ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
20.02.07 Справа № 9/258-3754
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії
головуючого-судді Скрутовського П. Д.
суддів Онишкевича В. В.
Слуки М. Г.
розглянув апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 28.12.2006 р. № 04-479/21711
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 06.12.2006 р.
у справі № 9/258-3754
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача ТзОВ «Агробудмеханізація», с. Біла
про стягнення штрафних санкцій в сумі 4 642, 99 грн.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) –явка необов’язкова –не з’явився
від відповідача –явка необов’язкова –не з’явився
Згідно ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Сторони не забезпечили явки уповноважених представників у судове засідання, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення №№ 2112313, 2112321.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р. було закінчено підготовку справи до розгляду і призначено на 06.02.2007 р., а ухвалою від 06.02.2007 р. розгляд справи відкладався на 20.02.2007 р. з підстав, викладених в ній, явка сторін не була визнана обов’язковою.
Постановою господарського суду Тернопільської області від 06.12.2006 р. у справі № 9/258-3754 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТзОВ «Агробудмеханізація»про стягнення 4 642, 99 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванні 1 інваліда у 2005 році, в тому числі 85, 49 грн. пені за їх несвоєчасну сплату, в позові відмовлено повністю.
При винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 18, 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 26.09.2002 р. № 1434 та мотивував її тим, що відповідачем у 2005 році створене робоче місце для працевлаштування інваліда за посадою машиніста та згідно Наказу № 5-ОС від 19.11.2004 р. прийнято на роботу інваліда ІІ групи Сідлецького В. І. Також у своїй постанові місцевий господарський суд зазначає, що товариство неодноразово повідомляло Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та Тернопільський районний центр зайнятості щомісячними звітами форми № 3-ПН про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда.
Скаржник, позивач у справі, не погодився з постановою господарського суду Тернопільської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дана постанова підлягає скасуванню, а слід ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на положення ч. 5 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, зазначає, що з поданого відповідачем звіту вбачається, що підприємство не працевлаштувало необхідної кількості інвалідів, у зв’язку з чим робоче місце не може вважатися створеним, а відповідач таким, що виконав норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Крім апеляційної скарги позивач на виконання вимоги ухвали суду від 22.01.2007 р. подав до суду ще доповнення до неї, в якому зазначає, що висновок господарського суду про те, що право на стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій виникає лише з 16.04.2007 р., не відповідає дійсності. При цьому, скаржник звертається до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідач, скориставшись правом, наданим ст. 191 КАС України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи, викладені в ній, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до вимог чинного законодавства України, на підприємства покладений обов’язок по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування. Також відповідач зазначив, що підприємство створило робоче місце для працевлаштування інваліда, яке було зайняте з листопада 2004 р. по лютий 2005 р. згідно Наказу № 5-ОС від 19.11.2004 р., а також інформував Державну службу зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, однак інваліди на підприємство не направлялися. Крім цього, відповідач вважає, що оскільки він є платником єдиного податку, то згідно п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.
Розглянувши наявні матеріали справи, а також доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід змінити, а апеляційну скаргу задоволити частково з наступних підстав:
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.
Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 8 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у звітному періоді повинен був становити в кількості 1 інваліда, а у звіті вказано про працевлаштування на підприємстві у даному періоді 0, 2 інваліда.
За п.п. 3.2.5 Інструкції із статистики кількості працівників, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 р., у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.
Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Отже, відсутність в спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочого місця для працевлаштування інваліда.
Слід зауважити, що Законами № 11/4-29/15910-ЕП від 06.10.2005 р. та № 167р299-05 від 31.05.2005 р., на які акцентує увагу місцевий господарський суд у своїй постанові, редакцію даної статті не змінено.
Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.
Із розрахунку заборгованості по платежу до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 9 125 грн. –відповідно Фондом соціального захисту інвалідів були нараховані штрафні санкції в половині розміру середньої заробітної плати на підприємстві за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда в сумі 4 562, 50 грн.
Також ТзОВ «Агробудмеханізація»була нарахована пеня за несвоєчасну сплату вказаних адміністративно-господарських санкцій, яка становить, згідно з розрахунком Фонду, 85, 49 грн.
Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів. (п. 5)
Згідно даного Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. (п. 3)
У матеріалах справи міститься Наказ № 5-ОС від 19.11.2004 р. про прийом на роботу Сідлецького В. І., який є інвалідом ІІ групи. Однак, наказом № 7-ОС від 01.03.2005 р. йогг було звільнено на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України.
Також у справі міститься звіт форми № 3-ПН за січень 2005 року, де відповідач вказав про потребу у 2 інвалідах за посадами машиністів, проте на даному звіті відсутня відмітка центру зайнятості про його отримання.
Таким чином, апеляційна інстанція погоджується з господарським судом першої інстанції про безпідставне нарахування штрафних санкцій в січні і лютому 2005 року, а з березня 2005 року, коли працевлаштованого інваліда було звільнено, відповідач не здійснював необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов’язку щодо працевлаштування інваліда, в тому числі не інформував центр зайнятості про наявність вільного робочого місця для працевлаштування інваліда, а отже штрафні санкції Фондом соціального захисту інвалідів до відповідача були застосовані правомірно та обґрунтовано.
Господарський суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання скаржника на Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», оскільки в даному Указі Президента України відсутні норми, відповідно до яких юридичні особи - суб’єкти малого підприємництва звільнялися б від сплати штрафних санкцій за нестворення в установленому порядку робочих місць для працевлаштування інвалідів до Фонду соціального захисту інвалідів.
Отже, враховуючи вищенаведене, а також норми чинного законодавства України і практику Вищого господарського, адміністративного та Верховного судів України щодо перегляду матеріалів справ в касаційному порядку з аналогічним предметом спору, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про зміну постанови господарського суду Тернопільської області, оскільки вона прийнята з неповним врахуванням всіх обставин справи та з порушенням чинного законодавства України.
Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити частково;
2. Постанову господарського суду Тернопільської області від 06.12.2006 р. у справі № 9/258-3754 змінити;
3. Прийняти нову постанову, якою:
4. Позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити частково в сумі 3 802, 08 грн. штрафних санкцій та 71, 24 грн. пені;
5. В стягненні решти суми відмовити;
6. Судові витрати по справі і апеляційній скарзі віднести на відповідача пропорційно суми задоволених вимог;
7. Видання виконавчих документів доручити місцевому господарському суду;
8. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;
9. Постанова може бути оскаржена в установленому законом порядку.
Головуючий-суддя П. Д. Скрутовський
Суддя В. В. Онишкевич
Суддя М. Г. Слука