Справа №11-49/07 ст. 186 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції Василюк О.С.

Доповідач Силка Г.І.

______________         АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ_____________________

         УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23 січня 2007 р.

Колегія судців судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Силки Г.І.

судців Лозовського А.О., Оксентюка В.Н.

з участю прокурора Артиша Л.Д.

засудженого ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду від 17 листопада 2006 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, уродженця, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, жителя АДРЕСА_1, судимого:

1/ вироком Ковельського міського суду від 23 вересня 1993 року за ч.2 ст. 140, ч.З ст. 140, 42 КК України на 2 /два/ роки позбавлення волі з конфіскацією майна;

2/ вироком Ковельського міського суду від 21 червня 1995 року за ч.2 ст. 140 КК України на 2 /два/ роки позбавлення волі з конфіскацією майна;

З/ вироком Ковельського міського суду від 10 червня 1998 року за ч.1 ст. 196-1 КК України на 6 місяців позбавлення волі;

4/ вироком Ковельського міського суду від 23 вересня 1999 року за ч.2 ст. 140, ч.1 ст. 145, 102, 42 КК України на 2 /два/ роки 9 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 10 грудня 2001 року по закінченню відбування строку покарання,

засудженого за ч.2 ст. 186 КК України на 4 /чотири/ роки 6 місяців позбавлення волі, за ч.1 ст.296 КК України на 6 місяців арешту.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим за правилом складання покарань згідно ст.72 КК України остаточно до відбування ОСОБА_1 визначено 4 /чотири/ роки 6 місяців позбавлення волі.

Запобіжний західОСОБА_1залишено тримання під вартою, а строк відбуття покарання постановлено рахувати з 11 серпня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 27

2

липня 2003 року о 1 годині 30 хвилин в м. Ковелі на вул. Театральній на автостоянці Привокзального ринку, в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно пристав до громадян, що знаходились на стоянці, порушуючи їх відпочинок, висловлювався нецензурною лайкою та з особливою зухвалістю наніс ОСОБА_4 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у вигляді різаної рани в ділянці грудної клітки справа, садна в ділянці вушної раковини, зліва обличчя, шиї, лівого колінного суглобу.

Він же, 10 серпня 2006 року, будучи раніше засудженим за скоєння крадіжки, судимість за яку не знята і не погашена, біля 23 години в м. Ковелі біля загальноосвітньої школи № 2 по вул. Б.Хмельницького, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, повторно відкрито викрав мобільний телефон "Сіменс-С-75" вартістю 620 грн., з сім карткою вартістю 25 грн. належного ОСОБА_2., а всього майна на загальну суму 645 грн., при цьому наніс удар кулаком в обличчя ОСОБА_3, який пред'явив ОСОБА_1 вимогу віддати згаданий мобільний телефон, застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я.

В апеляції і доповненнях до неї засуджений ОСОБА_1 зазначає, що судом безпідставно його дії кваліфіковані за ч.2 ст. 186 КК України, так як він раніше не засуджувався за відкрите викрадення чужого майна, а також не застосовував насильства доОСОБА_2

Крім того досудове та судове слідство по справі проведено неповно та однобічно.

Просить врахувати також те, що потерпілий ОСОБА_2 будь-яких претензій до нього немає та пом'якшити обране покарання.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким і в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляції, пояснення засудженого ОСОБА_5, який просить перекваліфікувати його дії з ч.2 ст. 186 КК України на ч.1 ст. 190 КК України і ч.2 ст.296 КК України та пом'якшити покарання, думку прокурора про залишення апеляції засудженого без задоволення. Однак вважає, що слід виключити із резолютивної частини вироку вказівку суду про призначення покарання за правилами ст.72 КК України, перевіривши матеріали справи, колегія судців приходить до висновку, що апеляція задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи і його висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідає доказам зібраним по справі, яким суд дав належну оцінку.

Посилання ОСОБА_1 в апеляції на односторонність і неповноту досудового і судового слідства, а також на безпідставність засудження його за ч.2 ст. 186 КК України є непереконливими і об'єктивно спростовуються сукупністю наявних доказів.

Так потерпілий ОСОБА_2 показав, що він разом з ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_110.08.2006 року у вечірній час вживали спиртні напої, пізніше поїхали автомобілем до ОСОБА_7 По дорозі ОСОБА_1

3

попросив у нього подивитися мобільний телефон. Побачивши, що підсудний ховає телефон у рукав рубашки і зрозумівши, що хоче його викрасти він став вимагати у

ОСОБА_1 повернути телефон. Так як ОСОБА_1 телефон не повертав, він продовжував вимагати повернення телефону. Повернення телефону разом з ним став вимагати і ОСОБА_3, однак ОСОБА_1 наніс удар рукою в обличчя останнього і втік. Вартість викраденого телефону із сім карткою становить 645 грн.

Потерпілий ОСОБА_3 підтвердив, що 10.08.2006 року у вечірній час після спільного розпивання спиртних напоїв та зупинення автомобіля він почув, що ОСОБА_2 вимагає у ОСОБА_1 повернути йому мобільний телефон. Однак останній телефон не повертав, тоді він, підійшовши теж став вимагати повернення ОСОБА_1телефону ОСОБА_2. Тоді підсудний, нанісши йому удар рукою в обличчя, втік і телефон не повернув.

Об'єктивність показань потерпілих підтверджується показаннями свідківОСОБА_7 та ОСОБА_7, які ствердили, що дійсно ОСОБА_3 і ОСОБА_2 бігли за ОСОБА_1, який втікав та ОСОБА_2 кричав, що останній викрав у нього мобільний телефон.

Про те, що ОСОБА_1 взяв мобільний телефон уОСОБА_2 і на вимоги останнього не повернув та те, що наніс удар в обличчя ОСОБА_3, коли останній вимагав повернення телефону, не заперечував і сам підсудний даючи показання в судовому засіданні.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він не повертав ОСОБА_2. телефон на його вимогу, так як ОСОБА_3 мав намір забрати телефон і продати, те, що телефон він викинув у траву, виходячи з автомобіля і який був пізніше найдений, а також щодо неправдивостей показаньОСОБА_2 є безпідставними та спростовуються вищенаведеними доказами.

Є безпідставними також посилання ОСОБА_1 в апеляції, що судом не враховано діїОСОБА_3 до зазначеного злочину, а саме те, що він побив товаришаОСОБА_2 та продав магнітолу з автомобіля, так як зазначені обставини не мають ніякого відношення до вчинення ОСОБА_1грабежу.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 був судимий за крадіжку майна і судимість за цей злочин у нього не знята і не погашена, тому в його діях відповідно до примітки ст. 185 КК України, є кваліфікуюча ознака вчинення грабежу повторно.

Вірно судом кваліфіковано дії ОСОБА_1 як грабіж поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, так як це насильство було застосоване з метою утримання телефону яким відкрито заволодів підсудний.

Відповідно до матеріалів справи слідчі органи і суд дослідили всі обставини, з'ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення справи.

Встановлені судом конкретні обставини справи спростовують твердження ОСОБА_1 в апеляції про непричетність його до грабежу.

Обставини, які б ставили під сумнів достовірність зібраних у справі доказів чи правильність висновків суду про винність ОСОБА_1 у злочинах, за які його засуджено, не встановлено.

4

Дії ОСОБА_1 за ч.2 ст. 186 КК України, так як вирок ним оскаржується в цій частині, кваліфіковані правильно.

Підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч.2 ст. 186 КК України на ч.1 ст. 186 КК України чи ч.1 ст. 190 КК України, на що вказує в апеляціях засуджений, колегія судців не вбачає.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, а саме характеру і ступеню суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, даним про його особу та обставинам, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Тому колегія судців не вбачає підстав до пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів, суд в резолютивній частині вироку безпідставно послався на ст.72 КК України враховуючи правила складання покарань.

Тому відповідно до ч.2 ст.365 КПК України дана вказівка суду підлягає виключенню з резолютивної частини вироку.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Ковельського міськрайонного суду від 17 листопада 2006 року щодо ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.365 КПК України в частині призначеного покарання за сукупністю злочинів змінити: виключити з резолютивної частини вироку вказівку суду про призначення покарання за правилами складання покарань згідно ст. 72 КК України.

В решті вирок залишити без зміни.