ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.11 Справа № 5015/3450/11
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Кордюк Г.Т.
суддів: Давид Л.Л.
ОСОБА_1
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Західно-Український консорціум»від 23.09.2011 року
на рішення господарського суду Львівської області від 13.09.2011 року
у справі № 5015/3450/11
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВіко», м. Вишневе Київської області
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Західно-Український консорціум», м. Львів
про стягнення 848 500,00 грн.
За участю представників сторін:
від позивача –ОСОБА_2 –представник
від відповідача –не з’явився
Права та обов’язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішенням господарського суду Львівської області від 07.09.2011 року, з врахуванням ухвали господарського суду від 23.09.2011 року, у справі № 5015/3450/11 (суддя Ділай У.І.) позовні вимоги ТзОВ «ВВіко»задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Західно-Український Консорціум»на користь ТзОВ «ВВіко» 630 000,00 грн. основного боргу, 6 300,00 грн. сплаченого державного мита та 236 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 218 500,00 грн. заборгованості –відмовлено.
При винесенні рішення, суд першої інстанції мотивував його ст.ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України, і встановивши факт порушення відповідачем виконання грошового зобов’язання перед позивачем у розмірі 630 000,00 грн., прийшов до висновку про необхідність задоволити позовну вимогу про стягнення зазначеної суми. Щодо стягнення заборгованості в сумі 218 500,00 грн., суд прийшов до висновку, що видаткові накладні № В-00000148 від 24.03.2009 року та №В-00000170 від 01.04.2009 року не є належним доказом отримання товару відповідачем, оскільки в останніх відсутній підпис уповноваженої особи на отримання товару та відсутнє посилання на документ, що підтверджує право такої особи на отримання товару.
ПАТ «Західно-Український консорціум»подано апеляційну скаргу від 23.09.2011 року, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник вважає, що пункт 2.3 статті 2 договору, який передбачає, що положення ст.ст. 673, 674, 675, 676, 677, 678, 679, 680, 681 Цивільного кодексу України не застосовуються у зв'язку із домовленостями сторін, не відповідає загальним вимогам, додержання, яких є необхідним при вчиненні правочину, а саме, ч. 1 ст. 203 ЦК України. Так, відсутність в договорі умов про якість товару, що придбавається, відсутність в договорі будь-яких гарантій якості до товару з боку продавця, встановлення в договорі незастосування безумовно передбачених законодавством прав покупця про якість товару та механізмів реалізації правових наслідків передання товару неналежної якості, а також, скасування в договорі будь-якої відповідальності продавця в разі передання ним товару неналежної якості та/або некомплектного товару, суперечить частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, суттєво впливає на можливість виконання такого договору, істотно порушує законодавчо встановлені гарантії покупця щодо якості товару в цілому та спричиняє наслідки недійсності такого договору. Отже, відповідач позбавлений обумовленою договором можливості заявити про недоліки отриманого - товару, що господарським судом першої інстанції, на думку скаржника, враховано не було та спричинило звернення до суду у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку з вимогою про визнання такого договору недійсним.
Також, скаржник вважає, що досліджуючи письмовий доказ —договір поставки, місцевий господарський суд помилково не застосував положення пункту 1 частини 1 статті 83 ГПК України, чим допустив її порушення.
Окрім цього, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно залишено без уваги, положення ст. 215 Цивільного кодексу України, за якою підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. А тому, з огляду на недотримання сторонами в момент вчинення договору вимог, встановлених частиною 1 статті 203 ЦК України, з огляду на зміст ч. 1 ст. 215 ЦК України, договір є недійсним.
Також, апелянт вважає, що стягуючи кошти в якості плати за поставлений товар, судом першої інстанції не взято до уваги, що у відповідності до статті 215 ЦК України, недійсний правочин не створює для сторін юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а отже, у відповідача відсутній обов'язок з оплати товару в цілому.
Крім вищенаведеного, апелянт у скарзі зазначає, що останній звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про зупинення провадження у зв’язку з перебуванням в провадженні господарського суду Київської області справи № 4/123-11 за позовом ПАТ «Західно-Український Консорціум»до ТзОВ «ВВіко»про визнання недійсним договору поставки, що підтверджено ухвалою господарського суду Київської області від 22.08.2011 року у справі № 4/123-11, однак, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні даного клопотання, при цьому в самому рішенні не наведено обґрунтування такої відмови.
Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу № 410 від 25.10.2011 року, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції у даній справі без змін з підстав необґрунтованості доводів апеляційної скарги. А саме, позивач зазначає, що твердження апелянта про те, що відсутність у договорі посилань на якісні показники товару є істотною умовою, тому при її відсутності договір є недійсним, безпідставні та необґрунтовані, оскільки недійсність окремої частини правочину не є наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Окрім цього, за приписами ст. 673 ЦК України у договорі якість товару може визначатися шляхом вказівки на нормативні документи із стандартизації або показників якості (кількісних характеристик товару, надійності, безпеки, енергоспоживання, екологічних, естетичних та ін.) товару. Якщо сторони обирають другий спосіб формування умов з якості товару, вони викладаються у специфікації, що є невід’ємною частиною контракту.
Також, позивач зазначає, що умовами договору поставки, а саме п. 1.2 договору передбачено, що номенклатура продукції, що є предметом договору, ціна, строки та місце поставки визначаються у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору та складається на кожну окрему партію товару. А тому, враховуючи специфікації товару, який позивач зобов'язався поставити відповідачу, за згодою обох сторін в договорі був прописаний пункт 2.4. відповідно до якого приймання продукції по кількості та якості у всіх випадках, неврегульованих договором поставки, здійснюється відповідно до вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості», затвердженою ухвалою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 15.06.1965 року № 11-6 та «Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженою ухвалою Держарбітражу при раді ОСОБА_3 СРСР від 25.04.1966 року № 11-7, з доповненнями і змінами.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки не повідомив, хоча належним чином відповідач та його представник, який подав апеляційну скаргу, були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.
Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:
10 березня 2009 року між ТзОВ «ВВіко»та ЗАТ «Західно-Український консорціум»(правонаступником якого є ПАТ «Західно-Український консорціум») було укладено договір поставки № 10/03-09/04, відповідно до якого постачальник (позивач) зобов’язався поставити покупцю (відповідачу), передбачену даним договором продукцію, а покупець зобов’язався приймати і оплачувати таку продукцію на умовах та в порядку передбачених цим договором (а.с. 27-30).
Згідно п. 1.2 договору, кількість і розгорнута номенклатура продукції, її ціна, строки та місце поставки, визначаються в специфікаціях, що погоджуються сторонами і є невід’ємною частиною договору.
Постачальник та покупець погоджують кожну окрему партію продукції, що постачаються відповідно до умов договору, укладаючи відповідну специфікацію (п. 1.3 договору поставки).
На виконання умов договору, позивач поставив у власність покупця продукцію згідно Специфікації до Договору №10/03-09/04 від 10.03.2009р. на суму 210 000,00 грн. (а.с. 31); Специфікації № 2 до Договору поставки № 10/03-09/04 від 10.03.2009р. 210 000,00 грн. (а.с. 32); Специфікації № 3 до Договору поставки № 10/03-09/04 від 10.03.2009р. на суму 280 000,00 грн. (а.с. 33) та Специфікації №4 до Договору №10/03-09/04 від 10.03.2009р. на суму 148 500,00 грн. (а.с. 34), відповідач прийняв продукцію, що підтверджується: видатковою накладною №В-00000115 від 13.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 35), видатковою накладною №В-00000122 від 16.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 36), видатковою накладною №В-00000123 від 17.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 37), видатковою накладною №В-00000144 від 24.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 39), видатковою накладною №В-00000156 від 25.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 41), видатковою накладною №В-00000159 від 26.03.2009р. на суму 140 000,00 грн. (а.с. 44) та видатковою накладною №В-00000169 від 30.03.2009р. на суму 140 000,00 грн. (а.с. 45).
Товар отримано на підставі довіреностей № 13/03-01 від 13.03.2009 року (а.с. 38), № 24/03-01 від 24.03.2009 року (а.с. 42-43), № 26/03-02 від 26.03.2009 року (а.с. 46-47) та № 03/04-01 від 03.04.2009 року (а.с. 49-50), виданих на ім'я ОСОБА_4
Як встановлено судом першої інстанції, видаткова накладна № В-00000148 від 24.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 40) підписана, проте не вказано прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка її підписала, а також відсутнє посилання на документ, що підтверджує право такої особи на отримання товару та у видатковій накладній №В-00000170 від 01.04.2009р. на суму 148 500,00 грн. (а.с. 48) в графі «Отримав(ла)»відсутній підпис покупця (ЗАТ «Західно-Український консорціум»).
Відповідно до умов п. 4.3 договору поставки, оплата партії продукції проводиться у вигляді 100 відсотків передоплати протягом одного банківського дня, починаючи від дня підписання сторонами відповідної специфікації на партію товару, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника. Днем здійснення платежу вважається день, в якому сума, що підлягає до оплати, зараховуються на поточний рахунок продавця.
Однак, відповідач за поставлений товар, оплату у встановлені договором терміни не провів, в зв’язку з чим виникла заборгованість в розмірі 848 500,00 грн. та ТзОВ «ВВіко»звернулось до господарського суду з позовом про її стягнення.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи представника позивача, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Західно-Український консорціум»—без задоволення, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Так, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як вбачається з матеріалів справи, договір скріплений печатками та підписами сторін, що підтверджує їх згоду на викладені в договорі умови. Відповідач жодного разу не звертався до позивача із пропозицією щодо усунення невідповідностей положень договору чинному законодавству та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Також, пунктом 9.1 договору, сторони передбачили, що усі спори, що виникають із договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. В матеріалах справи відсутні та відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції докази того, що відповідач, в разі незадоволення умовами договору, звертався до позивача з новою пропозицією щодо умов договору, або складав протокол розбіжностей.
За таких обставин, судова колегія вважає, безпідставним посилання скаржника на не застосування судом першої інстанції положення п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, нормами статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов’язок покупця прийняти товар встановлено ст. 689 ЦК України, яка передбачає, що покупець зобов’язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Як встановлено судом першої інстанції з чим погоджується судова колегія, видаткова накладна № В-00000148 від 24.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 40) підписана, проте не вказано прізвище, ім’я та по-батькові особи, яка її підписала, а також відсутнє посилання на документ, що підтверджує право такої особи на отримання товару та у видатковій накладній №В-00000170 від 01.04.2009р. на суму 148 500,00 грн. (а.с. 48) в графі «Отримав(ла)»відсутній підпис покупця (ЗАТ «Західно-Український консорціум»), а тому, за таких обставин, дані видаткові накладні не можуть бути належними та допустимими доказами отримання відповідачем товару від позивача на загальну суду 218 500,00 грн.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач товар, відповідно до видаткових накладних №В-00000115 від 13.03.2009р. (а.с. 35), №В-00000122 від 16.03.2009р. (а.с. 36), №В-00000123 від 17.03.2009р. (а.с. 37), №В-00000144 від 24.03.2009р. (а.с. 39), №В-00000156 від 25.03.2009р. на суму 70 000,00 грн. (а.с. 41), видатковою накладною №В-00000159 від 26.03.2009р. (а.с. 44) та №В-00000169 від 30.03.2009р. (а.с. 45), прийняв без зауважень, від договору купівлі –продажу не відмовився, товар не повернув, а тому за таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки матеріалами справи доведено виконання позивачем умов договору, вимога позивача в частині стягнення з відповідача 630 000,00 грн. боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Щодо посилання скаржника на те, що відповідно до п. 2.3 ст. 2 договору поставки не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідними при вчиненні правочину, оскільки відсутність в договорі умов про якість товару, що придбавається, відсутність в договорі будь-яких гарантій якості до товару з боку продавця, встановлення в договорі незастосування безумовно передбачених законодавством прав покупця про якість товару та механізмів реалізації правових наслідків передання товару неналежної якості, а також, скасування в договорі будь-якої відповідальності продавця в разі передання ним товару неналежної якості та/або некомплектного товару, суперечить частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України, суттєво впливає на можливість виконання такого договору, істотно порушує законодавчо встановлені гарантії покупця щодо якості товару в цілому та спричиняє наслідки недійсності такого договору. А тому, з огляду на недотримання сторонами в момент вчинення договору вимог, встановлених частиною 1 статті 203 ЦК України, з огляду на зміст ч. 1 ст. 215 ЦК України, договір є недійсним, судова колегія вважає безпідставним та необґрунтованим, виходячи з наступного:
Згідно з п. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
За приписами ст. 673 ЦК України у договорі якість товару може визначатися шляхом вказівки на нормативні документи із стандартизації або показників якості (кількісних характеристик товару, надійності, безпеки, енергоспоживання, екологічних, естетичних та ін.) товару.
Відповідно до п. 2.4 ст. 2 договору поставки, сторони передбачили, що приймання продукції по кількості та якості у всіх випадках, неврегульованих договором поставки, здійснюється відповідно до вимог «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості», затвердженою ухвалою Держарбітражу при ОСОБА_3 СРСР від 15.06.1965 року № 11-6 та «Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю», затвердженою ухвалою Держарбітражу при раді ОСОБА_3 СРСР від 25.04.1966 року № 11-7, з доповненнями і змінами.
Окрім цього, як зазначалось вище, договір скріплений печатками та підписами сторін, що підтверджує їх згоду на викладені в договорі умови. Відповідач прийняв товар без зауважень, про його повернення позивачу не заявляв, жодного разу не звертався до позивача із пропозицією щодо усунення невідповідностей положень договору чинному законодавству. В матеріалах справи відсутні та відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції докази того, що відповідач, в разі незадоволення умовами договору, звертався до позивача з новою пропозицією щодо умов договору, або складав протокол розбіжностей.
Колегія суддів погоджується з висновком скаржника, що відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у зв’язку з перебуванням в провадженні господарського суду Київської області справи № 4/123-11 за позовом ПАТ «Західно-Український Консорціум»до ТзОВ «ВВіко»про визнання недійсним договору поставки, що підтверджено ухвалою господарського суду Київської області від 22.08.2011 року у справі № 4/123-11, місцевим господарським судом в самому рішенні не наведено обґрунтування такої відмови.
Однак, колегія суддів зазначає, що відсутність такого обґрунтування не призвело до прийняття невірного рішення по суті, оскільки неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає у тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості, обмеженості предмету позову тощо. Отже, судова колегія вважає, що клопотання відповідача про зупинення провадження у зв’язку з перебуванням в провадженні господарського суду Київської області справи № 4/123-11 про визнання недійсним договору поставки є необґрунтованим та безпідставним.
Крім цього, представником позивача додано до матеріалів справи копію рішення господарського суду Київської області від 05.09.2011 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 року у справі № 4/123-11, яким позов ПАТ «Західно-Український консорціум»до ТзОВ «ВВіко»про визнання недійсним договору поставки № 10/03-09/04 від 10.03.2009 року, залишений без задоволення.
В силу статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Апелянт при наданих йому можливостях, підставності своїх вимог не довів. Висновки викладенні скаржником в апеляційній скарзі є безпідставними та спростовані вищенаведеним і матеріалами справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Рішення господарського суду Львівської області від 13.09.2011 року залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Західно-Український консорціум»–без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.
Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.
суддя Давид Л.Л.
суддя Мурська Х.В.