який є рідним дядьком позивача, та ОСОБА_2 –відповідачкою по справі, було укладений договір дарування згідно з яким ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар 1\2 частину жилого будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пржевальського,6. Відповідно до рішення Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва від 10.10.1994 року № 59,відповідачку призначено піклувальником над ОСОБА_3 на підставі ст.138 КпШС України . Оскільки відповідно до ст.146 КпШС України, який діяв на момент укладання договору дарування, піклувальник не мав права укладати угоди з підопічними , позивач вважає, що відповідачка навмисно приховала від нотаріуса, який посвідчувала договір дарування той факт, що відповідач є опікуном ОСОБА_3 у зв`язку з чим договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки не відповідає вимогам закону. 07.05.2005 року ОСОБА_3 помер. Позивач вважає, що має право на спадщину за законом після смерті дядька ОСОБА_3 Федоровича.Про порушення своїх законних прав дізнався 03.03.2011 року після звернення до начальника юридичного відділу приватного підприємства «Інвестконсалт»щодо правомірності укладеного договору, тому вважає ,що строк позовної давності повинен обчислюватись саме з цього часу.

          В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задоволення.

          Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заявивши при цьому при сплив позовної давності на звернення до суду з даними позовними вимогами, оскільки вважає, що з моменту укладення договору дарування з 12 травня 1996 року по день подання позову пройшло 15 років. Про існування договору дарування укладеного між померлим ОСОБА_3 та відповідачкою , позивачу по даній справі було достовірно відомо в 2000 році під час розгляду справи в Солом`янському районному суді м. Києва за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про продовження строку прийняття спадщини та визнання права на 1\8 частину будинку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування будинку. Вважає причини пропуску строку позовної давності неповажними, оскільки позивач мав можливість з 2000року звернутись до фахівця в галузі права щодо отримання правової експертизи договору дарування. При цьому представник відповідача зазначив про те, що згідно з розпорядженням Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 21.12.2006 року № 2356 проведено розподіл домоволодіння по вул.Пржевальського,6 в м. Києві з присвоєнням окремих адрес, в наслідок чого відповідачці, як власнику 53/100 частини житлового будинку присвоєно нову поштову адресу № 6а по вул. Пржевальського, 6а з визнанням вказаної частки в ціле домоволодіння, а позивачу та ОСОБА_4 , як власникам 47/100 частин домоволодіння залишено існуючу поштову адресу з визнанням вказаної частки в ціле домоволодіння. Крім того представник відповідача послався на відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3.

          Третя особа –Головне управління юстиції в м. Києві свого представника в судове засідання не направили, через канцелярію суду надійшли заперечення в яких Головне управління юстиції в м. Києві позовні вимоги не визнає, вважає ,що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущений строк позовної давності.

          Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, враховуючи пояснення третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд виходить із наступного.

          Як вбачається із матеріалів справи, та встановлено судом, 12 травня 1996 року між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_2 укладений договір дарування відповідно до якого ОСОБА_3 подарував , а ОСОБА_2 прийняла у дар 1\2 частину жилого будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пржевальського в м. Києві. Даний договір посвідчений державним нотаріусом 9-ої Київської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі 4-2041 ( а.с.9).

          10.10.1994 року ОСОБА_2 згідно з розпорядженням Залізничної районної ради народних депутатів м. Києва № 59 призначено піклувальником над ОСОБА_5 ( а.с.10).

          07 травня 2005 року ОСОБА_3 помер ( а.с.11).

          При житті померлий ОСОБА_3 14 листопада 1994 року склав заповіт на ім`я ОСОБА_2 на все належне йому майно ( а.с.29).

          На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, йому належало 3\100 частини будинку по вул. Пржевальського ,6 в м. Києві на підставі Рішення Залізничного районного суду м. Києва від 29.03.2001 року та додаткового Рішення Залізничного районного суду м. Києва від 01.08.2001 року; ОСОБА_2 Григорівні-50/100 частин будинку на підставі вказаного рішення суду; ОСОБА_4 Миколайовичу-3\16 частин будинку на підставі договору дарування , посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 9 від 03.09.1998 року; ОСОБА_1 3\16 на підставі договору дарування, посвідченого Київською державною нотаріальною конторою № 9 від 03.09.1998 року (а.с.77).

          Після смерті ОСОБА_3Ф, з заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_225 травня 2005 року ( а.с.63-64).

          15 грудня 2005 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3Ф, на спадкове майно, що складається з 3\100 частин жилого будинку, що складається з будинку по вул. Пржевальського 6 в м. Києві ( а.с.82).

          Відповідно до розпорядження Солом`янської районної державної адміністрації від 21.12.2006 року № 2356 відбувся розподіл домоволодіння; відповідачці ОСОБА_2Г, визнано 53\100 частини житлового будинку окремим домоволодінням з присвоєнням нової поштової адреси по вул. Пржевальського,6а; за ОСОБА_4 та ОСОБА_1 визнано 47/100 частин будинку окремим домоволодінням з залишенням існуючої поштової адреси.( а.с.43).

          Не погоджуючись з укладеним 12.05.1996 року, договором дарування між померлим ОСОБА_3 та відповідачкою на 1\2 частину зазначеного вище будинку позивач просить визнати його недійсним ,оскільки відповідачка була піклувальником померлого та не мала права укладати з ним будь-які договори.

          Відповідно до ст..146 Кодексу України Про шлюб та сім`ю в редакції Закону України від 20.06.1969 року . Опікун і піклувальник, їх дружини і близькі родичі не вправі укладати угоди з підопічними, а також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. Опікун і піклувальник не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

          В ході судового розгляду представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності щодо вимог позивача, оскільки йому про наявність зазначеного договору дарування було відомо в 2001 році при судовому розгляді справи за позовом ОСОБА_6 та з цих підстав просив відмовити в позовних вимогах.

          Як вбачається з матеріалів справи, при розгляді справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1, третя особа: Дев`ята Київська державна нотаріальна контора про продовження строку на прийняття спадщини та визнання права власності на 1\8 частину будинку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування частини будинку Залізничним судом м. Києва , як судом першої інстанції , так і Київським міським судом при перегляді рішення Залізничного районного суду м. Києва від 12 квітня 2000року за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_1 Миколайвича, ОСОБА_4, судами встановлений факт укладення оспорюваного договору дарування. ( а.с.39-40).

          Позивач в ході судового розгляду зазначив про те, що йому було відомо ще в 2000 році про наявність договору дарування, який є предметом розгляду даної справи, однак про підстави його недійсності йому стало відомо лише 03.03.2011 року при зверненні до фахівця в галузі права. Також позивач зазначив про те, що йому також було відомо про наявність заповіту складеного померлим на ім`я відповідачки ,ще 2005 році.

           Відповідно до пункту 6,7 Прикінцевих та Перехідних Положень Цивільного Кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2003 року із змінами та доповненнями, Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

          Відповідно до припісів статтей 71,76,80 Цивільного Кодексу України в редакції Закону 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

          Зважаючи на наведене, суд вважає ,що позивачем пропущений встановлений законом трирічний строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання договору дарування недійсним, оскільки про наявність укладеного договору йому було відомо в 2000році, що позивачем не спростоване, а посилання позивача про обізнаність свого порушеного права в 2011 році при зверненні до фахівця в галузі права як на поважність пропуску строку, суд не приймає до уваги та вважає такі причини пропуску строку неповажними , оскільки з 2000 року позивач мав можливість звернутись за захистом своїх прав, вважаючи їх такими, що порушені відповідачкою.

          Щодо позовним вимог про визнання за позивачем права власності на спадщину за законом після померлого ОСОБА_7, то суд вважає їх необгрунтованими.

          Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

          Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. 2. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

          Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Як вбачається із копії спадкової справи заведеної, після померлого ОСОБА_1Ф, яка міститься в матеріалах справи, ( а.с.61-99) ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті спадкодавця. Позивачу було відомо про наявність складеного заповіту в 2005 році ( а.с.88-93).

          За таких обставин, суд вважає , що позовні вимоги щодо визнання права власності на спадщину за законом не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи також і на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з такими позовними вимогами.

          Керуючись ст.ст.256,261,267 , 1217,1223,1234, пунктом 6,7 Прикінцевих та Перехідних Положень Цивільного Кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2003 року , ст.ст.16,71,76, 243 ЦК України в редакції Закону 1963 року,ст.138 Кодексу про шлюб та сім»ю України в редакції Закону України від 20.06.1969 року, ст.ст.11,60,209,212-215, 218 ,294 ЦПК України, суд,-

                                                  ВИРІШИВ:

          Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Головне управління юстиції у місті Києві про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на спадщину за законом залишити без задоволення.

          Рішення може бути оскаржено протягом шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду м. Києва через районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя