Справа №22-ц-3086/10 Суддя-доповідач - Ільченко

Категорія -

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року м.Суми

колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - СмирновоїТ.В.

суддів - Ільченко О.Ю., Ведмедьц Н.І.

з участю секретаря судового засідання - Федини Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 17 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Путивльська міська рада, про усунення перешкод у приватизації земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії, стягнення суми,

встановила:

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 17 червня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову або направити справу на новий розгляд, при цьому посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, одним з її доводів є те, що суд не взяв до уваги, що відповідач самовільно переніс межу на 1 м, внаслідок чого її земельна ділянка зменшилась.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3. належало домоволодіння №20 по вул.Енгельса у м.Путивлі, розташоване на земельній ділянці загальною площею 600 кв.м. 09 грудня 1993 року Виконавчим комітетом Путивльської міської ради було прийнято рішення про передачу зазначеної земельної ділянки позивачу у приватну власність.

ОСОБА_2 є власником 1/2 частини будинку №18 по вул.Енгельса у м.Путивлі і користується частиною земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою позивача.

Рішенням суду від 31 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою встановлено, що ОСОБА_3 шляхом перенесення на 1 м паркану в районі сараю літ.«В» самовільно захопив частину земельної ділянки ОСОБА_2, у зв'язку з чим відновлено межу між земельними ділянками №18 та №20 по вул.Енгельса та зобов'язано ОСОБА_3 перенести паркан на межову лінію.

Суд вважав, що порушення прав позивачки як землекористувача не встановлено, тому відмовив у позові.

Заслухавши пояснення позивачки, яка підтримала доводи апеляційної скарги і просила рішення суду скасувати, заперечення відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд вірно встановив фактичні обставини справи та визначився у спірних правовідносинах і дійшов обгрунтованого висновку щодо відмови у позові.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 як користувачі суміжних земельних ділянок встановили межу на відстані 0,75 м від будинку ОСОБА_4, про що склали відповідний акт від 12 березня 1997 року (а.с.30).

В подальшому між сторонами виник спір з приводу встановленої межі. Рішенням Путивльського районного суду від 31 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 були відновлені межі та зобов'язано ОСОБА_4 перенести паркан на межову лінію (а.с.13).

У жовтні 2007 року ОСОБА_4 звернуся до суду з зазначеним позовом з тих підстав, що під час ремонту будівлі відповідач вклинився в його земельну ділянку, внаслідок чого розмір земельної ділянки з вулиці зменшився на 1 м.

Перевіряючи ці доводи позивача, суд першої інстанції обгрунтовано взяв до уваги ту обставину, що у проміжок часу з дня ухвалення рішення від 31 січня 2006 року по день ухвалення рішення у цій справі не було виявлено проведення відповідачем перебудови будівлі сараю «В» та зміщення ним межі. Із довідки землевпорядника виконкому від 04 серпня 2009 року вбачається, що при виході на місце порушень межі зі сторони відповідача не встановлено (а.с.223).

Крім того, в суді апеляційної інстанції встановлено, що площа земельної ділянки позивачки не зменшилась, вона сама не заперечувала того факту, що користується належною їй земельною ділянкою площею 600 кв.м.

Твердження апелянта про те, що відстань її земельної ділянки з вулиці повинна складати 22,5 м, а не 21,5 м, не є підставою для задоволення вимог, оскільки вона не надала доказів на підтвердження того, що земельна ділянка відповідача з вулиці збільшилась на 1 м.

Колегія суддів не може взяти до уваги схематичний план БТІ на будинс позивачки, а саме на нього вона посилалась як на доказ, оскільки він є технічним, а не правовстановлюючим документом.

Як у суді першої, так і апеляційної інстанції позивачка не надала доказів щод засмічення її земельної ділянки шлаком від руйнування сарая відповідача, тому і в цій частині її доводи безпідставні.

Згідно з ч.І ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставині на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. ОСОБА_5 н довела позов, тому відсутні підстави для його задоволення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307 ч.І п.1, 308 , 313, 315 ЦГЖ України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Путивльського районного суду Сумської області від 17 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяте днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий –

Судді -