РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2014 р. Справа № 903/336/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Сініцина Л.М. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 довіреність № 14-106 від 18.04.2014 р.

відповідача - ОСОБА_2 довіреність № 27/08 від 08.01.2014 р.

третьої особи - ОСОБА_3 довіреність № 1696/06-06 від 02.10.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" на рішення господарського суду Волинської області від "05" червня 2014 р. у справі № 903/336/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Державного комунального підприємства "Луцьктепло"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"

про стягнення 21 449 774,46 грн.

В судовому засіданні 17.07.2014 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Для зручності викладення обставин справи, далі по тексту Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" іменується ПАТ "НАК "Нафтогаз України", Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" - ДКП "Луцьктепло", Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" - ПАТ "Волиньгаз".

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" пред'явив у господарському суді Волинської області позов до ДКП "Луцьктепло" про стягнення 21449774,46 грн. (19966716,30 грн. основного боргу, 1312166,26 грн. 3% річних, 170891,91 грн. інфляційних втрат).

В обгрунтування своїх вимог позивач вказував, що 30.09.2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Волиньгаз" були укладені Договори на купівлю-продаж природного газу у IV кварталі 2011 року та у 2012 році: № 14/2193/11 для потреб суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію виключно для населення та релігійних організацій; № 14/2218/11 для потреб суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію виключно для бюджетних установ та організацій. 29.09.2011 року між ПАТ "Волиньгаз" та ДКП "Луцьктепло" було укладено договір №6-Б0-11/12 поставки природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами на поставку газу у IV кварталі 2011року та у 2012 році.

02.11.2012 року між ПАТ "Волиньгаз" (первісний кредитор) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (новий кредитор) був укладений Договір про відступлення права вимоги №14/6736/12 (далі – Договір про відступлення права вимоги), згідно якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги до боржника за договором постачання у сумі 19966716,30 грн., а також право вимоги на стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних із невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за вказаним договором.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати поставленого йому природного газу, позивач просив стягнути із ДКП "Луцьктепло" 21449774,46 грн., з яких: 19966716,30 грн. основний борг, 1312166,26 грн. 3% річних та 170891,91 грн. інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.06.2014 року (суддя Слупко В.Л.) в позові відмовлено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 14/6736/12, укладений 02.11.2012 року між ПАТ "Волиньгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на суму 19966716,30 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "Волиньгаз" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 року по справі № 903/336/14 в частині визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.07.2014 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" прийнято до провадження у складі колегії: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. та призначено до розгляду на 17.07.2014 року.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог скарги, вказавши, що господарський суд Волинської області при винесенні рішення правомірно застосував норми матеріального та процесуального права, повністю з’ясував обставини справи та дослідив докази у справі, постановив законне та обгрунтоване рішення, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 96 ГПК України та не направив до апеляційного господарського суду письмового відзиву на апеляційну скаргу.

В засіданні суду апеляційної інстанції 17.07.2014 року представник третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній. Просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 року по справі № 903/336/14 в частині визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року.

Представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 р. у справі № 903/336/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 року у справі №903/336/14, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 ст. 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.09.2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Волиньгаз" укладені договори на купівлю-продаж природного газу у IV кварталі 2011року та у 2012 році: № 14/2193/11 для потреб суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію виключно для населення та релігійних організацій (далі - Договір 1); № 14/2218/11 для потреб суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію виключно для бюджетних установ та організацій (по тексту - Договір 2).

29.09.2011 року між ПАТ "Волиньгаз" та ДКП "Луцьктепло" було укладено договір №6-Б0-11/12 поставки природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами на поставку газу у IV кварталі 2011 року та у 2012 році (надалі - Договір 3), який 01.08.2012 року згідно додаткової угоди № 5 був викладений в новій редакції.

02.11.2012 року між ПАТ "Волиньгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" укладено Договір № 14/6736/12 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як нового кредитора, перейшло право вимоги до ДКП "Луцьктепло" на суму 19966716,30 грн., що складало борг останнього перед ПАТ "Волиньгаз" по Договору 3.

Відповідно до пунктів 2.4 та 2.5 договору про відступлення права вимоги сторони узгодили, що розрахунки за цим договором на суму права вимоги здійснюються шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно ст. 601 ЦК України після підписання сторонами акта приймання-передачі документів. Зарахування зустрічних однорідних вимог підтверджується договорами про припинення зобов’язань та/або заявами про зарахування вимог.

Акт приймання-передачі документів було складено 05.11.2012 року.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної оплати поставленого йому природного газу, позивач просив стягнути із ДКП "Луцьктепло" 21449774,46 грн., з яких: 19966716,30 грн. основний борг, 1312166,26 грн. 3% річних та 170891,91 грн. інфляційні втрати.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення по справі, вийшов за межі позовних вимог та визнав недійсним договір про відступлення права вимоги № 14/6736/12, укладений 02.11.2012 року між ПАТ "Волиньгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на суму 19966716,30 грн. Оскільки позовні вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" грунтуються на договорі відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року, який визнаний місцевим господарським судом недійсним, суд в позові відмовив.

Щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 14/6736/12, укладеного 02.11.2012 року між ПАТ "Волиньгаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на суму 19966716,30 грн., колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних і юридичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, але не створюють цих наслідків, внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону.

Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1-3 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов‘язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

На підставі ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов‘язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов‘язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 515 ЦК України визначені зобов’язання в яких заміна кредитора не допускається.

Тобто, нормами чинного законодавства України не встановлено заборони щодо можливості заміни кредитора у зобов’язанні, в тому числі шляхом укладення договору про відступлення права вимоги.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що зміст Догору про відступлення права вимоги суперечить іншим актам цивільного законодавства, а саме: Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (далі – ОСОБА_3 № 2467-VI), Типовому договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженому постановою НКРЕ України № 1580 від 22.09.2011 року (далі – Типовий договір), Постанові КМУ "Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ" № 247 від 26.03.2008 року (далі – Постанова КМУ № 247), Ліцензійним умовам провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану), вугільних родовищ за регульованим тарифом, затверджених постановою НКРЕ України № 11 від 13.01.2010 року (далі – Ліцензійні умови).

Невідповідність вищевказаним нормативним актам, на думку суду першої інстанції, полягає у порушенні порядку проведення розрахунків за природний газ у вигляді заборони зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів, на інші рахунки, порушені ліцензіатом відповідних ліцензійних умов у вигляді заборони передоручення будь-кому обов'язку щодо отримання плати за реалізований спожитий газ.

Щодо порушення порядку проведення розрахунків за природний газ у вигляді заборони зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів на інші рахунки, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" передбачено заборону зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів на інші рахунки.

Із системного аналізу положень вказаного закону вбачається, що запроваджуючи дану норму, законодавець мав на увазі суто поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які обслуговують Уповноважені банки, визначені Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ № 247).

Варто зауважити, що позивачем (ПАТ "НАК "Нафтогаз України"), на виконання ч. 2 ст. 18 Закону № 2467, Постанови КМУ № 247, було відкрито в установах уповноважених банків саме поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Відповідно до п. 1 постанови КМУ № 247 від 27.03.2008 року, ПАТ "Державний ощадний банк України", ПАТ АБ "Укргазбанк" та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" визначено уповноваженими банками, які обслуговують поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників (далі - газопостачальні підприємства) та їх структурних підрозділів, а також підприємств, що здійснюють продаж природного газу газопостачальним підприємствам.

Саме такі рахунки було відкрито позивачем (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") в ПАТ "Ощадбанк", і які використовувались виключно для оплати заборгованості за спожитий природний газ відповідачем відповідно до умов договору.

Окрім цього, в повідомленні ПАТ "Волиньгаз" стосовно укладення з ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Договору про відступлення права вимоги, що було надіслано на адресу ДКП "Луцьктепло" № 2329/06-03 від 06.11.2012 року, товариством зазначався саме рахунок зі спеціальним режимом використання, відкритий позивачем в ПАТ "Ощадбанк".

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 18 Закону № 2467, частини 3 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" кошти, які надійшли від споживачів теплової енергії на рахунки теплогенеруючих підприємств із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок гарантованого постачальника.

Отже, судом першої інстанції було неправомірно відкинуто посилання позивача та ПАТ "Волиньгаз" на постанову КМУ "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" № 705 від 25.07.2012 року, як на підставу укладення Договору, оскільки відповідно до абз. 2 п. 1 даної постанови, гарантованим постачальником природного газу для підприємств, що здійснюють виробництва теплової енергії є виключно НАК "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Таким чином, оскільки ПАТ "НАК "Нафтогаз України" було визначено на законодавчому рівні як гарантованого постачальника природного газу для ДКП "Луцьктепло", усі кошти, які надійшли від споживачів теплової енергії на рахунки відповідача, повинні перераховуватися банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок НАК "Нафтогаз України", відкритий у ПАТ "Ощадбанк".

В контексті імперативної вимоги ч. 3 ст. 18 Закону № 2467 щодо заборони зарахування коштів, за спожитий природний газ на інші рахунки, суд першої інстанції на врахував того факту, що: спожитий ДКП "Луцьктепло" згідно Договору № 6-БО-11/12 від 29.09.2011 року природний газ, це саме той природний газ, який був придбаний ПАТ "Волиньгаз" у НАК «Нафтогаз України» згідно Договору № 14/2218/11 від 30.09.2011 року, що призначався виключно для суб’єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, яка споживається бюджетними установами га організаціями і іншими споживачами; вимога перерахування коштів на відповідні рахунки із спеціальним режимом використання встановлена на законодавчому рівні, оскільки відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону № 2467 кошти, що надходять за спожитий природний газ перераховуються на поточний рахунок гарантованого постачальника, тобто на рахунки НАК "Нафтогаз України" із спеціальним режимом використання, які обслуговують Уповноважені банки, визначені Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, уклавши Договір про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року, ПАТ "Волиньгаз" та НАК "Нафтогаз України" не було змінено порядок проведення розрахунків за природний газ в контексті вимог чинного законодавства України щодо обов’язковості перерахування коштів на поточний рахунок гарантованого постачальника зі спеціальним режимом використання, відкритого відповідно до постанови КМУ № 247 в установах уповноважених банків.

Також, однією з підстав недійсності Договору про відступлення права вимоги №14/6736/12 від 02.11.2012 року, суд першої інстанції вбачав порушення сторонами цього договору пункту 4.7. Типового договору, відповідно до якого оплата вартості послуг з постачання газу за Договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника.

Проте, уклавши Договір про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року, в контексті вимог ст. 18 Закону № 2467, постанови КМУ № 247, боржник - ДКП "Луцьктепло" зобов’язаний відшкодовувати кошти за спожитий природний газ - НАК "Нафтогаз України" як новому кредитору і гарантованому постачальнику природного газу виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Щодо порушення ліцензіатом відповідних Ліцензійних умов у вигляді заборони передоручення будь-кому обов’язку щодо отримання плати за реалізований споживачам газ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.2.2. Ліцензійних умов, ліцензіат не має права передоручати будь- кому обов'язок щодо отримання плати за реалізований споживачам газ.

Даним пунктом Ліцензійних умов встановлюється саме заборона іншим господарюючим суб’єктам, які не мають ліцензії на такий вид діяльності отримувати плату за реалізований природний газ (в тому числі поточну).

Проте, коли йдеться мова про переуступку вимоги боргу згідно Договору про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року, то на ці правовідносини розповсюджуються виключно норми ЦК України, зокрема ст.ст. 512-517.

Крім того, отримання плати за газ і стягнення боргу не можна ототожнювати, оскільки отримання плати регулюються Ліцензійними умовами, стягнення боргу - Цивільним Кодексом України.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Визнання недійсним договору, пов’язаного з предметом спору, повністю або у певній його частині є саме правом господарського суду, а не обов’язком.

У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору купівлі-продажу недійсним. Договір повинен бути лише пов'язаним із предметом спору, тобто позовна вимога ґрунтується на договорі, що його суд може визнати недійсним з власної ініціативи.

Обов’язковою умовою застосування п.1 ст.83 ГПК України є переконлива мотивація суду необхідності виходу за межі позовних вимог та відходу від принципу змагальності сторін.

Давши оцінку невідповідності вказаного договору вимогам закону, суд першої інстанції не навів мотивів виходу за межі позовних вимог.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Волиньгаз" було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не має самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Отже, визнавши недійсним укладений не стороною у справі, а третьою особою (ПАТ "Волиньгаз") договір про відступлення права вимоги від 02.11.2012 року навіть без залучення ПАТ "Волиньгаз" до участі у справі як відповідача місцевий господарський суд без достатніх на те підстав вийшов за межі позовних вимог, що суперечить вимогам процесуального законодавства.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом не вірно, з порушення норм матеріального та процесуального права, було встановлено факт неправомірності укладення спірного договору про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року.

Договір про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року є укладенним та чинним, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Отже, рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 року по справі №903/336/14 підлягає скасуванню в частині виходу за межі позовних вимог та визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року.

Колегія суддів, користуючись наданим ст. 101 ГПК України правом, вважає за необхідне повторно розглянути позов до ДКП "Луцьктепло" про стягнення 21449774,46 грн. (19966716,30 грн. основного боргу, 1312166,26 грн. 3% річних, 170891,91 грн. інфляційних втрат).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

На момент розгляду справи і прийняття по ній судового рішення - вимоги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" заявлені на підставі чинного Договору про відступлення права вимоги № 14/6736/12 від 02.11.2012 року, тобто правомірно.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено та наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі підтверджується, що у IV кварталі 2011 року та у 2012 році постачальник передав, а покупець (відповідач) прийняв природний газ.

Проте, покупець своєчасно не розрахувався в повному обсязі за отриманий природний газ, внаслідок чого у відповідача перед постачальником ПАТ "Волиньгаз" утворилась заборгованість в сумі 19966716,30 грн.

02.11.2012 року між ПАТ "Волиньгаз" (первісний кредитор) та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (новий кредитор, позивач) був укладений договір про відступлення права вимоги № 14/6736/12, згідно якого, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника ДКП "Луцьктепло" за договогом № 6-Б0-11/12 поставки природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами на поставку газу у IV кварталі 2011 року та у 2012 році у сумі 19966716,30 грн.

Згідно умов вказаного договору крім передачі права вимоги до боржника щодо оплати вартості поставленого природного газу до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за договором на постачання природного газу.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено і наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі підтверджується, що 05.11.2012 року первісний кредитор передав новому кредитору оригінали документів, які підтверджують право вимоги до боржника.

Посилаючись на порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого йому протягом IV кварталу 2011 року та 2012 року природного газу, позивач, як новий кредитор, просив стягнути із ДКП "Луцьктепло" 21449774,46 грн. із яких: 19966716,30 грн. основного боргу, 1312166,26 грн. 3% річних, 170891,91 грн. інфляційних втрат.

Доказів повної чи часткової оплати зазначеної суми заборгованості відповідачем не подано ні при розгляді спору в суді першої інстанції, ні при розгляді апеляційної скарги Рівненським апеляційним господарським судом.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів провівши власний перерахунок 3% річних за заявлені позивачем періоди зазначає, що арифметично вірним розрахунком останніх є сума 1227725,57 грн. Відтак вимога про стягнення 3% річних в розмірі 84440,63 грн. не підлягає задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 170891,91 грн. загальної суми збитків, завданих інфляцією, перевіривши методику та періоди нарахування позивачем цієї суми, суд вважає, що відповідні вимоги підлягають задоволенню.

Встановивши порушення відповідачем договірного зобов’язання в частині вчасної оплати отриманого природного газу, колегія суддів дійшла висновків про наявність правових підстав для стягнення із відповідача 19966716,30 грн. основного боргу, 1227725,57 грн. - 3% річних та 170891,91 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 року по справі № 903/336/14 підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" на рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 р. у справі №903/336/14 задоволити.

Рішення господарського суду Волинської області від 05.06.2014 року у справі №903/336/14 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов задоволити частково.

Стягнути з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (43007, м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 20, код ЄДРПОУ 30391925) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 19966716,30 грн. основного боргу, 1227725,57 грн. - 3% річних, 170891,91 грн. інфляційних та 72794,98 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В позові про стягнення 84440,63 грн. 3% річних - відмовити.

Стягнути з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (43007, м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 20, код ЄДРПОУ 30391925) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (43000, м. Луцьк, вул. Івана Франка, 12, код ЄДРПОУ 03339459) 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеяційної скарги.

Стягнути з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (43007, м. Луцьк, вул. Гулака-Артемовського, 20, код ЄДРПОУ 30391925) в дохід Державного бюджету України 36397,49 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Волинської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 903/336/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Крейбух О.Г.