УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007 року Апеляційний суд Житомирської області в
складі:
головуючого Головчук С.В.
суддів Худякова A.M., Павицької Т.М.
при секретарі Калинець Т.Л.
з участю адвоката ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну
справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку та
вселення
за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Новоград-Волинського районного суду від 3 жовтня 2006
року -
встановив :
в травні 2006 року позивачка звернулась з позовом про
визнання права власності на частину будинку. Вона зазначала, що в
період шлюбу з відповідачем, який розірвано в 2001 році, придбала
29/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат. Тому вона має право
власності на Ч частину придбаної частини будинку. Скориставшись її
відсутністю, 16.04.2006 року відповідач поміняв замки та
перешкоджає у користуванні власністю. Посилаючись на викладене,
просила поділити частину будинку в натурі.
В вересні 2006 року ОСОБА_2 змінила позовні вимоги та
просила визнати за нею право власності на частину вказаного жилого
будинку та вселити її в квартиру НОМЕР_1.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від З
жовтня 2006 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2
право власності на 14,5/100 частин будинку АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_2 в квартиру НОМЕР_2
зазначеного будинку. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_2 витрати за проведення експертизи в розмірі 101
грн., витрати за надання правової допомоги - 250 грн., судовий
збір - 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи - 7,50 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про
скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд.
Зазначає, що суд не врахував його заперечень щодо тих обставин, що
після розлучення позивачка використала спільне майно подружжя на
Справа №22ц/56 Головуючий у суді 1 -ї інстанції Євпак В.В.
Категорія 5 Суддя-доповідач Головчук С.В.
свій розсуд, в тому числі автомобілем. В спірному будинку вона не
проживала, він ніс всі витрати по утриманню будинку. Позивачка не
порушувала питання про поновлення строків позовної давності, проте
суд вирішив це питання за неї. Суд не зазначив в яку частину
будинку вселив позивачку та не перевірив чи можливо виконати
рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах
доводів апеляційної скарги, суд вважає, що скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи видно, що сторони по справі, в період
шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 25.12.1987 року
придбали 29/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1 (а.с.7-9). Право власності зареєстровано на
вказану частину будинку за ОСОБА_3 (а.с.10).
Тому суд правильно вважав, що сторони як подружжя на підставі
ст.ст.22,28 КпШС, які регулювали' спірні правовідносини, набули
рівне право власності на придбану частину будинку. Частки сторін у
праві власності на жилий будинок складають по 29/200 частин, а не
14,5/100 як помилково зазначив суд.
Судом встановлено, що відповідачем чиняться перешкоди в
користуванні квартирою в будинку ОСОБА_2 Позивачка не
володіє ключами від вхідних дверей, оскільки ОСОБА_3 замінив
замок та не впускає її в жиле приміщення. Такі обставини не
заперечуються відповідачем.
Відповідно до вимог ст.391 ЦК власник має право вимагати
усунення перешкод у здійсненні ним права користування та
розпорядження своїм майном.
Задовольняючи позов, суд правильно виходив з того, що
відповідачем порушується право власності позивачки, яке підлягає
захисту шляхом допуску її в жилий будинок.
Доводи апеляційної скарги про неможливість спільного
проживання на правильність вирішення спору про порушення прав
власника не впливають.
Посилання в скарзі на те, що позивачка розпорядилась іншим
спільним майном подружжя на власний розсуд безпідставні, оскільки
питання про поділ майна подружжя не було предметом спору.
Суд правильно вважав, що позивачкою не пропущено строк
позовної давності, оскільки відповідачем порушено її право
власності в квітні 2006 року. До цього часу після розлучення
сторін це право не оспорювалось.
Рішення суду відповідає обставинам справи та вимогам закону,
підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, суд -
ухвалив :
апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду від 3 жовтня 2006
року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та
може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України
протягом двох місяців з дня проголошення.