АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Справа № 22-ц-1078 / 2011 р. Головуючий: 1 інстанції

ОСОБА_1

Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2011 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі : Подпрядовій В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м Харкова від 17 листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бомонд» (далі: ТОВ відповідальністю «Бомонд»), третя особа: суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 10 січня 2003 року він, скориставшись документами та печаткою свого знайомого приватного підприємця ОСОБА_3, від імені останнього уклав з ТОВ «Бомонд» договір купівлі-продажу № 69/1, згідно якого ТОВ «Бомонд» виступило продавцем, а СПД ФО ОСОБА_3 покупцем СІМ-карток та СКРЕТЧ-карток «АСЕ», «ВАSЕ» (стартових пакетів) для користування послугами мережі стільникового зв’язку.

Суттєві умови укладеного договору купівлі-продажу, а саме: ціни, кількість та асортимент товарів, що підлягали продажу, повинні були зазначатися у видаткових накладних, які є невід’ємною частиною цього договору.

На підставі вказаного договору він, позивач на протязі січня - березня 2003 року, знову ж таки від імені СПД ФО ОСОБА_3, за відповідними товарними накладними отримував у продавця ТОВ «Бомонд» обумовлений сторонами товар: СІМ-картки та СКРЕТЧ-картки «АСЕ», «ВАSЕ», реалізовуючи їх у подальшому на власний розсуд та розраховуючись з продавцем за отриману продукцію в передбачений договором строк коштами, вирученими від її продажу.

На весні 2003 року отримавши у продавця ТОВ «Бомонд» чергову партію товару та реалізувавши її третім особам, які з ним не розрахувалися, він - позивач також не зміг своєчасно розрахуватися за придбаний товар з ТОВ «Бомонд», у зв’язку з чим виник борг перед останнім на загальну суму 756 25,00 грн.

30 травня 2003 року він, позивач вже від власного імені уклав з ТОВ «Бомонд» договір поруки, згідно з яким поручився перед кредитором за виконання боржником - СПД ФО ОСОБА_3 зобов’язань за договором купівлі-продажу від 10.01.2003 року № 69/1 у повному обсязі, а саме: щодо сплати заборгованої суми за придбаний товар та нарахованої суми штрафних санкцій в строк до 06.06.2003 року, а також узяв на себе солідарну з боржником відповідальність за їх невиконання.

Однак, у зазначений строк заборговані грошові кошти продавцю - ТОВ «Бомонд» повернуті не були, в зв’язку з чим Товариство звернулося з позовною заявою до суду про примусове стягнення з приватного підприємця ОСОБА_3 та самого позивача, як поручителя боржника, заборгованості за вищевказаним договором купівлі-продажу в солідарному порядку.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що договір купівлі-продажу № 69/1 від 10.01.2003 року був укладений ним з ТОВ «Бомонд» від імені приватного підприємця ОСОБА_3 без будь-яких повноважень з боку останнього на укладання та підписання цього договору, тобто в порушення вимог чинного на той час законодавства, що підтверджується вироком Київського районного суду м. Харкова від 13.06.2005 року, яким його - позивача було засуджено за скоєння злочинів, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України (підробка та використання завідомо підробленого документа), позивач ОСОБА_2 просив суд на підставі ст.ст. 44, 48, 59, 191 ЦК УРСР визнати недійсними вищезазначені договори купівлі-продажу та поруки з моменту їх укладення.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі й наполягала на їх задоволенні, посилаючись в обґрунтування цих вимог на обставини, наведені в позовній заяві.

Представник відповідача - ТОВ «Бомонд» заявлені позивачем вимоги не визнала, посилаючись на їх безпідставність.

При цьому, заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, вона вказувала на те, що спірний договір купівлі-продажу № 69/1 від 10.01.2003 року між ТОВ «Бомонд» та приватним підприємцем ОСОБА_3, насправді ніколи не укладався, оскільки з боку покупця та від його імені був підписаний взагалі сторонньою особою - позивачем по справі ОСОБА_2, який протиправно вчинив цю дію, скориставшись наявними у нього документами та печаткою останнього, в зв’язку з чим цей договір, як такий, що неукладений, не може бути визнаний судом недійсним, а спірний договір поруки, укладений в забезпечення не чинної угоди, не підлягає застосуванню.

Рішенням Київського районного суду м Харкова від 17 листопада 2010 року та додатковим рішенням цього ж суду першої інстанції від 27 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із прийнятим судом першої інстанції по справі рішенням та вважаючи його незаконним і необгрунтованим, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що відмовляючи в задоволенні заявлених ним позовних вимог про визнання спірного договору купівлі-продажу № 69/1 від 10.01.2003 року не дійсним, суд першої інстанції безпідставно виходив із того, що цей договір сторонами взагалі не укладався.

Крім того, апелянт вказує й на те, що відмовляючи у визнанні недійсним договору поруки від 30.05.2003 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Бомонд», суд першої інстанції не навів будь-якого правового обґрунтування такого рішення та не визначив правового статусу цього договору, обмежившись лише вказівкою про те, що укладений договір поруки не підлягає застосуванню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В даному ж випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не в повній мірі відповідає цим вимогам процесуального закону.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, угодами визнавались дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Угоди могли бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Згідно ст. 42 ЦК УРСР угоди могли укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

При цьому особа чи особи, укладаючи угоду, повинні були чітко і ясно виразити свою волю на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

За договором купівлі-продажу обов’язком продавця було передати майно у власність покупцеві, а обов’язком покупця прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 224 ЦК УРСР).

Статтею 178 ЦК УРСР передбачалось, що виконання зобов’язань могло забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством.

За змістом ст. 191 ЦК УРСР за договором поруки, який повинен був укладатися в письмовій формі, поручитель зобов’язувався перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині.

При цьому порукою могла забезпечуватися лише дійсна вимога.

Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 154 ЦК УРСР у разі, коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Згідно ч. 2 ст. 44 ЦК УРСР письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Як встановлено вироком Київського районного суду м. Харкова від 13 червня 2005 року, постановленим у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 190 ч. 4, 358 ч. 1, 358 ч. 3 КК України, який згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України в даному випадку має преюдиціальне значення та є обов’язковим для суду при розгляді вищезазначеної цивільної справи, спірний договір купівлі-продажу № 69/1 від 10 січня 2003 року, сторонами якого, начебто зазначені ТОВ «Бомонд» (продавець) та СПД ФО ОСОБА_3 (покупець), від імені останнього за відсутності будь-яких правових підстав та повноважень був підписаний позивачем ОСОБА_2, який скористався наявними в нього документами й печаткою приватного підприємця ОСОБА_3 у своїх корисних цілях для отримання від ТОВ «Бомонд» товарно-матеріальних цінностей з метою їх подальшої перепродажі (а.с. 10-13).

Таким чином, існування спірного, так званого «договору купівлі-продажу» № 69/1 від 10 січня 2003 року, носить формальний характер, оскільки однією із зазначених у ньому сторін - покупцем СПД ФО ОСОБА_3 цей договір ніколи не укладався й не підписувався, а є наслідком протиправних, кримінально караних дій позивача ОСОБА_2, за що той і був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений судом за скоєні злочини.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, обґрунтовано відмовив у визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 69/1 від 10 січня 2003 року як такого, що принаймні однією із зазначених у ньому сторін не підписувався й не укладався, оскільки за загальним правилом цивільного законодавства недійсним може бути визнаний лише укладений договір (правочин).

Однак при цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним і договору поруки, укладеного між позивачем та ТОВ «Бомонд» 30.05.2003 року, суд першої інстанції в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України не зазначив у мотивувальній частині ухваленого по справі рішення правового обґрунтування та мотивів прийняття такого рішення, обмежившись лише вказівкою про те, що цей договір поруки не підлягає застосуванню, на що апелянтом обґрунтовано звертається увага в поданій ним апеляційній скарзі.

У зв’язку з наведеним рішення Київського районного суду м Харкова від 17 листопада 2010 року та додаткове рішення цього ж суду першої інстанції від 27 грудня 2010 року, яке має похідний характер від основного рішення, не можуть бути визнані цілком законними і обгрунованими, а тому судова колегія вважає за необхідне на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасувати ці судові рішення в частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем та ТОВ «Бомонд» 30.05.2003 року, та ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення про визнання вказаного договору недійсним відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, як такого, що укладений сторонами в забезпечення виконання неіснуючих зобов’язань.

Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги, то ці доводи в даному випадку є несуттєвими й не свідчать про наявність передбачених законодавством підстав для подальшої зміни чи скасування ухваленого судом першої інстанції по справі рішення.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 41, 42, 44, 48, 153, 154, 178, 191, 224 ЦК УРСР, ст.ст. 1, 3, 4, 61, 213, 215, 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м Харкова від 17 листопада 2010 року та додаткове рішення цього ж суду першої інстанції від 27 грудня 2010 року - змінити, скасувавши ці судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки, укладеного 30 травня 2003 року між ОСОБА_2Ю та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» в забезпечення виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу від 10.01.2003 року № 69/1, та ухваливши в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір поруки, укладений 30 травня 2003 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бомонд» в забезпечення виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу від 10.01.2003 року № 69/1, з моменту його укладення.

У решті рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: