ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

13.05.09                                                                                           Справа  № 22/227

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                    Бойко С.М.,

суддів:                                          Бонк Т.Б.,

                                                     Марко Р.І.,

при секретарі Гулик Н.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) –   з”явився,

прокурора –   не з”явився,

позивача –    з”явився,

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стенятинське», м.Стенятин

на рішення   господарського  суду Львівської області від 11.12.2008 року, суддя М.Желік,   у справі    № 22/227

за позовом: прокурора м.Червонограда в інтересах держави в особі Державного підприємства «Львіввугілля»в особі відокремленого підрозділу  «Шахта «Великомостівська», м.Червоноград

до відповідача:   товариства з обмеженою відповідальністю «Стенятинське», м.Стенятин

про стягнення заборгованості в сумі 4208,41 грн.,

                                                         ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Львівської області від 11.12.2008 року задоволено позовні вимоги прокурора м.Червонограда в інтересах держави в особі Державного підприємства «Львіввугілля»в особі відокремленого підрозділу  «Шахта «Великомостівська»про  стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Стенятинське»заборгованості в розмірі 4208,41 грн., в тому числі 2902,38 грн.  боргу, 170,04 грн. пені, 1005,38 грн. інфляційних втрат  та 130,61 грн. три проценти річних, що складає заборгованість за договором купівлі-продажу №13/03 від 13.03.2002 року за поставлений відповідачу товар –дизельне пальне.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач свої зобов»язання у визначені договором строки належним чином не виконав, а тому позивачем підставно нараховано до стягнення з відповідача суму боргу з врахуванням штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення  суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити,  в зв”язку з неповним з»ясуванням  місцевим судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що за договором купівлі-продажу №13/03 від 13.03.2002 року відповідач поставив позивачу товар (м»ясну продукцію) на суму 2341 грн. і в погашення цієї заборгованості в зв»язку з відсутністю коштів у позивача відповідач прийняв дизельне пальне, а тому висновок про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлене дизельне пальне за вищезазначеним договором не відповідає дійсності.

Скаржник покликається на те, що оскільки сума договору  купівлі-продажу №13/03 від 13.03.2002 року та перелік товару згідно специфікації не були вичерпані станом на день поставки відповідачу дизельного палива, яке перевищило суму поставленого позивачу товару, за позивачем до закінчення терміну дії договору  31.12.2002 року залишалось право на отримання товару, проте, останній ним не скористався. З наведеного апелянт вважає безпідставним висновок суду про існування у відповідача грошових зобов»язань перед позивачем.

Апелянт також покликається на пропуск позивачем строку позовної давності звернення з таким позовом, оскільки дизельне паливо поставлено відповідачу в березні 2002 року, а даний позов заявлено в жовтні 2008 року. При цьому, скаржник вважає безпідставним відлік місцевим судом строку виникнення у відповідача зобов»язання  з моменту отримання вимоги  про сплату суми боргу від 18.12.2006 року, оскільки договірними відносинами між сторонами не було встановлено ні поставки цього товару, ні порядку розрахунку за нього.

Скаржник також не погоджується з висновком суду в частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, покликаючись на те, що вказана відповідальність застосовується за порушення виконання грошового зобов»язання, що в спірному випадку відсутнє. Крім того, при застосуванні вказаної відповідальності місцевим судом застосовано норми ЦК України, який вступив в дію з 01.01.2004 року, тобто після виникнення спірних правовідносин.

У відзиві  на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що спірні зобов»язання виникли у відповідача перед позивачем на підставі юридичного факту, що передбачено ст.11 ЦК України, яким є довіреність про отримання дизельного пального, а тому зобов»язання по оплаті отриманого товару повинні бути виконані відповідачем.

Позивач вважає підставним застосування до спірних правовідносин норм ЦК України, оскільки згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, що наявне в спірному випадку.

Позивач також вважає підставним стягнення з відповідача пені, покликаючись на ч.2 ст.231 ГК України, якою передбачено можливість стягнення пені за порушення господарського зобов»язання у випадку, коли  хоча б однією із сторін є суб»єкт господарювання, який належить до державного сектора економіки, що також наявне в спірному випадку.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Стенятинське» (продавець) та ДВАТ «Шахта «Великомостівська»(покупець) укладено договір купівлі-продажу №13/03 від 13.03.2002 року, за умовами п.1.1 якого продавець продає, а покупець купує продукцію в асортименті, в кількості та за  цінами, вказаними у специфікації до договору та на умовах, викладених у даному договорі.

Відповідно до п.4.1 договору  поставка товару здійснюється  за попередньою домовленістю сторін. Згідно п.5.1 договору  загальна сума становить 128200 грн., а згідно п.6.1 –розрахунок здійснюється на умовах перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п.9.1 термін дії договору до 31.12.2002 року.

На виконання умов зазначеного договору відповідачем поставлено позивачу товар (м»ясну продукцію) на суму 2341 грн., що підтверджується накладними №185 від 19.03.2002 року на суму 864 грн., №276 від 15.04.2002 року на суму 607 грн., №362 від 07.05.2002 року на суму 870 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами в письмових поясненнях, в зв»язку з неможливістю виконання умов вказаного договору покупцем (позивач) щодо проведення розрахунку в грошовому виразі та за погодженням сторін, в погашення заборгованості, що виникла за поставлений товар на суму 2341 грн. позивач поставив відповідачу дизельне паливо  в кількості 4232 тонн на загальну суму 5242,38 грн., що підтверджується довіреністю серії ЯДЗ №695244 від 12.03.2002 року.

Оскільки іншого товару за спірним договором купівлі-продажу відповідач позивачу більше не поставляв, доказів зворотнього не подав, у нього виникла перед позивачем   заборгованість у сумі  2902,38 грн.

Покликання скаржника на відсутність у нього грошового зобов»язання перед позивачем судом до уваги не приймається, оскільки договором №13/03 від 13.03.2002 року не передбачено можливості  здійснення іншого розрахунку, тобто бартером. Не представлено скаржником і інших доказів погодження сторонами зміни порядку розрахунку за вказаним договором, обов»язок чого передбачено п.6.1 договору.

Таким чином,  зарахування позивачем суми боргу за поставлену продукцію відповідачу в погашення суми боргу за дизельне пальне слід розцінювати, як зарахування зустрічних однорідних вимог, що передбачено ст.217 ЦК УРСР, який  діяв на час спірних правовідносин. Згідно вказаної норми  зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки факт поставки спірного товару виник 12.03.2002 року, а тому спірні правовідносини продовжують існувати після набрання чинності ЦК України. Таким чином, місцевим судом правомірно застосовано в спірному випадку саме норми ЦК України, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Відповідно до ст.509 ЦК України  зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов»язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст.691 ЦК України  покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу, а згідно ст.692 - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки строк оплати поставленого відповідачу дизельного палива сторонами визначено не було, в спірному випадку  слід застосовувати норми ст.530 ЦК України, тобто щодо оплати заборгованості протягом семи днів після отримання вимоги про сплату боргу. З цих підстав необгрунтованим є покликання апелянта на пропуск позивачем строку позовної давності звернення  з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про сплату боргу від  18.12.2006 року за №9-1103(а.с.17), що підтверджується витягом з журналу реєстрації вихідної кореспонденції (а.с.42-47).

Відповідач доказів погашення спірної заборгованості суду не подав, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2902,38 грн.

Згідно ст.610 Цивільного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Ст.611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки по спірних зобов»язанях сторонами не передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання, місцевим судом безпідставно стягнуто з відповідача пеню в сумі 170,04 грн.

Покликання позивача на ч.2 ст.231 ГК України судом до уваги не приймається, оскільки  зазначена в позовній заяві підстава стягнення пені є іншою, а тому в цій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити, скасувавши рішення місцевого суду та в цій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного місцевим судом правильно стягнуто з відповідача на користь позивача 1005,38 грн. інфляційних втрат  та 130,61 грн. три проценти річних.

Таким чином, в решті рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.99,103-105 ГПК України, суд,   

                                                       

                                                           постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2008 року в справі за номером  22/227 –частково скасувати, а апеляційну скаргу  товариства з обмеженою відповідальністю «Стенятинське»– частково задоволити.

В задоволенні позовних вимог прокурора м.Червонограда в інтересах держави в особі Державного підприємства «Львіввугілля»в особі відокремленого підрозділу  «Шахта «Великомостівська»про  стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Стенятинське»170,04 грн. пені  - відмовити.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 11.12.2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С.М.Бойко

Судді:                                                            Т.Б.Бонк

       

                                                                       Р.І.Марко