АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-ц-4645 / 2011 р. Головуючий: 1 інстанції

Категорія: визнання права ОСОБА_1 власності Доповідач: Даниленко В.М

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2011 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Андрійко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Харківської міської ради Харківської області, треті особи: виконавчий комітет Дзержинської районної в м. Харкові ради, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2008 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в подальшому уточненим, у якому вказував на те, що йому на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 14.08.1981 року № 1-2884 належить 1\4 частина житлового будинку № 5 по вул. Тобольській у м. Харкові після померлого 30.05.1975 року батька - ОСОБА_4 та 1\4 частина - на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 25.11.1989 року № 1-5696 після померлої 15.04.1989 року матері ОСОБА_5.

Таким чином він є власником 1\2 частини зазначеного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд.

Власницею іншої 1\2 частини вказаного буднику є його рідна сестра - відповідачка по справі ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.11.1989 року № 1-5696 після матері ОСОБА_5, померлої 15.04.1989 року.

Ним особисто на присадибній ділянці за вказаною адресою, тобто по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові, де він постійно проживав разом із батьками, після смерті останніх були побудовані надвірні будівлі: літня кухня літ. «Б», веранда до неї літ. «б», сарай літ. «В», гараж літ. «З», а у будинку літ. «А-1» мансарда літ. «Ам», які прийняті в експлуатацію в установленому порядку.

Рішенням виконкому Дзержинської в м. Харкові ради № 158\14 від 10.10.1995 року за згодою співвласниці ОСОБА_2, а також суміжних землекористувачів - власників сусідніх домоволодінь було надано дозвіл на оформлення правовстановлюючих документів на вказані будівлі на ім’я позивача й це рішення було зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», тобто зазначені будівлі були узаконені, в зв’язку з чим позивач вважає їх своєю власністю.

Однак, необхідні правовстановлюючі документи на ці будівлі, а саме свідоцтво про право власності, своєчасно ним отримані не були із за власної недбалості, а на теперішній час Дзержинський райвиконком таких свідоцтв не видає.

Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на будівлі та приміщення: літню кухню літ. Б, площею 30, кВ.м., сарай літ. В, площею 6,5 кв.м., гараж літ. З, площею 18,8 кв.м., також мансарду літ. Ам, площею 30,5 кв.м. у будинку літ. А-1 по вул. тобольській, 5 у м. Харкові.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник підтримали заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі й наполягали на їх задоволенні, з огляду на те, що на теперішній час законні права останнього на вказані будівлі та приміщення не визнаються та оспорюються відповідачкою ОСОБА_2 - іншою співвласницею домоволодіння, розташованого по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові.

Представник відповідача - Харківської міської ради Харківської області проти задоволення заявлених позивачем ОСОБА_3 вимог не заперечував.

Представник третьої особи - виконавчого комітету Дзержинської районної в м. Харкові ради проти позову ОСОБА_3 також не заперечував.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представники позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали, та заперечуючи проти їх задоволення посилались на те, що зазначені позивачем самочинні будівлі та приміщення були збудовані ще за життя їхніми батьками у 1963 році, а позивач в подальшому лише проводив роботи з їх ремонту.

При цьому відповідачка своєї згоди на узаконення цих будівель на ім’я позивача не давала, а тому вони повинні належати їм обом порівну.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Суд визнав за останнім право власності на збудовані ним будівлі та приміщення, а саме: літню кухню літ. «Б», площею 30, кВ.м.; сарай літ. «В», площею 6,5 кв.м.; гараж літ. «З», площею 18,8 кв.м., а також мансарду літ. «Ам», площею 30,5 кв.м. у житловому будинку літ. «А-1» по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові.

Не погодившись із прийнятим судом по справі рішенням, відповідачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 за їх безпідставністю.

В обґрунтування своєї скарги відповідачка ОСОБА_2 посилається на не повне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

При цьому апелянт вказує на те, що самочинні будівлі та приміщення, які є предметом спору, були збудовані ще їхніми з позивачем ОСОБА_3 батьками за життя останніх, однак суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на вказані обставини належної уваги не звернув, у зв’язку з чим безпідставно задовольнив заявлені позивачем вимоги, визнавши за ним одноособове право власності на спірні будівлі та приміщення.

Крім того, апелянт вказує й на те, що вона не надавала своєї згоди ОСОБА_3 щодо узаконення самовільно зведених побудов лише на нього, про що наголошувала в судовому засіданні, однак відповідної правової оцінки цій обставині судом першої інстанції також не надано, як не надано оцінки й тій обставині, що земельна ділянка, на якій збудовані самочинні будівлі, у власність чи користування позивача в установленому порядку не передавалась.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та надав їм належну правову оцінку.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною правовою нормою визначено загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів особи, який може бути застосований судом.

При цьому зазначений перелік передбачає й такий спосіб захисту, як визнання права, що застосовується судом у випадку спору між суб’єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов’язку,

Згідно зі ст. ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено по справі, позивач ОСОБА_3 є власником 1\2 частини житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями та господарськими спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 434 кв.м. по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові, на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 14.08.1981 року (реєстровий № 1-2884) після свого батька ОСОБА_4, померлого 30.05.1975 року, та свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 25.11.1989 року (реєстровий № 1-5696) після померлої 15.04.1989 року матері ОСОБА_5 (а.с. 28, 29).

Власницею іншої 1\2 частини вказаного житлового буднику з надвірними будівлями та спорудами є рідна сестра позивача - відповідачка по справі ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.11.1989 року (реєстровий № 1-5696) після матері ОСОБА_5, померлої 15.04.1989 року (а.с. 29).

Як вбачається з наведених свідоцтв про право власності сторін на житловий будинок № 5 по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові, зазначені позивачем спірні надвірні будівлі та приміщення, а саме: літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», гараж літ. «З», мансарда літ. «Ам» у цих свідоцтвах, виданих державними нотаріусами шостої Харківської державної нотаріальної контори, в якості спадкового майна не фігурують, в матеріалах реєстраційної справи Харківського МБТІ та технічного паспорту на вказаний житловий будинок станом на день смерті його колишнього власника - спадкодавця ОСОБА_4 не значаться і вперше заінвентаризовані МБТІ як об’єкти самочинного будівництва у складі житлового будинку літ. «А-1» у 1981 році, окрім мансарди літ. «Ам», яка була самочинно збудована у 1989 році (а.с. 188-204, матеріали реєстраційної справи: а.с. 25, 26,76,87).

Згідно комісійного акту від 17 серпня 1994 року, складеного за наслідками обстеження домоволодіння по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові, самочинно збудовані на присадибній ділянці цього домоволодіння літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», гараж літ. «З», мансарда літ. «Ам» відповідають санітарним, протипожежним та будівельним нормам (а.с. 47, 57-62).

Як вбачається з постанови № 1712 від 25.08.1994 року про накладення адміністративного стягнення, позивач ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво зазначених вище будівель та приміщень (а.с 56).

Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 10.10.1995 року № 158/14 правовстановлюючі документи на самочинні будівлі та приміщення, а саме: літню кухню літ. «Б» площею 30, кВ.м.; сарай літ. «В» площею 6,5 кв.м.; гараж літ. «З» площею 18,8 кв.м., а також мансарду літ. «Ам» площею 30,5 кв.м. у домоволодінні по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові оформлено на ім’я позивача ОСОБА_3 як власника 1\2 частини житлового будинку з урахуванням письмових заяв власників сусідніх домоволодінь, у тому числі й співвласниці цього ж житлового будинку відповідачки по справі ОСОБА_2, які не заперечували проти узаконення цих об’єктів самочинного будівництва (а.с. 46, 48-51, 53).

Вказане рішення райвиконкому реалізоване в подальшому за призначенням і зазначені вище будівлі та приміщення офіційно зареєстровані Харківським МБТІ у складі об’єкта нерухомості - житлового будинку № 5 по вул. Тобольській у м. Харкові (а.с. 14-20, 205).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

У такому випадку об’єктом позову про визнання права власності є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, а також те, що рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 10.10.1995 року № 158/14, яким правовстановлюючі документи на збудовані позивачем ОСОБА_3 будівлі та приміщення: літню кухню літ. «Б» площею 30, кВ.м.; сарай літ. «В» площею 6,5 кв.м.; гараж літ. «З» площею 18,8 кв.м., та мансарду літ. «Ам» площею 30,5 кв.м. у домоволодінні по вул. Тобольській, 5 у м. Харкові оформлені, саме на ім’я останнього, та яке до цього часу ні ким не скасоване й в установленому законом порядку недійсним не визнане, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, обґрунтовано задовольнив заявлені позивачем вимоги, підтвердивши його право власності на це майно.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2, наведених на її обгрунтування, то ці доводи апелянта, які фактично зводяться до переоцінки обставин справи, встановлених судом з дотриманням вимог чинного законодавства, судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки в даному випадку вони є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: