Копія Справа № 2-1176/ 2008р.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2008р. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області
в складі:
головуючої судді – Андрущенко-Луценко С.В.
при секретарі – Литвиненко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді
справу за позовом Миргородського міжрайонного прокурора
в інтересах ОСОБА_1
до ОСОБА_2, ОСОБА_3
про визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку недійсними,
в с т а н о в и в :
17.09.2008 року Миргородським міжрайонний прокурор звернувся до Миргородського міськрайонного суду із позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку недійсним.
Ухвалою суду до участі в справі в якості третьої особи притягнуто 2 Миргородську державну нотаріальну контору (а.с.30).
В судовому засіданні прокурор позов підтримав. Пояснив, що 22 липня 2005 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено в нотаріальній конторі договір купівлі-продажу ? частина житлового будинку, що розташований в м. Миргород по вул. 8 Березня, 4. На момент укладення даного договору, в житловому приміщенні разом із стороною договора - матір’ю ОСОБА_3 був зареєстрований її син ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Прокурор зазначив, що ст. 177 СК України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки і піклування вчиняти правочини, що суперечать правам дитини. Це ж положення закріплено ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства».
Стаття 224 ЦК України передбачає, що правочин вчинений без дозволу органу опіки і піклування є нікчемним.
Уклавши договір купівлі-продажу частини жилого будинку відповідачка ОСОБА_3 порушила права малолітньої дитини на житло. Про порушення прав малолітньої дитини прокурор дізналася лише у вересні 2008 року, а тому просить поновити строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом та визнати договір купівлі-продажу ? частини жилого будинку, що розташований в м. Миргороді по вул. 8 Березня, 4 нікчемним. Зобов’язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 ? частину житлового будинку розташованого в м. Миргороді по вул. 8 Березня, 4, яку він придбав за договором купівлі-продажу та зобов’язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 отримані нею за умовами договору купівлі-продажу 10000грн.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, оскільки договір купівлі-продажу укладений відповідно до діючого на той час законодавства. ОСОБА_3 отримала від нього кошти в сумі 10000грн. і при бажанні мала можливість придбати нове житло.
Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_4 просив в задоволенні позову відмовити, оскільки статті 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» на які посилається прокурор в позові і якими в судовому засіданні він обґрунтовував позов стосуються майнових прав дитини , а малолітній ОСОБА_1 не був власником ? частини жилого будинку розташованого в м. Миргород по вул. 8 Березня, 4, а тому його права не порушені.
Крім того, просив вирішити питання щодо відшкодування ОСОБА_2 судових витрат понесених ним по оплаті юридичної допомоги адвоката.
Відповідачка ОСОБА_3 позов визнала. Просила його задовольнити, оскільки ні їй, ні її малолітнім дітям ніде проживати. Вона згодна повернути позивачеві ОСОБА_2 кошти отримані нею за договором купівлі-продажу в сумі 10000грн. Вона не змогла на отримані кошти придбати житло, оскільки гроші отримувала частинами.
Представник третьої особи – Миргородської міської ради, як органу опіки і піклування ОСОБА_5 позов підтримав і просив його задовольнити, оскільки при укладенні даного договору були порушені права малолітньої дитини – ОСОБА_1 на житло.
Третя особа ОСОБА_6 позов підтримала. Пояснила, що її малолітній онук ОСОБА_1 залишився без житла, а тому наполягала на задоволенні позовних вимог прокурора.
Представник третьої особи 2-ї Миргородської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 не вбачала підстав для задоволення позову. Пояснила, що нею посвідчувався договір купівлі-продажу ? частини жилого будинку, що розташований в м. Миргород вул. 8 Березня, 4. Нею було з’ясовано, що ОСОБА_3 являлася єдиним власником житла, а отже мала право його реалізовувати. Про права третіх осіб на житло ОСОБА_3 її до відому не ставила. Лише з набранням чинності 01.01.2006р. Законом України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» при укладенні договорів стосовно нерухомого майна право власності на яке або користування яким мають діти , потрібна попередня згода органів опіки і піклування. До вступу в дію цього Закону згода органу опіки і піклування була необхідна лише в тому разі, коли вирішувалися питання майнових прав дитини, чого в розглядуваному випадку не було.
Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
Встановлено, що 22.07.2005 року між відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в 2 Миргородській державній нотаріальній конторі було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку, розташованого в м. Миргороді по вул. 8 Березня, 4 (а.с.10-11).
На момент укладення договору купівлі-продажу в жилому приміщенні по вул. 8 Березня, 4 є в м. Миргороді був зареєстрований малолітній син відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_1 (а.с.12).
Згідно рішення Миргородського міськрайонного суду від 14.06.2005 року єдиною власницею ? частини житлового будинку розташованого в м. Миргороді по вул. 8 Березня, 4 є відповідачка ОСОБА_3.
Згідно ст.ст.316; 317; 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Отже, як власниця майна ОСОБА_3 мала право розпорядитися належною їй ? частиною жилого будинку розташованого в м. Миргороді по вул. 8 Березня, 4. Особисто нею питання щодо визнання договору купівлі-продажу жилого будинку з будь-яких підстав недійсним не ставилося.
Прокурор в позові посилається на порушення прав неповнолітньої дитини при укладенні договору купівлі-продажу і при цьому обґрунтовує свої вимоги положеннями ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства».
В той же, час в ст. 177 СК України та в ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» йде мова виключно про майнові права неповнолітньої дитини, а як з’ясовано судом, неповнолітній ОСОБА_1 не мав ніяких прав власника стосовно спірного житла, він був його користувачем і мав право на користування ним. Отже, зазначені правові норми регулюють прядок укладення угод щодо майна дитини, а не її батьків .
Як наслідок, суд приходить до переконання, що до спірних правовідносин не може застосовуватись ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства».
Прокурор просить визнати договір купівлі-продажу ? частини жилого будинку від 22.07.2005 року нікчемним посилаючись на ст.ст. 203; 224 ЦК України згідно яких правочин, що вчинено батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним .
Суд вважає, що до правовідносин, які виникли між сторонами ст. 224 ЦК України не застосовується, оскільки вона має відсилку до ст. 71 ЦК України і стосується виключно угод, які укладаються опікуном чи піклувальником . У малолітнього ОСОБА_1 немає опікуна чи піклувальника, який би йому призначався у визначеному законом порядку, його інтереси представляє його мати – відповідачка ОСОБА_3
Не може в розглядуваному випадку суд застосувати і Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», оскільки він набрав чинності 01.01.2006р.
Суд, виходячи із засад диспозитивності та змагальності, а також із суті позовних вимог заявлених прокурором, які ним були підтримані в судовому засіданні, адже інших вимог і з інших встановлених законом підстав прокурор не просив визнати угоду недійсною , не знаходить правових підстав до задоволення позову.
Прокурор просить суд поновити строк позовної давності для звернення з позовом до суду в інтересах неповнолітньої дитини. Але строк позовної давності в розглядуваному випадку не пропущено, адже згідно ст.261 ч.4 ЦК України у разі порушеного цивільного права, або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається з дня досягнення нею повноліття.
Оскільки прокурор звільнений від сплати судових витрат, то вимога представника відповідача ОСОБА_2 щодо стягнення судових витрат на користь ОСОБА_2 до задоволення не підлягає.
Керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 88; 208; 214; 215; 218 ЦПК України; ст. 177 СК України; ст.ст. 17; 18 Закону України «Про охорону дитинства»; ст.ст. 316; 317; 319; 203; 224; 71 ЦК України, суд, -
в и р і ш и в :
В задоволенні позову Миргородського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку недійсним – відмовити .
Витрати по оплаті судового збору і інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді прийняти на рахунок держави.
Відмовити в стягненні на користь ОСОБА_2 1500грн. витрат понесених ним по оплаті правової допомоги адвоката.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: / підпис /
Оригіналу відповідає:
Суддя Миргородського міськрайонного суду С.В.Андрущенко-Луценко