Справа № 22ц-1033/2009		Головуючий у першій інстанції
		Карапута Л.В.
Категорія-цивільна		Доповідач - Шемець Н.В.

  

 

 

 

 

 

 

 

                                                Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

                                  

20 травня 2009 року		м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого:	Редьки А.Г.,
суддів:	Шемець Н.В., Губар В.С.,
при секретарі:	Рачовій І.І.,

з участю: ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2., ОСОБА_3., його представника ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_3про стягнення відсотків та індексу інфляції за договором позики, -

 

в с т а н о в и в:

 

        В січні 2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3. на його користь  29053 грн. 21 коп.: індекс інфляції -  25947 грн. 76 коп. і три відсотки річних - 3105 грн. 45 коп. з боргової суми за договором позики від 10 січня 1997 року за період з 01 лютого 2006 року по 05 грудня 2008 року.

         В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 10 січня 1997 року між ним та ОСОБА_3був укладений договір позики на суму 7440 доларів США строком до 01 лютого 1998 року, про що була складена розписка. Але в установлений договором строк ОСОБА_3. борг не повернув, тому рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2003 року з ОСОБА_3. стягнуто борг в сумі 39655 грн. 20 коп., проте вказаний борг він почав погашати тільки 24 квітня 2008 року, а закінчив 05 грудня 2008 року, тому в межах строку позовної давності відповідно до положень ч.2 ст.525 ЦК України просив стягнути зазначені суми індексу інфляції та трьох відсотків річних.

        Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. відмовлено.

         В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2009 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

         Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом були порушені положення  ст. ст. 536, 625, 1050 ЦК України і висновок суду щодо відсутності підстав для стягнення суми відсотків з урахуванням індексу інфляції не відповідає нормам цивільного права.

         Також апелянт не погоджується з посиланням суду на Закон України „Про виконавче провадження” як на підставу відмови в задоволенні позовних вимог і зазначає, що відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а в даному випадку належне виконання зобов'язання - це повернення коштів, а не прийняття судового рішення про їх повернення.   

         Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_1., виходячи з наступного.

         Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору позики не передбачалось стягнення  трьох відсотків річних та індексу інфляції, крім того, стягнення таких сум за невиконання рішення Законом України „Про виконавче провадження” не передбачено.

         З зазначеними висновками не погоджується апеляційний суд, вважає  їх такими, що не відповідають   нормам  цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

        По справі встановлено, що 10 січня 1997 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_3був укладений договір позики на суму 7440 доларів США строком до 01 лютого 1998 року, про що була видана розписка.

        В зв”язку з невиконанням взятих зобов”язань, з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1 рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2003 року стягнуто борг в сумі 39555 грн.20 коп. (а.с. 7).

        Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є  правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання  виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, а саме, договорів та інших правочинів.

         Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

         Вищевказані підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

         За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином, як то передбачено ст. 599 ЦК України.

         Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

         Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

         Ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наявність судового рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2003 року про стягнення з ОСОБА_3. боргу за договором позики, відкриття виконавчого провадження за цим судовим рішенням, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Надані позивачем докази, що стосуються  виконавчого  провадження  на виконання зазначеного судового рішення про стягнення боргу (а.с.8 та  надані в ході апеляційного розгляду) свідчать про те, що  часткове  виконання зобов”язання боржником розпочато в квітні 2008 року і закінчено в грудні 2008 року.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що в суду першої інстанції не було підстав для відмови  у захисті права позивача на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, як відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Посилання суду першої інстанції як на підставу відмови у задоволенні позову на Закон України „Про виконавче провадження” також є безпідставним.

З розрахунку суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції від простроченої суми, виконаного позивачем, а також  представником відповідача, вбачається, що  розрахунок проведений із суми 39655 грн. 20 коп. згідно судового рішення, проте  дана сума складається з суми боргу 39555 грн.20 коп. та 100 грн судових витрат(а.с.7), тому апеляційний суд   вважає, що розрахунок суми боргу слід проводити з 39555 грн. 20 коп., та  з врахуванням положень постанови КМ України №1078 від 17 липня 2003 року „Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, а також сум, сплачених відповідачем на погашення боргу  за період, заявлений позивачем - в межах  строку позовної давності  з  01 лютого 2006 року по 05 грудня 2008 року, підлягає до стягнення з відповідача 21 125 грн.16 коп. індексу інфляції.

Проти  розрахунку позивача  суми трьох відсотків річних, як пояснив представник відповідача  в  судовому засіданні апеляційного суду, не заперечував, не визнаючи при цьому позову.

Апеляційний суд також вважає, що нарахування цієї суми, як і попередньої, має бути  виконано саме з суми боргу  39555 грн.20 коп., з врахуванням сум, що сплачувались відповідачем на погашення боргу, і, відповідно належить стягнути  з відповідача на користь позивача 3096 грн. 21 коп.  трьох відсотків річних.

А всього - 24 221 грн. 37 коп.

Також належить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати  в розмірі 423 грн.31 коп.

          Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 509, 599, 625 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309ч.1 п.3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, суд,       

                                                     в и р і ш и в:

 

          Апеляційну скаргу ОСОБА_1- задовольнити частково.

          Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2009 року - скасувати.

         Позовні вимоги ОСОБА_1до ОСОБА_3про стягнення відсотків та індексу інфляції за договором позики - задовольнити частково.

         Стягнути з ОСОБА_3на користь ОСОБА_1 24221 грн.37 коп. індексу інфляції та трьох відсотків річних  з боргової суми за період з 01 лютого 2006 року по 05 грудня 2008 року.

          Стягнути з ОСОБА_3на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 423 грн. 31 коп.

          Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.         

 

    Головуючий:             Судді: