ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.11                                                                                 Справа № 5008/130/2011

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                             Процика Т.С.

суддів                                                                                Дубник О.П.

                                                                                ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув           у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі РВ ФДМ України по Закарпатській області) № 10-11-06640 від 23.05.2011р.

на рішення          Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2011р. (повне рішення складене 16.05.2011р.)

у справі           № 5008/130/2011

за позовом           РВ ФДМ України по Закарпатській області, м. Ужгород

до відповідача ОСОБА_2 міської ради, м. Ужгород

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 національного університету м. Ужгород

про           визнання права державної власності

за участю представників:

від позивача                     - не з’явився;

від відповідача           - не з’явився;

від третьої особи           - не з’явився.

Повна постанова складена 28.11.2011р.

Розгляд справи у судових засіданнях відкладався з підстав, викладених в ухвалах апеляційного господарського суду.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2011р., суддя Якимчук Л.М., у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим зокрема, що у позові належить відмовити з огляду на сплив позовної давності на підставі норм ст.ст.256, 257, 267 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), яку відповідач просить застосувати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, РВ ФДМ України по Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2011р. у справі № 5008/130/2011 повністю, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Скаржник вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийнято з неповним з’ясуванням обставини, що мають значення для справи та неправильним застосуванням і порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема скаржник відзначив, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності є помилковим, оскільки на позови про визнання права власності, пов’язаної з невизначеністю відносин прав власності позивача щодо свого майна, позовна давність не поширюється.

ОСОБА_2 міська рада, відповідач у справі, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржене рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялись про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції - листів, якими надсилались копії ухвал апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а також про відкладення розгляду справи у судовому засіданні), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні були повідомлені належним чином, розгляд справи неодноразово відкладався, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обов’язковою не визнавалась; клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи суду апеляційної інстанції не поступало; у матеріалах справи достатньо доказів для перегляду судового рішення в апеляційному порядку (розгляду справи), колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників судового процесу.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 5008/130/2011 до вирішення справи № 5008/678/2011, то суд апеляційної інстанції відмовляє у його задоволенні з огляду на те, що у процесі апеляційного провадження у цій справі, відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень України, Господарським судом Закарпатської області 15.08.2011р. прийнято рішення у справі № 5008/678/2011 і це рішення набрало законної сили.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, суд встановив наступне.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_2 національного університету про визнання права державної власності на адмінприміщення в будівлі по вул.Волошина, 43 у м. Ужгороді, площею 150,65 кв. м.

Обгрунтовуючи позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те зокрема, що під час приватизації Об’єднання акціонерно-колективної торгової організації робітничого постачання „ЗакарпатОрп” до його статутного фонду не увійшло адмінприміщення в будівлі по вул. Волошина, 43 у м. Ужгороді, площею 150,65 кв. м, що підтверджується ОСОБА_3 оцінки вартості майна орендного підприємства Закарпатського об’єднання акціонерно-колективної торгової організації робітничого постачання „ЗакарпатОрп”, затвердженого 27.11.1995р. Згадане адмінприміщення передано Регіональному відділенню ФДМУ по Закарпатській області Закарпатським об’єднанням акціонерно-колективної торгової організації робітничого постачання „ЗакарпатОрп” за ОСОБА_3 про передачу адмінприміщень від 21.02.1996р. Відповідно до п.1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснюється на підставі правовстановлюючих документів. Відповідно до цього Положення правовстановлюючими документами є, в тому числі, рішення засновника про створення відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації. Тобто, спірне приміщення є державною власністю, органом управління якого є РВ ФДМ України по Закарпатській області. Однак, у процесі реєстрації права власності на дане приміщення виявилося, що в ньому перебуває Державний навчальний заклад «ОСОБА_2 національний університет», який повідомив (лист від 02.02.2011р. за № 3/36), що нежитлові приміщення в будівлі, розташованій по вул. Волошина, 43 у м. Ужгороді, відповідно до рішень ОСОБА_2 міської ради, як об’єкти комунальної власності, були передані у безоплатне постійне користування ІІІ особі. Таке розпорядження ОСОБА_2 міською радою державним майном є незаконним, оскільки згідно ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право власності є непорушним. Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 р. № 908/68, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999р. № 414/3707, функції з управління об’єктами, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, здійснює Фонд державного майна України або його регіональні відділення за територіальною ознакою.

Заперечуючи позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на те зокрема, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради народних депутатів № 192 від 31.10.1990 ОСОБА_2 державному університету для розміщення зоологічного музею було передано приміщення на верхньому поверсі, які звільняло ВРП (УРП –управління робітничого постачання) об’єднання „Закарпатлісторг”(було структурним підрозділом (одиницею) об’єднання „Закарпатліс” і підпорядковувалось йому). Підставою для прийняття такого рішення слугувала заява об’єднання „Закарпатліс” від 25.09.1990р. № 3/15 про безоплатну відмову від цих приміщень. Також було клопотання ОСОБА_2 державного університету від 01.10.1990р. № 5/1968 про надання їм цих приміщень. Розглянувши заяву підприємства, якому майно належало на праві господарського відання, про відмову від адмінприміщення виконавчий комітет ОСОБА_2 міської ради, як орган, який відповідно до вимог законодавства яке діяло на той час, уповноважений був управляти державною власністю на території міста Ужгорода (в т.ч. право здавати в користування нежилі приміщення, яке належало радам базового рівня) розпорядився надати ці приміщення ОСОБА_2 державному університету. ОСОБА_3 приймання-передачі від 12.11.1990 торгово-виробниче об’єднання „Закарпатлісторг” передало вісім кімнат ОСОБА_2 державному університету. Як вбачається з інвентарної справи це і є спірні приміщення на мансардному чи верхньому поверсі будівлі по вул.Волошина, 43, площею 150,65 кв.м. Відповідно до ст.4 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, який діяв на той час , з адміністративного акту, між сторонами, а саме, "Закарпатлісом", "Закарпатлісторгом", виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради та УжДУ виникли цивільні права і обов’язки. УРП об’єднання „Закарпатліс”, воно ж ТВО „Закарпатлісторг” було реорганізовано в Закарпатське комерційне об’єднання акціонерно-колективних торгових організацій робітничого постачання „ЗакарпатОрп”. У процесі приватизації „ЗакарпатОрп” зазначило, що на балансі в нього обліковується майно, а саме приміщення, які передані виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради і які займає УжДУ. Баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, способом визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов’язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Та навіть, незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, статусу державної власності воно не втрачає. Так, відповідно до ст.4 Закону України «Про власність»власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, котрі не суперечать законодавству, зокрема, передавати його безплатно або за плату в користування іншим особам. ОСОБА_4 ж із п. 2 ст. 32 та п. 1 ст.35 цього Закону суб’єктами права комунальної власності є відповідні ради. Перелік майна, яке є державною власністю, в тому числі нежитлового фонду, що належить до комунальної власності та порядок його розмежування між адміністративно-територіальними одиницями було затверджено постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 5 листопада 1991р. № 31 „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)”. Вказані приміщення відносилися до не житлового фонду, точніше це були нежитлові приміщення у будинках житлового фонду. Відповідно до ч.9 ст.8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських ОСОБА_5 народних депутатів. На балансі такі приміщення повинні були обліковуватися як державна комунальна власність. Отже, РВ ФДМУ по Закарпатській області при проведенні приватизації у 1995 році безпідставно зазначило ці спірні приміщення як загальнодержавну власність. Рішенням ХІ сесії ІІІ скликання від 23.03.1999р. ОСОБА_2 міська рада повторно вчинила правочин щодо розпорядження своєю власністю щодо будівлі по вул.Волошина, 43. Цим рішенням міська рада передала ОСОБА_2 державному університетові у безоплатне користування приміщення вже площею 297,9 кв. м. У цю площу включалися як спірні приміщення площею 150,65 кв. м так і приміщення на 1 поверсі, які належать ОСОБА_2 міській раді. Приміщення на 1 поверсі зареєстровані за ОСОБА_2 міською радою на праві власності на підставі п.2.3 розпорядження глави міської управи від 11.06.1993р. № 253. Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 06.02.2009р. встановив, що особою, якій належить право розпоряджатися спірним майном є ОСОБА_2 міська рада. Вказані факти встановлені ухвалою апеляційного суду від 06.09.2009 року, яка набрала законної сили. Відповідно до ч.4 ст.35 рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Крім того, відповідач заявив про застосування позовної давності, посилаючись на ст.ст.256, 257, 267 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради народних депутатів від 31.10.1990р. №192 ОСОБА_2 державному університету передано приміщення по вул. Жовтневій (Волошина), 43, які звільнив ВРП об’єднання «Закарпатлісторг»(структурний підрозділ об’єднання „Закарпатліс”), для розміщення зоологічного музею (верхній поверх). Підставою для прийняття такого рішення була заява об’єднання «Закарпатліс»від 25.09.1990р. №3/15 про безоплатну відмову від цих приміщень та клопотання ОСОБА_2 державного університету від 01.10.1990 № 5/1968 про надання їм цих приміщень. Зазначені приміщення належали об’єднанню „Закарпатліс” на праві господарського відання. ОСОБА_4 приймання-передачі від 12.11.1990р. торгово-виробниче об’єднання „Закарпатлісторг” передало вісім кімнат ОСОБА_2 державному університету. З наявної у матеріалах справи копії інвентаризаційної справи по об’єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Ужгород, вул. Волошина, 43, вбачається, що це є спірні приміщення на мансардному поверсі будівлі, площею 150,65 кв. м. Після цього, ТВО „Закарпатлісторг” було реорганізоване у Закарпатське об’єднання акціонерно-колективних торгових організацій робітничого постачання („ЗакарпатОрп”) - (Статут зареєстрований рішенням ОСОБА_2 міської ради народних депутатів від 26.12.1991р. №272). Крім цього, ОСОБА_2 міська рада 23 березня 1999 року на ХІ сесії ІІІ скликання прийняла рішення «Про передачу будівель у постійне безоплатне користування», яким передала на баланс ОСОБА_2 державному університету у постійне безоплатне користування приміщення по вул. Волошина, 43 у м. Ужгороді, площею 297,9 кв. м, у тому числі і спірні приміщення.

Також, місцевим господарським судом встановлено, що в інвентаризаційній справі міститься свідоцтво про право особистої власності, видане «Закарпатлісторгу», на підставі розпорядження глави міської управи від 11.06.1993 №253, в якому зазначено, що «Закарпатлісторгу»на праві особистої власності належить 6/50 жилого будинку з приналежними до нього будівельними спорудами, який розташований по вул. Волошина, 43, у м. Ужгороді, а із акту спільної інвентаризації та оцінки приміщень адмінуправлінь об’єднання «ЗакарпатОрп»та західного філіалу АТ «Експортліс»від 03.06.1992р. та плану поверхів будівлі видно, що це є спірні приміщення.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те,що власником спірних приміщень на 22.06.1993 року було торгово-виробниче об’єднання «Закарпатлісторг».

Під час здійснення приватизації об’єднання акціонерно-колективної торгової організації робітничого постачання „ЗакарпатОрп”, воно відмовилося від викупу спірних приміщень, що підтверджується листом від 02.10.1995 №100, надісланим начальнику Закарпатського регіонального відділення Фонду державного майна України, ОСОБА_4 передачі частки державного майна Закарпатського комерційного об’єднання акціонерно-колективних торгових організацій робітничого постачання „ЗакарпатОрп” від 18.01.1996, ОСОБА_4 оцінки вартості майна орендного підприємства Закарпатського об’єднання акціонерно-колективних торгових організацій робітничого постачання „ЗакарпатОрп”, затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України 27.11.1995, з якого видно, що спірне приміщення не увійшло до його статутного фонду.

У зв’язку з зазначеним, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернулося з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції зазначивши, що оскільки відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 року № 908/68 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 року № 414/3707), управління об’єктами соціально-побутової сфери, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, здійснює Фонд державного майна України або його регіональні відділення за територіальною ознакою, ОСОБА_4 про передачу адмінприміщень підписаний Регіональним відділенням 21.02.1996, то з того часу позивач зобов’язаний був здійснювати управління спірними приміщеннями.

Однак, суд першої інстанції прийшов до висновку,що у позові належить відмовити з огляду на сплив позовної давності, яку відповідач просить застосувати, посилаючись на ст. ст. 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, також зокрема зазначивши, що позивач не звертався із заявою про поновлення вказаного строку, причин його пропуску не вказав і судом не встановлено поважних причин пропущення позовної давності.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності. (Поставна Верховного Суду України від 25.03.2003р. № 3-275к03).

Це і було зроблено у цьому випадку місцевим господарським судом.

Проте, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки у цьому випадку позов не підлягає до задоволення у зв’язку з його безпідставністю, хоч і як правильно встановлено судом першої інстанції, у даному випадку має місце факт пропуску позивачем строку позовної давності, проте з помилковим посиланням на норми ст.ст.256, 257, 267 Цивільного кодексу України, а не норми ст.ст.71, 76, 80 Цивільного кодексу Української РСР, які відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягали до застосування у цьому випадку.

Втім, відмова суду першої інстанції у задоволенні позову за спливом строків позовної давності не призвела до прийняття неправильного рішення по суті, з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, спірні приміщення до 1990р. перебували на балансі об’єднання «Закарпатліс», а за актом від 12.11.1990р. були передані ОСОБА_2 національному університету.

Слід зауважити, що відповідно до чинної в радянський період Конституції (Основного Закону) Української РСР від 11.06.1937р., Конституції (Основного Закону) Української РСР 1978р. в Україні врегульовувався режим соціалістичної власності на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) та колгоспно-кооперативної власності. Державне майно в період існування Радянського Союзу закріплювалось за державними організаціями та передавалось із відання однієї організації до іншої саме по балансу, однак режим права державної власності при цьому не змінювався.

Виділення з державної власності такого виду власності як комунальна здійснено з введенням в дію Закону СРСР «Про власність», прийняттям у 1991 році Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування», Закону Української РСР «Про власність».

ОСОБА_4 із п. 5 Постанови Верховної ОСОБА_5 УРСР від 26.03.1991р. ( у редакції, чинній на момент її прийняття) «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність»доручено ОСОБА_5 Української РСР забезпечити з участю Уряду Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних, Київської міської ОСОБА_5 народних депутатів розмежування майна між власністю Української РСР і власністю відповідно Кримської АРСР, областей, міста Києва.

Так, згідно з п.1 постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 05.11.1991р. №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, віднесено житловий та нежитловий фонд ОСОБА_5 народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду. Відповідно до п.3 вказаної постанови розмежування майна між власністю областей і власністю районів, міст обласного підпорядкування проводиться облвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих ОСОБА_5 народних депутатів.

Розмежування державної власності за чинним на той час законодавством розглядається як підстава для набуття адміністративно-територіальними одиницями права власності на майно (комунальної власності).

Рішенням ХІ сесії ХХІ скликання сесії Закарпатської обласної ОСОБА_5 народних депутатів від 23.12.1992р. «Про комунальну власність області та програму її приватизації», яке прийнято відповідно до Законів України «Про місцеві ОСОБА_5 народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», «Про власність», Державної програми приватизації майна державних підприємств та постанов Кабінету ОСОБА_5 України з питань розмежування державної власності, затверджено перелік об’єктів комунальної власності районів, міст Ужгорода та Мукачева згідно з додатком №3. ОСОБА_4 з цим Переліком у комунальну власність м. Ужгорода в складі житлово-комунального господарства м. Ужгорода передано, зокрема, майно житлово-експлуатаційних підприємств №1-7.

На підставі рішення ХІ сесії ХХІ скликання сесії Закарпатської обласної ОСОБА_5 народних депутатів від 23.12.1992р. «Про комунальну власність області та програму її приватизації»видано розпорядження Глави міської управи № 291 від 02.07.1993р. про реєстрацію права комунальної власності на майно підприємств, організацій, установ, майно яких передано у комунальну власність міста, згідно з додатком №1, до якого включено, у т.ч. житлово-екплуатаційні підприємства №1-7 (з урахуванням розпорядження Глави міської управи № 502 від 28.10.1993р.).

Відповідно до довідки № 128 від 12.07.2011р., виданої ТОВ «Підзамок», яке є правонаступником ЖРЕР №2, підтверджено, що житловий будинок разом з нежилими приміщеннями по вул. Волошина, 43 в м. Ужгород в період з 1990р. по 2002р. знаходилось на балансі ЖРЕР№2.

Таким чином, нежилі приміщення, що розташовані на мансардному поверсі житлового будинку по вул. Волошина, 43 в м. Ужгороді, згідно з вищевказаним рішенням ХІ сесії ХХІ скликання сесії Закарпатської обласної ОСОБА_5 народних депутатів перейшли у комунальну власність м. Ужгород у складі майна ЖРЕР №2. Такі приміщення, як такі що в порядку розмежування державної власності перейшли до комунальної власності м. Ужгород, відповідно до п.10 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»є комунальною власністю територіальної громади м. Ужгород.

Відповідно до норм ч.2 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб’єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

З огляду на вищенаведене, стосовно правового режиму спірних приміщень, суд прийшов до висновку, що спірні приміщення площею 150,65 кв. м, розташовані на мансардному поверсі будівлі по вул. Волошина, 43 в м. Ужгород, на правомірних підставах перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Ужгород.

Щодо посилань позивача та місцевого господарського суду на свідоцтво про право особистої власності, видане «Закарпатлісторгу», на підставі розпорядження глави міської управи від 11.06.1993 №253, в якому зазначено, що «Закарпатлісторгу»на праві особистої власності належить 6/50 жилого будинку з приналежними до нього будівельними спорудами, який розташований по вул. Волошина, 43, у м. Ужгороді, то суд апеляційної інстанції відзначає, що розпорядження в частині реєстрації за «Закарпатлісторгом»6/50 будинковолодіння по вул. Волошина, 43 в м. Ужгороді як і свідоцтво про право особистої власності за чинним на той час законодавством не спричинило правові наслідки у вигляді виникнення права власності за окремим підприємством (у цьому випадку «Закарпатлісторгом»), як державним підприємством. Так, згідно зі ст.37 чинного на той час Закону України «Про власність»врегульовано право повного господарського відання на майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством.

Щодо посилань скаржника на те зокрема, що на позови про визнання права власності, пов’язаної з невизначеністю відносин прав власності позивача щодо свого майна, позовна давність не поширюється, то суд апеляційної інстанції відзначає про безпідставність таких тверджень з огляду на те, що як вбачається з матеріалів справи, скаржник чітко визначав правовий режим права власності на спірне майно як державна власність, а також, як вбачається з матеріалів справи і як було правильно відзначено судом першої інстанції, ОСОБА_4 про передачу адмінприміщень підписаний Регіональним відділенням Фонду державного майна 21.02.1996р. і з того часу воно зобов’язано було здійснювати управління спірними приміщеннями.

Також, суд апеляційної інстанції відзначає, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.08.2011р. у справі № 5008/678/2011, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_2 міської ради до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, до Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 національного університету про визнання за ОСОБА_2 міською радою права власності на нежилі приміщення в будівлі по вул. Волошина, 43 в м. Ужгороді, площею 297,9 кв.м.; визнання незаконним та скасування п.2.3 розпорядження глави міської управи від 11.06.93 №253 в частині реєстрації права власності за Закарпатлісторгом 6/50 будинковолодіння по вул. Волошина, 43 в м. Ужгороді; визнання незаконним та скасування п.2 наказу Закарпатського РВ ФДМ України від 27.10.95 №3/394 стосовно передачі приміщень по вул. Волошина, 43 в м. Ужгороді у комунальну власність Закарпатської області, позов задоволено частково, визнано право комунальної власності територіальної громади м. Ужгород на нежитлові приміщення загальною площею 150,65 кв.м будівлі, що знаходиться за адресою: м.Ужгород, вул. Волошина,43 та згідно з планом поверхів будівлі складається із приміщень мансардного поверху:ІІІ-1 (3,50 кв.м.), ІІІ-2 (13,40 кв.м.), ІІІ-3 (7,40 кв.м.),ІІІ-4 (29,90 кв.м.), ІV -1 (6,00 кв.м.), ІV-2 (21,50 кв.м.), ІV-3 (17,70 кв.м.), ХІ (16,20 кв.м) та 1/2 приміщень V, VІ, VІІ, VІІІ, ІХ (35,05 кв.м).

Як вбачається з матеріалів справи це є ті спірні приміщення, право державної власності на які просить визнати позивач.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

ОСОБА_4 із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на норми ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували правомірність і підставність позовних вимог.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2011р. у справі № 5008/130/2011 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                     Процик Т.С.

Суддя                     Дубник О.П.

Суддя                     Скрипчук О.С.