АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-ц-1049 / 2011 р. Головуючий: 1 інстанції

ОСОБА_1

Категорія: відшкодування Доповідач: Даниленко В.М

шкоди

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2011 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Подпрядовій В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2008 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказували на те, що 02 серпня 2008 року в зв’язку з несправністю сантехнічного обладнання в квартирі АДРЕСА_1, що належить відповідачу ОСОБА_4, відбулося залиття їхньої квартири № 26, розташованої у цьому ж будинку поверхом нижче.

Внаслідок залиття приміщень квартири були ушкоджені шпалери в кімнатах, місцями повідпадала штукатурка в санвузлі, були залиті водою холодильник, телевізор та шафа з одягом.

Однак, відповідач ОСОБА_4 категорично відмовляється в добровільному порядку усувати наслідки цього залиття та відшкодовувати завдані їм збитки.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд в примусовому порядку стягнути з відповідача ОСОБА_4 на їх користь 15 193,60 грн. в рахунок відшкодування заподіяної залиттям їхньої квартири матеріальної шкоди згідно кошторису вартості необхідних відновлювальних ремонтних робіт, виготовленого спеціалістами будівельної організації, 500 грн. витрачених на оплату правової допомоги, 200 грн. витрат на оплату послуг нотаріуса, пов’язаних із викликом останнього за місцем їхнього проживання для посвідченням виданих ними представникові довіреностей на ведення справи в суді, а також 183 грн. судових витрат, понесених ними на сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи при зверненні з позовною заявою до суду.

У процесі розгляду справи судом позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уточнили свої позовні вимоги й просили суд відшкодувати за рахунок відповідачів - мешканців квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заподіяну їм залиттям квартири матеріальну шкоду, розмір якої згідно з висновком проведеної по справі судової будівельно-технічної експертизи становить 9 926 грн., а також стягнути з останніх на їхню користь:

- 700 грн. витрат на оплату підготовленого спеціалістами будівельної організації первинного кошторису вартості необхідних відновлювальних ремонтних робіт;

- 1 314,60 грн. витрат на оплату проведеної по справі судової будівельно-технічної експертизи;

- 200 грн. витрат на оплату послуг нотаріуса;

- 500 грн. витрат на правову допомогу;

- 153 грн. сплаченого при зверненні до суду судового збору;

- 5 000 грн. у рахунок відшкодування завданої їм моральної шкоди.

Відповідач ОСОБА_4, який представляв власні інтереси та інтереси інших відповідачів, проти самого факту залиття квартири позивачів не заперечував, однак заявлені ними позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість.

При цьому він вказував на те, що його безпосередньої вини у виникненні аварійної ситуації, яка мала місце 02 серпня 2008 року, не має, оскільки на той час він та члени його сім’ї взагалі знаходилися поза межами міста, з актом про залиття квартири позивачів його не ознайомлювали й належну йому квартиру для з’ясування дійсної причини аварії ніхто не оглядав, дані про наслідки залиття помешкання позивачів, які зазначені в комісійному акті, та з яким він не погоджується, не відповідають висновку проведеної по справі судової будівельно-технічної експертизи, що ставить під сумнів розмір заподіяних позивачам збитків, а вимоги останніх щодо відшкодування моральної шкоди є голослівними і документально нічим не підтверджені.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2010 року в задоволенні заявлених позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням районного суду позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просять скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення по суті заявлених ними позовних вимог.

В обґрунтування своєї скарги апелянти посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянти вказують на те, що факт залиття їхньої квартири з вини відповідача ОСОБА_4 повністю підтверджується наявним у матеріалах справи актом, складеним представниками КП «Жилкомсервіс», але суд першої інстанції безпідставно не прийняв цей акт до уваги та не з’ясував дійсних наслідків залиття належної позивачам квартири.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позивачами вимог про відшкодування завданої їм матеріальної та моральної шкоди за їх недоведеністю, районний суд виходив із того, що останні не надали до суду об’єктивних та переконливих доказів на підтвердження цих вимог, а саме: наявності вини відповідачів у заподіянні цієї шкоди, її розміру, а також причинного зв’язку між діями чи бездіяльністю останніх та негативними наслідками залиття приміщень належної позивачам квартири.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки цей висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам цивільної справи й ґрунтується на законі.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у ст. 16 ЦК України й передбачає, у тому числі, і відшкодування заподіяної майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст. ст. 59, 60 того ж Кодексу доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В разі ж виникнення потреби у з’ясуванні обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, які пройшли апробацію досвідом, у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, судом за заявою осіб, що беруть участь у справі, може бути призначена відповідна експертиза.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України.

Відповідно до цієї правової норми шкода, завдана майну фізичної особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала за наявності в цьому її вини.

Таким чином, єдиною підставою цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає такі елементи, як шкода, протиправність поведінки, причинний зв’язок між ними, а також вина заподіювача шкоди, тобто відшкодуванню підлягає тільки та шкода, яка є об’єктивним наслідком протиправної дії чи бездіяльності.

Теж саме стосується і підстав відповідальності за спричинену моральну шкоду, які зазначені в ст. 1167 ЦК України.

Як роз’яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» з наступними змінами і доповненнями, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи.

Згідно ч. 1 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Як встановлено по справі, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1.

Факт залиття приміщень належної позивачам квартири 02 серпня 2008 року підтверджується комісійним актом від тієї ж дати, складеним представниками КП «Жилкомсервіс» (а.с. 5).

Згідно зазначеного акту внаслідок залиття, що мало місце 02.08.2008 року, в квартирі позивачів були залиті стеля та стіни в коридорі, кімнаті № 1 та № 2, а крім того, сліди залиття були виявлені в санвузлі та ванній.

Причиною залиття належної позивачам квартири, як зазначено в цьому акті, стала несправність кулькового крану на трубопроводі холодного водопостачання (підводка до пральної машини) у квартирі відповідачів, що розташована поверхом вище.

Однак, вказаний акт будь-ким з відповідачів не підписний і твердження відповідача ОСОБА_4 стосовно того, що цей акт був складений у відсутність мешканців квартири № 30, які з ним не ознайомлювалися і їхню квартиру ніхто не оглядав, ніким не спростовані.

При цьому матеріали цивільної справи не містять і доказів на підтвердження того, що безпосередня причина залиття квартири позивачів, дійсно з’ясовувалася представниками КП «Жилкомсервіс».

Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи, призначеної та проведеної по справі за клопотанням представника позивачів з ініційованого ним питання, на момент обстеження квартири останніх 06 липня 2009 року виявлені сліди залиття приміщень цієї квартири, а саме: коридору, санвузла, ванної, а також трьох жилих кімнат (№№ 2, 4, 7 на плані квартири), що не відповідає даним обстеження, зазначеним в акті КП «Жилкомсервіс».

При цьому вірогідний розмір матеріальної шкоди, спричиненої залиттям належної позивачам квартири, розрахований експертом з урахуванням виявлених ним наслідків залиття станом на 06.07.2009 року (а.с. 43-58).

Проте, не зважаючи на існуючі розбіжності в даних про об’єми та наслідки зазначеного залиття, позивачі та їх представники в суді першої інстанції будь-яких клопотань про призначення по справі додаткової чи повторної судової будівельно-технічної експертизи для встановлення дійсної причини залиття їхньої квартири, що відбулося 02.08.2008 року, наслідків цього залиття та реального розміру заподіяних ним збитків не заявляли й на проведенні такого експертного дослідження не наполягали.

У суді апеляційної інстанції вповноважені представники позивачів-апелянтів, які представляли їх інтереси, клопотань про призначення по справі додаткової чи повторної експертизи для з’ясування зазначених питань також не заявили й будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог не представили.

За таких обставин, враховуючи наведене вище та з огляду на відсутність у матеріалах цивільної справи об’єктивних, належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження вини відповідачів в залитті квартири АДРЕСА_3, що мало місце 02.08.2008 року, а також безпосереднього причинного зв’язку між будь-якими діями останніх та фактом заподіяння позивачам майнової чи моральної шкоди внаслідок залиття належної їм квартири, реальний розмір яких, до речі так і залишився не встановленим, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовних вимог за їх недоведеністю.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги, наведених в її обґрунтування, то ці доводи в данному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: