Справа №2-1617/09р.

                                     Р І Ш Е Н Н Я

                                ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня    2009року Печерський районний суд м. Києва

в складі: головуючого –судді                                Цокол Л.І.

при секретарі                                                           Бєлоус В.В.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про зобов’язання виконати грошове зобов’язання ,  

                                В С Т А Н О В И В:

            Позивач ОСОБА_1   звернувся  до суду і просить стягнути з відповідача суму вкладу  в розмірі  102 775,00гр., пеню за прострочення зобов’язання в розмірі 27 749,25гр., компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 10 000гр.  , а також відшкодувати судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного договору банківського вкладу не здійснює  виплату внесених вкладів , чим завдає збитків  та моральних страждань .

             Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 під час судового розгляду збільшили розмір позовних вимог, крім визначених ними сум просили також стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 523,73 гр. за порушення відповідачем своїх зобов’язань  по поверненню грошових сум.

             Представник відповідача Васильєва К.О. позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що правлінням НБУ на задоволення вимог кредиторів введено мораторій, а тому банк діяв правомірно не повертаючи грошові кошти.

             Суд вислухавши пояснення   позивача, його представника   та представника відповідача  , дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного висновку.

             Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена свого права власності чи обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

             Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони(владника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на не або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч1 ст. 1060 цього кодексу  договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу  зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Частина друга  вказаної статті передбачає, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

             Під час судового розгляду встановлено наступне.

             29 грудня 2008 року  між позивачем  ОСОБА_1   та ТОВ «Укрпромбанк» був укладений  договір банківського вкладу №1039/0305332004193001 різновид вкладу –«КАПІТАЛ». У відповідності до умов  даного договору вкладник передав банку, а банк прийняв від вкладника на зберігання на умовах депозитного вкладу грошові кошти в сумі  102 775,00гр.  строком на  33 дні, тобто по 30 січня 2009 року та зобов’язався виплачувати вкладнику  22 %річних від суми вкладу.   По вказаному договору відповідач зобов’язався повернути кошти 30 січня 2009 року .

            Внесення грошових коштів позивачем  на відкритий відповідачем депозитний  рахунок  підтверджено відповідним платіжним документом  від 29 грудня 2008р.

             09 лютого  2009 року позивач  звернувся до відповідача про повернення належних йому грошових коштів, оскільки закінчився строк  дії укладеного між сторонами договору, тобто 30 січня 2009 року. Відповідач вклад не повернув.

              Підставою для відмови  позивачу у поверненні вкладу, як зазначив представник відповідача стало введення Правлінням Національного банку України мораторію на задоволення вимог кредиторів  строком на шість місяців – з 21 січня 2009 року по 21 липня 2009 року.  

               В даному випадку суд зазначає, що відповідно до ст. 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється  на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Протягом дії мораторію забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України, а також не нараховуються неустойка (штраф,пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).          

             Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається крім випадків обмеження права розпоряджатись рахунком за рішенням суду у випадках встановлених законом.

               Оцінюючи встановлені обставин суд прийшов до переконання , що умов за яких би право позивача щодо розпорядження своїм майном було обмежено , на час розгляду справи не існує.

               Таким чином грошові кошти внесені позивачем  підлягають стягненню в примусовому порядку.

               При цьому  суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені та 3% річних за неповернення грошових коштів, оскільки  відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» в період дії мораторію не нараховуються фінансові санкції.

             Вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважає такими , що задоволенню не підлягають. Так, у відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності  її вини, крім випадків встановлених частиною другої цієї статті.

              Вказана норма Закону регулює правовідносини , що виникають  при завданні шкоди. В даному випадку між сторонами по справі виникли  договірні відносини, які регулюються параграфом 3  глави 71 ЦК України,  що  не передбачає відшкодування моральної шкоди.    

             Посилання позивача та його представника на Закон України «Про захист прав споживачів» є також необґрунтованим, оскільки відповідно до норм вказаного закону моральна шкода відшкодовується лише у разі заподіяння такої небезпечною для життя і здоров’я  людей  продукцією у випадках, передбачених законодавством.

               Відповідач також повинен відшкодувати позивачу судові витрат пов’язані з оплатою витрат на ІТЗ у розмірі 30гр. та сплатити в дохід держави судовий збір .

            На підставі викладеного та керуючись  ст. 41 Конституції України, ст.ст.  4,15,16, 23,317,321,386,1058,1060,1061,1066, 1074 ЦК України, ст. ст. 8,10,60,88,208,212,213,214,215 ЦПК України, суд, -

                                    В И Р І Ш И В  :  

               Позовні вимоги  задовольнити частково .

               Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» на користь ОСОБА_1  суму вкладу в розмірі 102 775,00гр., судові витрати в розмірі 30гр., а всього 102 805,00гр. ( сто дві тисячі вісімсот п’ять гривень).

               Стягнути з  Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 028,05гр.

               В решті вимог відмовити.

                Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва через районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти  діб та подальшої подачі апеляційної скарги протягом двадцяти діб.

Суддя