Справа №22-ц-4659/10 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Категорія -
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2010 року м.Суми
колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Жмаки В.Г.,
суддів - Дубровної В.В., Таран С.А.
ча
з участю секретаря судового засідання - Федини Д.І., розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
т
на рішення Зарічного_районного суду м.Суми від 27 вересня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Сумської міської ради, треті особи: ЖБК № 71 «Граніт», ОСОБА_4 про визнання рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності на квартиру частково недійсним, визнання права власності на Уі частину квартири, вселення та встановлення порядку користування квартирою, -
встановила:
У жовтні 2010 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом до ОСОБА_4
А.Г., виконавчого комітету Сумської міської ради, треті особи: ЖБК № 71 «Граніт»,
ОСОБА_4 про визнання рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право
власності на квартиру частково недійсним, визнання права власності на Уі частину квартири,
вселення та встановлення порядку користування квартирою, мотивуючи свої вимоги тим,
що з 01 вересня 1981 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Від
шлюбу мають сина - на даний час повнолітнього ОСОБА_4 Перебуваючи у шлюбі
вони вступили до ЖБК № 71 «Граніт» та отримати у власність квартиру № 177 по вул.
Інтернаціоналістів, 6 в м.Суми. Вказує, що ОСОБА_3 обманним шляхом отримала
свідоцтво про право власності на вказане житло. Після розірвання шлюбу відповідач го
відмовляється у добровільному порядку поділити спільне майно, а тому позивач просив
визнати рішення виконкому Сумської міської ради від 27 листопада 2008 року та свідоцтво
про право власності ОСОБА_3 на кв. №177 по
вул. Інтернаціоналістів, буд. 6 в м. Суми частково недійсними, визнати за ним право не
л у ня
власності на '/г частку цієї квартири, вселити його в спірну квартиру та визначити порядок користування нею, виділивши йому кімнату 2 площею 16,8 кв.м., яка обладнана лоджією площею 3,6 кв.м., а ОСОБА_3 - кімнату 3 площею 11.6 кв.м. Всі інші приміщення: коридор, ванну кімнату, туалет та кухню залишити в їх спільному користуванні.
Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 27 вересня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3Г ] о
ними сплачувалися пайові внески в кооператив «Граніт» з жовтня 1986 року по 1993 рік, в
розмірі 7715 крб.. після чого вони отримали у власність квартиру № 177 по вул. на
Інтернаціоналістів, 6 в м.Суми. На даний час шлюб розірвано, вони мешкають окремо, а відповідач порушила його право на отримання 1А частки квартири, отримавши на підставі рішення виконкому Сумської міської ради свідоцтво про право власності на квартиру від 27 листопада 2008 року тільки на своє ім'я, у порушення вимог ст. 60 СК України та и.43 Примірного статуту ЖБК.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача за слідуючих обставин.
Відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, яким є кооперативна квартира, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності, передбачений ст.72 СК України.
На думку колегії суддів такий висновок суду є результатом неправильного застосування ст.72 СК України і не відповідає фактичним обставинам справи.
За ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Застосувавши положення наведеного закону, суд в своєму рішенні не навів будь-яких мотивів і обгрунтувань, які б стосувалися пропуску позивачем строку позовної давності.
Суд не зазначив, з якого саме часу почався перебіг позовної давності, коли позивач дізнався про порушення його прав і чи минуло з того часу три роки. Не погодившись з доводами позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався після отримання відповідачкою ОСОБА_3 на своє ім'я свідоцтва про право власності на спірну квартиру 27 листопада 2008 року, місцевий суд в рішенні не навів з цього приводу ніяких спростувань, хоч за таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду в квітні 2010 року, строк позовної давності ним не пропущений.
Намагання суду обгрунтувати початок перебігу строку позовної давності датою розірвання шлюбу (2006 рік) не може бути визнане вірним, оскільки ч.2 ст. 72 СК України передбачає лише можливість застосування позовної давності після розірвання шлюбу, а не початок його обчислення, про що зазначено в абзаці другому цієї норми.
Висновок суду про пропуск позивачем строку звернення до суду не відповідає фактичним обставинам справи, в тому числі і тим, які сторонами не заперечуються.
Таким чином, суд першої інстанції ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, а неправильне застосування норм матеріального або процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставами (ст.309 ЦПК України) для його скасування і ухвалення нового рішення.
Дійшовши висновку про можливість ухвалення нового рішення, колегія суддів вважає, шо позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі 25 років, з 1981 року по 2006 рік. В період подружнього життя, виплачуючи внески ЖБК з 1986 по 1993 роки, стали власниками кооперативної двокімнатної квартири № 177 по вул. Інтернаціоналістів. 6 в м.Суми, загальною площею 48,6 кв.м., а житловою 28,4 кв.м. і проживали в цій квартирі разом з сином - по справі третя особа, до 2006 року.
За ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Те, що спірна квартира є саме таким майном, є незаперечуваною обставиною і будь-яких законних підстав чи обставин, які б спростували такий висновок, відповідачка не висунула.
У ч. 1 ст.68 СК України міститься положення про те, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Тобто розірвавши шлюб в 2006 році позивач, як і відповідачка, залишалися бути власниками спірної квартири, а та обставина, що позивач в 2006 році виписався з квартири, не позбавила його такого права.
За ч.І ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Саме з такого правила слід виходити при вирішенні спору між сторонами, оскільки ними не наведені будь-які обставини які б давали підстави відійти від засади рівності.
Колегія суддів вважає, що позивач звернувся до суду (жовтень 2009 року) в межах строку позовної давності, визначеного ст.72 СК України, оскільки лише після отримання відповідачкою 27 листопада 2008 року свідоцтва про право власності на спірну квартиру на
своє ім'я та відмови відповідачки від взаємних з сином домовленостей про продаж квартири, він дізнався про порушення його права власності.
Вимоги позивача про визнання свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконкомом Сумської міської ради 27 листопада 2008 року частково недійсним, визнання за ним права власності на Уг частину спірної квартири, встановлення порядку користування квартирою та вселення його в квартиру підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позов ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Сумського міськвиконкому від 27 листопада 2008 року не підлягає задоволенню, оскільки таке рішення про приватизацію спірної квартири виконкомом не приймалося, за зазначеною датою було лише видане свідоцтво про право власності, а підставою для цього, як зазначено в свідоцтві, було рішення виконкому № 295 від 20 червня 2000 року, яке не стосується безпосередньо відповідачки щодо отримання нею свідоцтва про право власності на квартиру. Даним рішенням у 2000 році виконком запропонував керівникам підприємств, установ і організацій усіх форм власності, які мають у своєму господарському віданні нерухоме майно на території м.Суми, провести інвентаризацію і реєстрацію права власності такого майна. А у 2008 році, на підставі підготовлених по ЖБК «Граніт» матеріалів, відповідачка, як член кооперативу, отримала свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 колегія суддів не може прийняти до уваги заперечення відповідачки ОСОБА_3 в тій частині, що позивач дізнався про порушення своїх прав на квартиру після розірвання шлюбу, позовна давність почала спливати з цього моменту і ним без поважних причин пропущений строк звернення до суду, оскільки воно суперечить положенням ст.72 СК України, матеріалам справи і спростовується поясненнями самої відповідачки, яка пояснила в суді апеляційної інстанції, що в кінці 2008 і на початку 2009 років між нею, позивачем та їх сином дійсно була домовленість продати спірну квартиру, а кошти використати на погашення кредиту банку, отриманого на придбання будинку для сина і неї. Потім вона вирішила відмовитися від такого варіанту, так як мала намір придбати для себе однокімнатну квартиру, а залишок коштів віддати сину.
Ці пояснення відповідачки не спростовують доводів позивача, який пояснив, що осінню 2008 року він з відповідачкою і сином домовилися продати квартиру, в зв'язку з чим вивезли з квартири речі, зробили ремонт, виставили квартиру на продаж. Але після отримання свідоцтва про право власності відповідачка відмовилася від цих домовленостей, стала заперечувати його право власності на квартиру та право сина на користування квартирою, звернулася з позовом до суду про зняття сина з реєстрації в спірній квартирі. Саме ці обставини змусили його звернутися до суду з даним позовом.
Не можуть бути підставами для відмови в позові також посилання відповідачки на ст. 384 ЦК України, що лише вона, як член ЖБК, є власником квартири, що позивач не сплачував комунальні послуги і жодного разу після розлучення не порушував питання про розподіл квартири, в користуванні якою вона не чинила перешкод, оскільки ці обставини не позбавляють позивача права власності на квартиру, яка є спільною сумісною власністю сторін.
Керуючись ст. ст.60, 68, 70, 72 СК України, ст.ст. 303, 307, п. п. З, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314. 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 27 вересня 2010 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Сумської міської ради, треті особи: ЖБК № 71 «Граніт», ОСОБА_4, про визнання рішення виконавчого комітету та свідоцтва про право власності на квартиру частково недійсним, визнання права власності на Уг частину квартири, вселення та встановлення порядку користування квартирою, задовольнити частково.
Визнати свідоцтво про право власності ОСОБА_3 від 27 листопада 2008 року на квартиру АДРЕСА_1, частково недійсним.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на Уз частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1.
Вселити ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1.
Встановити порядок користування квартирою № 177 по вул. Інтернаціоналістів, 6 в м.Суми, згідно з яким у користування ОСОБА_2 виділити жилу кімнату - 3 площею 11,6 кв.м, у користування ОСОБА_3 виділити жилу кімнату - 2 площею 16,8 кв.м., а інші приміщення - кухню, коридор, ванну кімнату, вбиральню, підсобні приміщення залишити в їх спільному користуванні.
У задоволенні позовних вимог про визнання рішення Сумського міськвиконкому недійсним, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 315 (триста п'ятнадцять) гривень.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді