Комінтернівський районний суд м.Харкова

м. Харків, пров. Брянський, 5, 61068, (057) 771-46-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2010 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді -Білецької А.М. при секретарі - Кошкіній Л.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства „Завод ім. В.О. Мапишева”, треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, державного підприємства „Завод ім. В.О. Малишева” про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

В обгрунтування позову зазначив, що 08 січня 1982 року був прийнятий на роботу на державне підприємство „Завод ім. В.О. Малишева” на посаду учня токаря, згідно розпорядження № 6 від 01 січня 1982 року. 17 липня 2009 року був звільнений з роботи з посади токаря цеху № 351 на підставі п.З ст. 40 КЗпП України за систематичне порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку згідно наказу № 740 - к від 16 липня 2009 року. Причиною його звільнення стали спізнення на роботу, за які він притягувався до дисциплінарної відповідальності згідно наказів № 476-к від 26.05.2009 року, № 553 від 04.06.2009 року, № 559 від 09.06.2009 року. При цьому, адміністрація не створила умов для точного обліку робочого часу, а саме - годинник на головній прохідній та час, встановлений на фіксаторах приходу на підприємство не відповідали одне одному. Крім того, факт та час приходу фіксуються і при прибутті в цех. По фактам запізнення адміністрація не витребувала письмових пояснень, з наказами він не ознайомлений. Крім того, адміністрацією підприємства не була отримана згода профспілкового комітету первинної профспілкової організації Всеукраїнського професійного союзу «Захист справедливості» працівників державного підприємства „Завод ім. В.О. Малишева”, членом якої він є. Незаконне звільнення призвело до моральних страждань, він втратив нормальні життєві зв’язки з працівниками підприємства, де працював майже 30 років. Просив суд визнати недійсним наказ начальника відділу кадрів державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева” № 740-к від 16.07.2009 року та поновити його на посаді токаря цеху № 351 державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева”, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду в сумі 20 000 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги доповнив, просив скасувати наказ начальника відділу кадрів державного підприємства «Завод ім. В.О. і Малишева” № 740-к від 16.07.2009 року та поновити його на посаді токаря цеху № 351 ! державного підприємства «Завод ім. В.О. Малишева”, стягнути з відповідача середній І заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 19 665,12 гривень, відшкодувати заподіяну І йому моральну шкоду в сумі 20 000 гривень.

Представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, позов просив

І задовольнити.

Представник відповідача, представник третьої особи ОСОБА_5 позовні вимоги не І визнав, в задоволенні позову просив відмовити посилаючись на те, що звільнення В позивача ОСОБА_1 здійснені без порушень чинного законодавства, його трудові права відповідачем не порушувались.

Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, в задоволенні позову просив відмовити посилаючись на те, що звільнення позивача ОСОБА_1 здійснено без порушень чинного законодавства, його трудові права не порушувались.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до розпорядження № 6 від 04.01.1982 року прийнятий на посаду учня токаря в цех № 361 виробничого об’єднання „Завод ім. В.О. Малишева”. 01.10.1994 року ОСОБА_1 переведений в корпус 351 токарем 3 розряду згідно наказу ДАЗ № 1604 від 26.08.1994 року. 01.01.2005 року згідно наказу ГД № 1312 від 27.08.2004 року, позивачу в зв’язку з введенням нових тарифних умов оплати праці встановлений 4-200 С розряд токаря в цеху 351. На підставі наказу № 740-к від 16.07.2009 року, ОСОБА_1 звільнений за систематичне порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку за п.З ст.40 КЗпП України. Підставою звільнення стало його запізнення на роботу 26.06.2009 року на 1 хвилину, 30.06.2009 року на 3 хвилини. Раніше ОСОБА_1 допускав спізнення, за що притягувався до дистциплінарних стягнень у вигляді догани згідно наказів № 476 -к від 26.05.2009 року за спізнення на роботу 12.05.2009 року на 2 хвилини, 13.05.2009 року на 10 хвилин, 14.05.2009 року на 2 хвилини, наказу № 553-к від

04.06.2009року за спізнення на роботу 12.05.2009 року на 2 хвилини, 13.05.2009 року на 10 хвилин, наказу № 559 -к від 09.06.2009 року за спізнення на роботу 15.05.2009 року на 6 хвилин, 18.05.2009 року на 3 хвилини, 19.05.2009 року на 6 хвилин. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності стали дані автоматизованої системи контролю управління доступом Poly Net (СКУД).

Із зазначеного вище вбачається, що до позивача за одне й теж саме порушення трудової дисципліни, а саме спізнення на роботу 12.05.2009 року на 2 хвилини, 13.05.2009 року на 10 хвилин застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді догани згідно наказів № 476 -к від 26.05.2009 року та № 553-к від 04.06.2009 року.

Згідно ч.2 ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

Таким чином судом не може бути прийнятий до уваги наказ № 553-к від 04.06.2009

року.

Відповідно до п.З ст.40 КЗпП України, трудовий договір укладений на невизначений термін може бути розірваний власником або уповноваженим органом у випадку систематичного невиконання робітником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором чи правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Також слід зазначити, що відповідно до ч.З ст.149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості скоєного проступку та спричинену шкоду, обставини, за яких вчинений проступок та попередню роботу працівника.

Так, проступки позивача ОСОБА_1 не є тяжкими, внаслідок його незначних спізнень ніяка шкода підприємству не спричинена. ОСОБА_1 пояснив, що запізнення на роботу , які зафіксовані системою СКУД, пов’язані з тим, що протягом травня та червня місяців він був вимушений ходити на роботу пішки приблизно 7 км, в зв’язку з відсутністю грошей на транспорт, яка спричинена несвоєчасною виплатою заробітної плати. Також, між показаннями СКУД корпусу 300 -Н та реальним часом є розбіжності. В дні фіксації запізнень системою СКУД, ніяких претензій з боку безпосереднього керівництва цеху до нього не було. В ці дні в табельній цеху запізнення ніхто не фіксував, бо по цеховому годиннику він приступав до роботи вчасно. Закінчення роботи в цеху та видача перепусток табельною проводиться по цеховому годиннику. ОСОБА_1 є спеціалістом широкого профілю, виконує роботи, які пов’язані з виготовленням деталей високої точності. Позивач працює на підприємстві з 1982 року. Без достатнього з’ясування зазначених обставин, коли загальний час запізнень ОСОБА_1 склав всього 33 хвилини.

суд вважає, що застосування відповідачем такого вигляду дисциплінарного стягнення, як звільнення, слід вважати неспіврозмірним тяжкості скоєних позивачем проступків та необгрунтованим. Відмова ОСОБА_1 від надання пояснень не позбавляє відповідача обов’язку всебічно з’ясувати всі вищезазначені обставини. Відповідач в даному випадку міг замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу чи його органу у відповідності зі ст. 152 КЗпП України.

Відповідно до ч.І ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.З ст.40 КЗпП України може бути здійснене лише за попередньою згодою профсоюзного органу.

Із матеріалів справи вбачається, що на державному підприємстві „Завод ім. В.О. Малишева” діє з 18 березня 2009 року первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки „Захист справедливості”. Відповідно до ст. 16 Закону України „Про професійні спілки та їх об’єднання” зазначена первинна профспілкова організація письмово повідомила листом № 1 від 18.03.2009 року (вхідний номер 841/16 від

09.04.2009року) роботодавця про свою належність до Всеукраїнської професійної спілки „Захист справедливості” та про кількість своїх членів із зазначенням їх прізвищ. Позивач ОСОБА_1 є членом цієї первинної профспілкової організації, про що до суду надано відповідний витяг з протоколу № 2 загальних зборів первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки „Захист справедливості” працівників державного підприємства „Завод ім. Малишева”. Однак, в порушення цих вимог закону відповідач не отримав згоди профсоюзного органу на звільнення позивача. Така згода не була отримана і за запитом суду, який був надісланий до первинної профспілкової організації, що вбачається із витягу з протоколу засідання профспілкового комітету від 07 квітня 2010 року № 4.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу виходячи із його середньомісячного заробітку 2224,02 гривень. З врахуванням ласу розгляду справи в суді на користь позивача з відповідача підлягає стягненнк>21069'^гривень 56 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також суд стягує на користь позивача 2000 гривень на відшкодування моральної шкоди, оскільки неправомірними діями відповідача йому була заподіяна моральна шкода, порушився звичний порядок його життя, він хвилювався, нервував.

Доводи представника відповідача, третьої особи ОСОБА_5 суд відхиляє з вищезазначених підстав.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, п.З ст. 40, ст. 43 КЗпП У країни,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді токаря цеху № 351 державного підприємства „Завод ім. В.О. Малишева”.

Стягнути з державного підприємства „Завод ім. В.О. Малишева” на користь ОСОБА_1 19665, гривень 12 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2000 гривень на відшкодування моральної шкоди, а всього 21 665 гривень 12 копійок.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 2224 гривні 02 копійки підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя -