АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа № 22-ц-4949 / 2011 р. Головуючий: 1 інстанції
ОСОБА_1
Категорія: житлові Доповідач: Даниленко В.М
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2011 року м. Харків
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого: судді - Даниленка В.М.,
Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,
при секретарі : Подпрядовій В.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нововодолазького районного суду Харьківської області від 21 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про позбавлення права користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення, -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2010 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що на підставі відповідного договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2001 року вона є власницею житлового будинку, розташованого по вул. Жовтневій, 66 у с. Новоселівка Нововодолазького району Харківської області.
На теперішній час у цьому будинку зареєстрований та фактично мешкає її чоловік - відповідач по справі ОСОБА_2, з яким вони шлюбних відносин вже не підтримують, а цивільна справа про розірвання укладеного між ними шлюбу знаходиться на розгляді в районному суді.
Однак, відповідач добровільно зніматися з реєстраційного обліку за вказаною адресою не бажає, як не бажає й виселятися з належного їй житлового будинку, чим порушує її право на користування та розпорядження своїм майном.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка ОСОБА_3 просила суд на підставі ст. 391 ЦК України з метою захисту її прав власника:
- позбавити відповідача ОСОБА_2 права користування житловим приміщенням, а саме: належним їй житловим будинком № 66, розташованим по вул. Жовтневій у с. Новоселівка Нововодолазького району Харківської області;
- виселити відповідача ОСОБА_2 з цього домоволодіння та зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 підтримала заявлені нею позовні вимоги й наполягала на їх задоволенні у повному обсязі.
При цьому вона додатково пояснила, що рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 15.09.2010 року укладений між сторонами шлюб вже розірвано офіційно, вони більше не є подружжям, а її колишній чоловік членом її сім’ї, що унеможливлює їхнє проживання під одним дахом, оскільки кожен із них повинен самостійно влаштовувати своє життя.
Крім того, позивачка вказувала й на те, що її колишній чоловік зловживає спиртними напоями, вчиняє скандали й взагалі перешкоджає користуватися їй власним будинком.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник заявлені позивачкою вимоги не визнали, та заперечуючи проти їх задоволення, посилались на те, що в період шлюбу сторони по справі проживали однією сім’єю й вели спільне господарство. При цьому відповідач докладав багато зусиль, як матеріальних так і фізичних для ремонту та приведення спірного житлового будинку в належний стан, у зв’язку з чим має право проживати в ньому й у подальшому.
Рішенням Нововодолазького районного суду Харьківської області від 21 лютого 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Суд позбавив відповідача ОСОБА_2 права користування належним позивачці ОСОБА_3 на праві приватної власності житловим будинком, розташованим по вул. Жовтневій, № 66 у с. Новоселівка Нововодолазького району Харківської області, з виселенням останнього з цього домоволодіння.
При цьому суд залишив без задоволення вимоги позивачки щодо зняття її колишнього чоловіка з реєстраційного обліку місця проживання за вказаною адресою.
Не погодившись із прийнятим судом першої інстанції по справі рішенням та вважаючи його незаконним і необгрунтованим, відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачкою вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
В даному ж випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не відповідає цим вимогам процесуального закону.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та позбавляючи відповідача ОСОБА_2 права користування належним тій житловим будинком із виселенням з цього житла на підставі ст. 391 ЦК України, районний суд виходив із того, що після розірвання між сторонами шлюбу останній перестав бути членом сім’ї позивачки, а тому не має будь-яких правових підстав для користування спірним житлом та проживання в ньому.
Однак, із такими висновками суду першої інстанції судова колегія погодитися не може, оскільки, в даному випадку, ці висновки є помилковими й такими, що не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, а бо з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Як встановлено по справі, позивачка ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2001 року є власницею житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого по вул. Жовтневій, № 66 у с. Новоселівка Нововодолазького району Харківської області.
У зв’язку з чим, оскільки об’єктом права власності позивачки ОСОБА_3 є житловий будинок, тобто нерухоме майно специфічного призначення - забезпечення житлових потреб його мешканців, порядок реалізації позивачкою своїх прав на це житло та режим проживання в ньому регулюється нормами житлового законодавства.
Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Права та обов’язки членів сім’ї власника жилого будинку визначені у ст. 156 ЖК УРСР.
Згідно вказаної правової норми члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: чоловік, дружина, його діти та батьки.
При цьому частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР прямо передбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів його сім’ї права користування займаним приміщенням.
Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 є колишнім чоловіком позивачки ОСОБА_3, він вселився в належний їй на праві приватної власності спірний будинок в установленному порядку в період перебування з нею у шлюбі й зареєстрований у цьому житлі, а тому набув прав і обов’язків, передбачених статтею 156 ЖК УРСР.
Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу УРСР житлові права громадян охороняються законом.
Ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави виселення членів сім’ї (колишніх членів сім’ї) власника будинку передбачені статтею 157 ЖК України та частиною першою статті 116 ЖК УРСР.
Виселення згідно із частиною першою статті 116 ЖК УРСР може мати місце, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу власника або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Однак, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на зазначені положення діючого житлового законодавства уваги не звернув, зміст позовних вимог позивачки ОСОБА_3 та характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами спору, належним чином не з’ясував, із можливим способом захисту порушених прав позивачки не визначився, та незважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58. 59 ЦПК України, доказів на підтвердження підстав, передбачених ст. 116 ЖК УРСР для задоволення заявленого позивачкою ОСОБА_3 позову, безпідставно, в супереч нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, позбавив відповідача ОСОБА_2 права користування жилим приміщенням - належним його колишній дружині житловим будинком № 66 по вул. Жовтневій с. Новоселівка Нововодолазького району Харківської області та виселив останнього з цього житла, в якому він проживає на правах колишнього члена сім’ї його власника.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення Нововодолазького районного суду Харьківської області від 21 лютого 2011 року не може бути визнане законним, обґрунтованим, а тим більше, справедливим, у зв’язку з чим судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінити це судове рішення, скасувавши його в частині, що стосується часткового задоволення заявлених позивачкою ОСОБА_3 вимог, та відмовивши у задоволенні позову останньої у повному обсязі, за його безпідставністю.
При цьому судова колегія вважає доцільним також зазначити, що ухвалене судом апеляційної інстанції по справі рішення, не позбавляє позивачку ОСОБА_3 можливості знову звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, але з інших, передбачених законом підстав, та з урахуванням адекватності вибраного нею способу їх захисту.
Таким чином, з огляду на викладене, та керуючись ст. ст. 9, 116, 150, 156, 157 ЖК УРСР, ст.ст. 1, 3, 4, 11, 213, 303, 304, 307, п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Нововодолазького районного суду Харьківської області від 21 лютого 2011 року - змінити, скасувавши це судове рішення в частині, що стосується часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_2 права користування належним останній житловим будинком, розташованим по вул. Жовтневій, 66 у с. Новоселівка Нововодолазького району Харківської області, та виселення його з цього домоволодіння.
У задоволенні заявлених ОСОБА_3 позовних вимог відмовити в повному обсязі, за їх безпідставністю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 (чотири) гривні 50 коп. сплаченого ним при подачі апеляційної скарги судового збору, а також 19 (дев’ятнадцять) гривень оплачених ним витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: