ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

-------------------------------------------------------------------------------------------------------

Справа № 2-1638/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

14 квітня 2009 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:                 судді Оніщука М.І.,

при секретарі:             Сливка А.В.,

за участю:

представника позивача:         ОСОБА_2,

представника відповідача:     Новікової О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, стягнути з  відповідача кошти банківського вкладу в сумі 144000,00 грн., 1000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати, обґрунтовуючи це тим, що між ним та відповідачем ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір банківського вкладу № 1040/0404587002482001 від 06.05.2008 року (вклад „ВПЕВНЕНІСТЬ”, строк вкладу з 06.05.2008 року по 05.05.2011 року, зі сплатою 17,5 % річних).

30 січня 2009 року позивач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу № 1040/0404587002482001 від 06.05.2008 року (вклад „ВПЕВНЕНІСТЬ”) та видачу вкладу.

На вказане звернення відповідач відповіді не надав.

В квітні 2009 року позивачем отримано через банкомати проценти в сумі 23083,66 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що банк, не має можливості виконати зобов’язання по доворам банківського вкладу, оскільки Правлінням НБУ введено мораторій на задоволення вимог кредиторів з 21.01.2009 року по 21.07.2009 року та призначено тимчасового адміністратора Майданюка Олександра Георгійовича з 21.01.2009 року по 21.01.2010 року. Також виконання зобов’язань не можливе, оскільки 04.12.2008 року НБУ прийнята постанова № 413 «Про окремі питання діяльності банків», якою зобов’язано банки уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 1040/0404587002482001 від 06.05.2008 року (вклад „ВПЕВНЕНІСТЬ”, сума вкладу 144000,00 грн.).

30 січня 2009 року позивач звертався до відповідача із заявою про дострокове повернення вкладу „ВПЕВНЕНІСТЬ”, відповідно до п. 4.4 договору банківського вкладу № 1040/0404587002482001 від 06.05.2008 року.

В квітні 2009 року відповідачем виплачено нараховані проценти в сумі 23083,66 грн.

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України, банк зобов’язаний видати вклад на першу вимогу вкладника. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно вимог ч. 3 ст. 1060 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Судом встановлено, що відповідач не виконав вимоги ч. ч. 2, 3 ст. 1060 ЦК України та безпідставно відмовив позивачу у поверненні вкладу, посилаючись на Постанову Правління НБУ від 04.12.2008 року № 413 «Про окремі питання діяльності банків» та лист НБУ від 06.12.2008 року № 22-310/946-17250, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Згідно п. п. 1, 2, 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992р. №493/92, з 01.01.1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю, і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України. Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності.

Постанова Правління НБУ від 04.12.2008 року № 413 «Про окремі питання діяльності банків», всупереч вимог ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» та п. п. 1, 2, 3 Указу Президента України від 03.10.1992 року №493/92 не зареєстрована Міністерством юстиції України, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки не є нормативним актом, який у встановленому Законом порядку набрав чинності.

Крім того, положення даної постанови НБУ, на які посилається відповідач при відмові позивачу повернути депозитні вклади, носить рекомендаційний характер з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, не містить вказівок на обов’язок банків виконувати свої зобов'язання за договорами із залученням коштів саме так, як в ньому зазначено, не скасовує цивільну відповідальність, передбачену ЦК України за неналежне виконання зобов’язань, а відтак і не може бути підставою для відмови в поверненні депозитних коштів в порядку, передбаченому Законом.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в поверненні депозитних вкладів, чим порушив взяті на себе зобов’язання, згідно ст. 1060 ЦК України.

Оскільки, вимоги ч. ч. 2, 3 ст.1060 ЦК України є однією з умов, на яких між позивачем та відповідачем укладений вищевказаний депозитний договір, суд вважає, що відповідач істотно порушив свої зобов’язання по цьому договору, фактично позбавивши останнього його права, передбаченого Законом, на повернення вкладу на першу вимогу, на що він розраховував при укладенні цього договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов’язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

В судовому засіданні представник відповідача не довів суду наявність законних підстав для відмови в поверненні позивачу вкладів на його першу вимогу. Доводи та обґрунтування останнього з цього приводу не підтверджуються належними та допустимими доказами і зводяться до однобічного тлумачення законодавства України на свою користь без належного аналізу вимог ч. 2 ст.1060 ЦК України, яка є спеціальною нормою для правовідносин, що виникли між сторонами.

Також суд вважає посилання представника відповідача на введення мораторія на задоволення вимог кредиторів таким, що не грунтується на вимогах чинного законодавства, а відтак не приймається судом до уваги.

За таких обставин, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що суд, за наслідками повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи, оцінюючи зібрані по справі докази у їх сукупності, дотримуючись при цьому принципів розумності та справедливості, вважає, що позов ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення суми вкладу є обґрунтованим та підлягає часковому задоволенню, а саме стягненню підлягає вклад „ВПЕВНЕНІСТЬ” в сумі 143877,03 грн., оскільки позивачем було отримано проценти в сумі 23083,66 грн. нараховані за ставкою 17,5 % річних, а у випадку дострокового розірвання відсотки нараховуються в сумі 22960,69 грн. за ставкою 17 % річних.

Разом з цим, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частина 1 ст. 23 ЦК України закріплює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Якщо факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача в судовому засіданні не підтвердився та відсутній будь-який причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та діями відповідача суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 614, 615, 651, 1060 ЦК України, ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», п.п. 1, 2, 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про стягнення банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) на користь ОСОБА_4 депозитний вклад за договором банківського вкладу № 1040/0404587002482001 (вклад ВПЕВНЕНІСТЬ) від 06.05.2008 року в сумі 143877 (сто сорок три тисячі вісімсот сімдесят сім) гривень 03 копійки та 30 (тридцять) гривень 00 копійок у відшкодування судових витрат, а всього стягнути 143907 (сто сорок три тисячі дев’ятсот сім) гривень 03 копійки.

В задоволенні іншої частини заявлених вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ідентифікаційний код 19357325) на користь держави 1438 (одну тисячу чотириста тридцять вісім) гривень 77 копійок у відшкодування судового збору.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення, а апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ                                 М.І. ОНІЩУК