Ржищевський міський суд Київської області

м. Ржищів, вул. Леніна, 87, 9230, (04573) 2-11-04

Справа №176/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2010 року Ржищівський міський суд Київської області

з складі:

головуючого судді: Галагана В.І.

при секретарі: Проценко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про знесення самочинного будівництва, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,-

ВСТ АНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи яку зазначила, що 23.02.2005 року Ржищівським міським судом було винесено ухвалу, якою було затверджено мирову угоду, укладену між нею та відповідачем. Відповідно до затвердженої судом мирової угоди за позивачкою було визнано 3/4 жилого будинку за адресою: Київська область, м. Ржищів, вул. Садова, 17, та господарські споруди: погріб, 1/2 частина сараю, вбиральня, а за відповідачем 1/4 вищезазначеного жилого будинку та господарські споруди: 1/2 частина сараю, гараж, лазня (душ). З часом згідно рішення суду за позивачкою було визнано право користування на земельну ділянку за місцем розташування об'єкту нерухомого майна.

При здійсненні виконавчих дій було встановлено, що відповідач самовільно, без відповідних дозволів, здійснив будівництво веранди на земельній ділянці позивача, чим порушив права останньої, а тому просить в судовому порядку зобов'язати відповідача здійснити відповідні дії відносно самовільно збудованої веранди та стягнути з нього моральну шкоду з судовими витратами.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсягу та просила їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що у позивачки не має відповідних документів на земельну ділянку та згідно рішення органу місцевого самоврядування йому було надано дозвіл на будівництво веранди, а тому просить в позові відмовити повністю.

Суд заслухавши сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи встановив.

19 квітня 1997 року згідно рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради за № 65 було передано відповідачу, за адресою: м. Ржищів, вул. Садова, 17, земельну ділянку загальною площею 0.10 га.

23.02.2005 року Ржищівським міським судом було винесено ухвалу, якою було затверджено мирову угоду, укладену між нею та відповідачем. Відповідно до затвердженої судом мирової угоди за позивачкою було визнано 3/4 жилого будинку за адресою: Київська область, м. Ржищів, вул. Садова, 17, та господарські споруди: погріб, 1/2 частина сараю, вбиральня, а за відповідачем 1/4 вищезазначеного жилого будинку та господарські споруди: 1/2 частина сараю, гараж, лазня (душ).

01.11.2005 року Ржищівським міським судом було прийнято рішення, яким позов позивачки до відповідача про визнання права користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, задоволено в повному обсязі. Зокрема, визнано за позивачкою право користування 3/4 частиною земельної ділянки за адресою: Київська область, м. Ржищів, вул. Садова, 17, а за відповідачем визнано право користування 1/4 частиною вищезазначеної земельної ділянки. Крім цього, зобов'язано відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачкою земельною ділянкою.

13 лютого 2008 року відповідно до рішення виконавчого комітету Ржищівської міської ради за № 40 відповідачу було надано дозвіл на господарське будівництво, (побудова веранди) за адресою: м. Ржищів, вул. Садова, 17.

09.07.2009 року під час здійснення державним виконавцем виконавчих дій по виконанню рішення Ржищівського міського суду від 01.11.2005 року, за виконавчим листом № 2-193 було встановлено, що на земельній ділянці позивачки відповідачем прибудовано веранду, загальною площею 12,9 м.кв., що підтверджується актом державного виконавця від 09.07.2009 року.

Суд встановивши обставини справи вважає, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо користування майном.

Встановивши спірні правовідносини суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.

Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Згідно ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує право власності на земельну ділянку, а згідно ст.126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають право власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України; набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність; безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним Кодексом України, а згідно статті 118 даного кодексу встановлено, що громадянин, зацікавлений у одержанні безоплатну у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної державної адміністрації або ради за місцем знаходження земельної ділянки; у заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання; відповідна адміністрація або рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Згідно статей 26, 59 Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні", статті 12, п. 2 розділу X Земельного Кодексу України встановлено, що виключно на засіданнях ради приймаються рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до Земельного Кодексу України.

Таким чином для отримання земельної ділянки у власність, шляхом приватизації, зацікавлена особа повинна звернутися з заявою до відповідної адміністрації або ради, за місцем знаходження земельної ділянки, про передачу її заявнику і орган до якого звернувся заявник повинен вирішити питання про надання або не надання земельної ділянки заявнику.

Як вбачається з пояснень сторін, матеріалів справи сторони по справі згідно рішення органу місцевого самоврядування отримали дозволи на приватизацію земельних ділянок біля будинку за місцем проживання, але ніхто з них не став власником (користувачем) даних земельних ділянок, так як у них відсутні відповідні державні акти на право приватної власності на земельні ділянки.

Виходячи з цього позивач не є власником земельної ділянки і його будь-яке право не порушене.

При цьому суд приймаючи до уваги рішення ради, (органу місцевого самоврядування), № 40 від 13 лютого 2008 року про надання дозволу відповідачу на будівництво веранди, вважає, що останній здійснював дане будівництво без порушення будь-яких будівельних норм та прав позивача.

Відсутність порушень також підтверджується поясненнями відповідача, який зазначив, що він до адміністративної або іншої відповідальності за здійснення будівництва не притягувався.

Згідно ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Позивач не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, отже не є належним позивачем за спором, що вирішується в порядку ст. 376 ЦК України, що також вказує на безпідставність позовних вимог позивача.

Суд відмовляючи в задоволенні даних вимог не вбачає підстав для задоволення інших вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 208, 209, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про знесення самочинного будівництва, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя