Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________________________________________________________________________________________

Справа № 2-511/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.06.2010 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого - Ключкович В.Ю..

При секретарі - Казимірська Н.В.

З участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Виноградові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Виноградівського відділення філії Закарпатське регіональне управління про визнання недійсним кредитного договору №МКУК0(ЗК00005072 від 15.08.2005 року, зобов»язання відповідача отримати суму коштів з розстрочкою платежів на 10 місяців

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Виноградівського відділення філії Закарпатське регіональне управління про визнання недійсним кредитного договору №МК.УК0(ЗК00005072 від 15.08.2005 року, зобов»язання відповідача отримати суму коштів з розстрочкою платежів на 10 місяців, які зменшені позивачкою згідно заяви від 17.06.2010р.

Позов мотивовано тим, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Виноградівського відділення філії Закарпатське регіональне управління укладеного кредитний договір №МКУКО(Ж00005072 від 15.08.2005 року. Відповідно до п.1.1. даного договору, Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти терміном по 14.08.2015року, шляхом видачі готівки через касу в розмірі 21832,00 доларів США. Вказаний договір позивачка вважає недійсним, так як кредитні кошти їй було видано у валюті - доларах США, а не в гривні, яка є грошовою одиницею України, відповідно до чинного законодавства. Також, позивачка зазначила у позовній заяві, що наявність банківської ліцензії у ГІриватбанку та дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями не звільняє банк, як сторону кредитної угоди, від необхідності отримання індивідуальної ліцензії, згідно до положень п.п. «в», «г», ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютно.го контролю», оскільки індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, та оскільки , крім того, індивідуальна ліцензія необхідна і на підставі п.п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки індивідуальної ліцензії потребує використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу (а погашення заборгованості за кредитом в іноземній валюті потребує здійснення відповідних платежів в іноземній валюті). Так як індивідуальна ліцензія в обох випадках у ПриватБанку відсутня, кредитний договір, що був укладений між сторонами, підлягає визнанню недійсним, як такий, що не відповідає Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства. Також, позивачка зазначає, шо договір слід визнати недійсним, так як вона отримала кредитні кошти в доларах США і тоді в гривневому еквіваленті це становило 110251,60 грн., відповідно за курсом 1 долар - 5,05грн., а на сьогоднішній день'курс долара зріс і становить 8,0024 грн. за 1 гривню, а тому при укладенні договору має місце помилка, яка має істотне

значення, оскільки позивачка не мала можливості розраховувати, що співвідношення курсу валюти кредиту та гривні настільки зміниться, що як її, так і доходи її сім»ї не дають їй можливості погашати кредит, і ця її помилка є результатом навмисних дій Банку, а тому на підставі ст.230 ЦК України вважає договір недійсним.

Позивачка в судовому засіданні в особі представника підтримавши обставини , викладені в позовній заяві, позовні вимоги зменьшила, про що подала письмову заяву від 17.06.2010р. (а.с.60- 61), та просить суд визнати недійсним кредитний договір №МКУК0(Ж00005072 від 15.08.2005 року, зобов»язати відповідача прийняти у неї, як позивача, суму коштів у розмірі 11 689,15грн. з розстрочкою платежів на 7 місяців, за умови щомісячного платежу в 1669,88грн., та стягнути судові витрати. Крім того вона вказала, що договір не підписаний представником банку, кредитні кошти вона брала у банку не на покупку квартири, а на споживчі цілі, на вказану валютну операцію у банку не було індивідуальної ліцензії та по відношенню до неї з боку Банку має місце обман, і Банк ввів її в оману, так як всі ризики у зв»язку із знеціненням гривні по відношенню до валюти кредиту несе тільки вона, а не Банк.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні, підтримавши письмові заперечення від 24.03.2010р. (а.с.23-24) позовні вимоги позивачки не визнав, та вказав, що позивачкою не наведено жодної обгрунтованої підстави для визнання недійсним кредитного договору, так як позивака, її чоловік та уповноважених представник банку підписали такий, і по саме даному кредитному договору і на виконання його умов позивачці Банком було передано суму кредитних коштів, які позивачка отримала, та потім погашала кредит, відповідно до умов договору. У ПриватБанку були і є всі необхідні дозволи і ліцензії, дозволяючи проводити операції з валютою, в тому числі видавати кредитні валюти і отримувати від позичальників валюту кредиту, в якості кредитного платежу. Вважає, що позивачкою пропущено трирічний строк позовної давності , який є необхідний для подачі даного позову, оскільки кредитний договір укладений 15.08.2005 року, а позов позивачкою поданий у січні 2010р., з пропуском строку позовної давності, поважних причин пропуску такого позивачка не вказала, прохання про поновлення строку такого позивачка не ставить, а тому просить застосувати строк позовної давності і відмовити в задоволенні позову позивачці з підстав пропуску позивачкою строку позовної давності.

Заслухавши пояснення, обстеживши матеріали справи, та враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки є безпідставними і до задоволення не підлягають, з наступних міркувань.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін та матеріалів справи, сторони - КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 15.08.2005р. уклали кредитний договір №МКУК0СК00005072 (а.с.54-55), за яким Банк, як позикодавець, передав позивачці, як позичальнику, в кредит відповідну суму у валюті (доларах США) шляхом: готівкою через касу, на термін по 14.08.2015р., і вказані кошти у доларах США позивачкою отримані, (а.с.54-55,55зв).

Розглядаючи вказану справу на підставі наведених і встановлених у судовому засіданні фактів суд констатує, що правовідносини, які їм відповідають, врегульовані нормами Цивільного кодексу України, чинного з 01.01.2004 року.

Так, відповідно до ст.-§26,527,530 ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору і вимог закону.

А у відповідності до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. В свою чергу ст.1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тому, на думку суду, уклавши і підписавши кредитний договір 15.08.2005р. №МКУК0СК00005072 (а.с.54-55), за яким Банк, як позикодавець, передав позивачці, як позичальнику, в кредит відповідну суму у валюті (доларах США), Банк, виходячи з положень вказаного договору та приписів ч.2 ст.1054 і ст.1046 ЦК України, вправі вимагати належного, відповідно до умов укладеного договору, виконання зобов»язання з боку ОСОБА_1 і отримання від неї відповідної суми коштів того ж роду та якості, тоб-то доларів США, оскільки гроші - це є речі визначені саме родовими ознаками.

Також, відповідно до ч.І ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

За змістом ч. 1 ст.215, 203 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема, в даному випадку правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; сторони мають мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч.З ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином перелік підстав для визнання правочину недійсним є вичерпним.

За вимогами ч.І ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, у відповідності до ст.230, ч.І ст.229 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є наявність в момент укладення кредитного договору та при його підписанні у серпні 2005р. у представника відповідача ПАТ КБ ПриватБанк» та у позивачки ОСОБА_1 умислу, спрямованого на введення когось з підписантів, в оману щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, в даному випадку, щодо можливості сплачувати позивачкою кредит через знецінення курсу гривні по відношенню до валюти кредиту - долара США, яке виникло через декілька років після укладення договору.

За правилами ч.З ст.10, ч.І ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, коли така особа звільнена від доказування.

Суд констатує, що підстави для звільнення позивачки від доказування відсутні, а позивачка ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не навела суду жодного належного і переконливого доказу, який би став підставою для визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема доказу введення її в оману з боку відповідача.

Посилання позивачки на те, що на час отримання кредиту курс долара США по відношення до гривні становив 1 долар - 5,05 грн., а на час сплати і подання позову більше 8 грн. за долар не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Твердження позивачки, що кредитний договір не підписаний представником Банку також є безпідставним, оскільки такий уповноваженими сторонами підписаний, і саме на виконання цього договору, який є реальним і який набув чинності в момент передачі грошей і отримано позивачкою відповідну суму кредитних коштів.

Також, посилання позивача, як на підставу для визнання недійсним кредитного договору , на положення п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно яких індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, суд до уваги прийняти не може, з наступних міркувань.

Так, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі - Декрет) передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З наданих суду матеріалів справи встановлено, що у ПАТ КБ «Приватбанк» наявна банківська ліцензія - дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч. 4 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що діє на і даний момент, за №22-3 від 21.09.2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01,2001р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року). У додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валютаІЧ 79 від 20.04.2007р., виданої Національним банком України на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5 -11 ч. 2 ст. 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", (а.с.26-30)

Крім того, згідно п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, позивачка не довела і не надала суду жодного доказу на те, що чинним законодавством встановлені зазначені вище обмеження, і те, що отримання нею кредиту в доларах США потребувало наявності такої індивідуальної ліцензії у Банку.

За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачкою вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позовна заява є необгрунтованою, позовні вимоги позивачкою відповідно

до ст.10,11 ЦПК України жодними належними доказами не доведені, а тому до задоволення не підлягають.

Крім того, відповідно до положень ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності, який в даному випадку підлягає до застосування, становить 3 роки. А сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч.4 ст. 267 ЦК України).

Суд вважає, що позивачкою пропущено трирічний строк позовної давності, який підлягає в даному випадку до застосуванню і який слід обраховувати з часу укладення договору - 15.08.2005року, та який є необхідний для подачі даного позову, оскільки кредитний договір укладений 15.08.2005 року, а позов позивачкою поданий у січні 2010р., тобто з пропуском строку позовної давності, при цьому поважних причин пропуску такого позивачка не вказала, прохання про поновлення строку такого позивачка не ставить, а тому в задоволенні позову позивачці слід відмовити саме з підстав пропуску нею строку позовної давності.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10,11,60,209,212-215 ЦПК України, ст.ст. 256- 257.267,526, 527, 533, 1054 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні зменшених позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Виноградівського відділення філії Закарпатське регіональне управління про визнання недійсним кредитного договору №МКУК0СК00005072 від 15.08.2005 року, зобов»язаиня відповідача прийняти у позивача суму коштів у розмірі 11 689,15грн. з розстрочкою платежів на 7 місяців, за умови щомісячного платежу в 1669,88грн., та стягненні судових витрат - відмовити, за спливом строку позовної давності.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з наступного дня після проголошення рішення, а також апеляційна скарга протягом двадцяти днів з наступного дня після подання заяви про апеляційне оскарження, через даний районний суд до апеляційного суду Закарпатської області.

Головуючий