Справа № 2-а-253\09р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2009 року
Красноперекопський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим
у складі головуючого судді Зінькова В.І.,
при секретарі Гелич М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Красноперекопську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі АР Крим про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “дітям війни”, треті особи – Державне казначейство України, Пенсійний фонд України,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з позовом де просить зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Красноперекопському районі нарахувати йому недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2008 рік у сумі 1263,80 грн., мотивуючи вимоги тим, що вона належить до соціальної групи «діти війни» і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_2 підтримала вимоги, просить зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Красноперекопському районі нарахувати їй недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% пенсії за віком з лютого 2008 року і забезпечити її виплату у розмірі – 1263,80 грн. за період з 01 лютого 2008 року по 01 березень 2009 року і наполягає на їх задоволенні, мотивуючи тим, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп2007 були визнані такими, що не відповідають Констітуції положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Крім того, рішенням Конституційного Суду України №10-рп2008 від 22.05.2008 р. були визнані такими, що не відповідають Констітуції положення Закону про Держбюджет, яким внесені зміни до інших законів, що зупинять або відміняють їх.
Представник Управління Пенсійного Фонду України в Красноперекопському районі АРКрим в судове засідання не з”явився, надав листа в якому просять розглядати у їх відсутності, з вимогами позову не згодний, просить суд у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що право позивача на отримання 30 відсоткової надбавки до його пенсії у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він не оскарджує, але зміст данного закону не містить того, за рахунок яких коштів, з яких джерел та в якому процедурному порядку необхідно проводити виплати. Статтею 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Проте, згідно Положення про Пенсійний фонд України, він здійснює свої повноваження безпосередньо через територіальні управления, і визначає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, при цьому кошти ПФУ використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Маючи свій власний бюджет ПФУ, який затверджує Кабінет Міністрів України, ПФУ не отримує коштів з Державного бюджету України, крім того, з відсутності самої методики та механізму реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни”.
Представник - Держказначейства України ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, оскільки згідно положень про державне казначейство України, затвердженим постановою Кабвнету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1232 Державне казначейство є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і є юридичною особою, що забеспечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів. Як окрема юридична особа Державне казначейство України самостійно несе відповідальність лише за своїми обов”язками. Таким чином представник Державного казначейства України ОСОБА_3 вважає, що правові підстави для залучення Державного казначейства України до справи щодо здійснення перерахунку пенсії з урахуванням положень ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” відсутні.
Представник Пенсійного Фонду України в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений.
Суд, вислухавши представника Державного казначейства України, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1, народився 09.02.1937 року, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945р.) Другої світової війни було 12 років, що підтверджується копією паспорта (а.с.4), у зв’язку з чим ОСОБА_1 має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За данними відповідача, з 01.01.2008 року по наступний час позивачу як дитині війни виплачується 10% від прожиткового мінімуму для осіб що втратили працездатність, як надбавка до пенсії, що не оспорюється позивачем.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Отже, Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі АРКрим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб’єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян – таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VІ від 28.12.2007 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 – 470,00грн., з 01.04.2008 – 481,00грн., з 01.07.2008 – 482,00грн.; з 01.10.2008 – 498,00 грн.
Статтею 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» № 835-VІ від 26.12.2008 встановлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, встановлений у розмірах, що діяли у грудні 2008 року; а розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Таким чином, щомісячна державна соціальна допомога дітям війни за:
2008 рік складає 1737,90 грн.
січень-березень (470 грн.х30%) х3 місяця = 423,00 грн.
квітень- червень(481 грн.х30%) х3 місяця= 432,90 грн.
липень-серпень (482 грн.х30%) х3 місяця= 433,80 грн.
жовтень-грудень (498 грн.х30%) х3 місяця= 448,20 грн.
січень- лютий 2009 року – 498 грн.х30% х 2 місяця = 298,80 грн.
Позивачу з 01.01.2008 року по 01.03.2009 року виплачено до пенсії надбавку у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб у сумі 678,90 грн.:
Січень- березень 2008р.- 47,00 грн.х 3 міс= 141,00 грн.
Квітень-червень 2008р. – 48,1 грн.х3 міс.= 144,30 грн.
липень-серпень 2008р. – 48,20 грн.х3 міс= 144,60 грн.
жовтень-грудень 2008р.- 49,80 грн.х3 міс.= 149,40 грн.
січень-лютий 2009 р. – 49,80 грн.х2 міс.= 99,60 грн., на підставі пункту 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» № 107-VІ від 28.12.2007р., а з 22.05.2008 року – на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” №530 від 28.05.2008 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України. Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком» не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України, або іншому нормативному акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно з абзацем 1 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “від 13 червня 2007 року №8 “Про незалежність судової влади”звернуто увагу на те, що відповідно до ст.ст. 8,22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини і громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами права і свободи.
У відповідності до ст. 152 Конституції України, враховуючи, що закони і інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто з 22.05.2008 року за рішенням Конституційного Суду України №10-рп2008 від 22.05.2008 р. були визнані такими, що не відповідають Констітуції положення Закону про Держбюджет на 2008 рік, суд вважає, що вимоги позивача про зобов’язання відповідача нарахувати їй недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% пенсії за віком з лютого 2008 року і забезпечити її виплату у розмірі – 1263,80 грн. за період з 01 лютого 2008 року по 01 березня 2009 року, підлягає частковому задоволенню, в сумі – 914,43 грн. в розмірі недоплаченої 20% надбавки:
22 по 31 травня 2008 року- 31,03 грн. (96,20 грн.: 31 деньХ 10 днів )
червень 2008 року –96,20 грн.липень-вересень 2008р. – 96,40 грн.х 3міс.= 289,20 грн.
жовтень-грудень 2008р. – 99,60 грн.х3 міс= 298,80 грн.
січень-лютий 2009 р. – 99,60 грн. х 2 міс= 199,20 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволений частково, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір частково в розмірі 1 грн.70 коп.
Керуючись ст.ст. 6,19,22,46,64,68,92, 152 Конституції України,ст.ст. 6,7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» 2195-IV від 18.11.2004р. зі змінами , Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008; ст.ст. 28, 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003р. зі змінами; ст.ст. 7-14, 23, 25, 50, 71, 86, 94, 158-161,163,167 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі АР Крим про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги “дітям війни”, треті особи – Державне казначейство України, Пенсійний фонд України, - задовольнити частково.
Зобов’язати відповідача – Управління Пенсійного фонду України в Красноперекопському районі АР Крим нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу з 22.05. 2008 року по 01.03.2009 року, як дитині війни в сумі – 914, 43 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 грн.70 коп.
Постанова може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції через Красноперекопський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Суддя: