АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 22-ц-4615 / 2011 р. Головуючий: 1 інстанції

Категорія: договірні ОСОБА_1

Доповідач: Даниленко В.М

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2011року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Швецової Л.А., Піддубного Р.М.,

при секретарі: Подпрядовій В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі: ПАТ «УкрСиббанк») до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Харків ТЕХНОТКАНЬ» (далі: ТОВ «Харків ТЕХНОТКАНЬ») про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2010 року позивач - ПАТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в подальшому уточненим, у якому вказував на те, що 20 листопада 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» (на той час - Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСибБанк») та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту (Кредитний договір) № 11254932000, згідно якого останньому на умовах строковості, платності та цільового характеру використання - придбання житла було надано споживчій кредит у розмірі 70 000,00 доларів США з кінцевим строком його погашення 20.11.2028 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірах, визначених договором та додатковими угодами до нього.

За умовами вказаного Кредитного договору та відповідних додаткових угод до цього договору позичальник зобов’язувався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними ануїтетними платежами згідно з погодженим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

При цьому, з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх договірних зобов’язань за Кредитним договором № 11254932000, того ж дня, тобто 20 листопада 2007 року між позивачем ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачем - ТОВ «Харків ТЕХНОТКАНЬ» був укладений договір поруки за № П-11254932000, згідно якого товариство поручилося перед кредитором за виконання позичальником у повному обсязі узятих на себе кредитних зобов’язань та взяло на себе солідарну з боржником відповідальність за їх невиконання.

Банківська установа свої договірні зобов’язання за Кредитним договором № 11254932000 від 20 листопада 2007 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_2 кредит у вищезазначеному розмірі, але останній узяті на себе зобов’язання належним чином не виконує та порушує умови кредитного договору щодо погашення заборгованості за кредитом, а також сплати відсотків, у зв’язку з чим станом на 07 квітня 2010 року утворилася значна кредитна заборгованість на загальну суму 77 878,68 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 617 188,55 грн., та складається із основної та простроченої заборгованості за кредитом, строкової та простроченої заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, а також передбаченої кредитною угодою неустойки (пені), нарахованої банком за порушення позичальником своїх договірних зобов’язань.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що позичальник ОСОБА_2 в добровільному порядку повертати банківській установі запозичені грошові кошти не бажає, позивач - ПАТ «УкрСиббанк» просив суд у примусовому порядку стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та його поручителя ТОВ «Харків ТЕХНОТКАНЬ» на користь банківської кредитну заборгованість у зазначеному вище розмірі.

У процесі розгляду справи судом представник позивача ПАТ «УкрСиббанк» дещо уточнив заявлені ним позовні вимоги й посилаючись на те, що в зв’язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 своїх договірних зобов’язань кредитна заборгованість останнього за Кредитним договором № 11254932000 від 20 листопада 2007 року продовжує зростати, просив суд стягнути з відповідачів солідарно на його користь цю заборгованість, загальний розмір якої станом на 25 листопада 2010 року становить вже 78 878,68 доларів США (в еквіваленті за офіційним курсом НБУ - 626 194,18 грн.) та 7 446,33 грн. пені, нарахованої банком за порушення позичальником своїх договірних зобов’язань.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь і судові витрати, понесені ним по справі та пов’язані зі сплатою ним судового збору та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення її розгляду.

Представник відповідача ОСОБА_2, не заперечуючи самого факту невиконання останнім своїх договірних зобов’язань та існуючої суми кредитної заборгованості перед банківською установою, між тим заявлені позивачем вимоги не визнала, посилаючись на те, що укладений між сторонами кредитний договір має довгостроковий характер, а строк повернення позичальником ОСОБА_2 запозичених грошових коштів ще не настав.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Харків ТЕХНОТКАНЬ» солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» 626 194,18 грн. кредитної заборгованості за Кредитним договором № 11254932000 від 20 листопада 2007 року, а також 7 446,33 грн. нарахованої банком пені.

При цьому судом першої інстанції вирішено питання й щодо судових витрат по справі.

Не погодившись із прийнятим судом по справі рішенням, відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених банківською установою позовних вимог.

В обґрунтування своєї скарги відповідач посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до ухвалення по справі незаконного рішення.

При цьому апелянт ОСОБА_2 вказує на те, що про час та місце судового засідання, призначеного судом на 17 грудня 2010 року, в якому було закінчено розгляд справи по суті та ухвалене оскаржуване рішення, відповідачі належним чином не повідомлялись і судових повісток про виклик до суду не отримували, у зв’язку з чим, усупереч положенням ст. 10 ЦПК України, якою визначено один із принципів цивільного судочинства - змагальність сторін, були позбавлені можливості скористатися своїми процесуальними правами, як сторін по справі, а саме: бути присутніми в судовому засіданні при розгляді справи судом та надати відповідні заперечення проти заявленого позову.

Крім того, апелянт ОСОБА_2 посилається й на те, що обумовлений сторонами в кредитному договорі № 11254932000 від 20 листопада 2007 року строк для повернення банківській установі запозичених ним коштів, ще не настав, процедура, яка передбачена розділом 6 Кредитного договору щодо визначення банком терміну погашення кредиту таким, що настав, та пред’явлення вимоги про дострокове повернення позичальником всієї запозиченої суми та повної сплати за кредит, банком не виконана, а тому суд першої інстанції безпідставно задовольнив заявлені банківською установою позовні вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий, і надав їм належну правову оцінку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Загальні умови виконання зобов’язань передбачені ст. 527 ЦК України. Згідно цієї правової норми зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, в разі якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правові наслідки порушення зобов’язання та відповідальність за його порушення визначені у Главі 51 ЦК України.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне) виконання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст. 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 2 вказаної правової норми, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (тобто, залишку боргу в цілому), та сплати процентів.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (як правило, грошового).

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними нормами матеріального права та умовами укладених між сторонами кредитного договору та договору поруки, а тому встановивши факт неналежного виконання позичальником ОСОБА_2 своїх договірних зобов’язань, що останнім фактично не оспорюється й не заперечується, обґрунтовано задовольнив заявлені ПАТ «УкрСиббанк» позовні вимоги, стягнувши з відповідачів солідарно на користь останнього кредитну заборгованість за Кредитним договором № 11254932000 від 20 листопада 2007 року, а також нараховану банком неустойку (пеню) за прострочку виконання позичальниками своїх договірних зобов’язань.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про незаконність ухваленого судом по справі рішення з посиланням на те, що відповідачі про час та місце розгляду справи, призначеного на 17 грудня 2010 року, належним чином не повідомлялись, у зв’язку з чим були позбавлені можливості скористатися своїми процесуальними правами бути присутніми у судовому засіданні та надати відповідні заперечення проти заявленого позову, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, в тому числі й процесуальні права сторін, передбачені ст.ст. 27, 31 ЦПК України.

При цьому для осіб, які беруть участь у справі, законодавцем встановлено один загальний обов’язок: добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати покладені на них процесуальні обов’язки (ч. 3 ст. 27 ЦПК України).

Строки розгляду справ судом визначені в ст. 157 ЦПК України.

Відповідно до цієї правової норми суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

Подовження розгляду справи судом може мати місце лише у виняткових випадках, з урахуванням особливостей розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, ця справа перебувала в провадженні районного суду з квітня 2010 року, тобто майже вісім місяців, і її судовий розгляд неодноразово відкладався в зв’язку з неявкою до суду, саме відповідача ОСОБА_2 та його уповноваженого представника, у тому числі й з урахуванням їхніх клопотань про перенесення подальшого розгляду справи на більш пізнішу дату.

При цьому судом першої інстанції наполегливо вживалися передбачені цивільним процесуальним законодавством заходи щодо належного повідомлення відповідачів про час та місце призначених судових засідань, і ТОВ «Харків ТЕХНОТКАНЬ», як учасник судового процесу, завчасно повідомлявся про час та місце розгляду справи судом, що підтверджується наявними в матеріалах цивільної справи розписками останнього про вручення судових повісток про виклик до суду, в тому числі й на 17 грудня 2010 року, але у судові засідання не з’являвся і про причини своєї неявки суд не повідомляв (а.с. 74, 76, 79, 83).

Що ж стосується судових повісток, направлених судом на адресу відповідача ОСОБА_2, то ці судові повістки кожного разу поверталися до суду поштовим відділенням не врученими, в зв’язку із закінченням термінів їх зберігання, оскільки останній за їх отриманням не звертався (а.с. 62-63, 75, 77, 80, 81-82).

Крім того, як свідчать матеріали цивільної справи, 23 листопада 2010 року уповноваженим представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка приймала безпосередню участь у справі, в черговий раз було подано до суду письмову заяву з клопотанням про відкладення призначеного судом судового засідання на іншу дату, але в подальшому, як відповідач ОСОБА_2 так і його представник процесом розгляду справи не цікавилися й будь-якої заінтересованості до її розгляду не виявляли (а.с. 87).

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що хоча розгляд справи судом першої інстанції і було закінчено за відсутності відповідача ОСОБА_2 та його вповноваженого представника, не повідомлених у передбаченому законом порядку про час та місце її розгляду, тобто з недотриманням норм цивільного процесуального законодавства, однак ця обставина, сама по собі, в даному випадку не є підставою для скасування ухваленого районним судом по справі рішення, оскільки урівноваженням порушених прав відповідача ОСОБА_2 є його право на подання до суду апеляційної інстанції всіх доказів, які він міг би подати до суду першої інстанції, а також на нову оцінку наявних у праві доказів з урахуванням його позиції (ч. 2 ст. 303 ЦПК України), однак останній і цим своїм правом не скористався й будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, до апеляційного суду не представив.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про незаконність ухваленого по справі рішення з посиланням на те, що обумовлений сторонами Кредитного договору № 11254932000 від 20 листопада 2007 року строк для повного повернення банківській установі запозичених ним коштів, ще не настав, а процедура, яка передбачена розділом 6 цього договору щодо визначення банком терміну погашення кредиту таким, що настав, тобто односторонньої зміни умов укладеного між сторонами кредитного договору, та пред’явлення вимоги про дострокове повернення позичальником всієї запозиченої суми, а також повної сплати за кредит у зв’язку з порушенням позичальником умов цього договору банком не виконана, оскільки негативні наслідки невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх договірних зобов’язань (прострочення чергового платежу) прямо передбачені ч. 2 ст. 1050 ЦК України та є способом цивільно-правової відповідальності боржника, про що вказувалося вище, а зазначена в розділі 6 Кредитного договору процедура вирішення можливих спірних питань у позасудовому порядку, згідно з його пунктом 6.1 є правом, а не обов’язком кредитора.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: