ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
20.02.07 Справа № 9/249-3745
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів
головуючого судді Скрутовського П. Д.
суддів Онишкевича В. В.
Слуки М. Г.
розглянув апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 28.12.2006 р. № 04-480/2172
на постанову Господарського суду Тернопільської області від 29.11.2006 р.
у справі № 9/249-3745
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача Гусятинського районного бюро технічної інвентаризації
про стягнення штрафних санкцій в сумі 5 586 грн.
за участю представників сторін:
від позивача (скаржника) –явка необов’язкова –не з’явився
від відповідача –явка необов’язкова –не з’явився
Згідно ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Сторони не забезпечили явки уповноважених представників у судове засідання, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення №№ 2108626, 2109421.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р. було закінчено підготовку справи до розгляду і призначено на 06.02.2007 р., а ухвалою від 06.02.2007 р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ній, явка сторін не була визнана обов’язковою.
Постановою господарського суду Тернопільської області від 29.11.2006 р. у справі № 9/249-3745 за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Гусятинського районного бюро технічної інвентаризації про стягнення 5 586 грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванні 1 інваліда у 2005 році, в тому числі 102, 74 грн. пені за їх несвоєчасну сплату, в позові відмовлено повністю.
При винесенні оскаржуваної постанови, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 18, 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 26.09.2002 р., Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 та мотивував її тим, що з поданих відповідачем доказів вбачається, що на підприємстві було 2 вільних робочих місця для працевлаштування інвалідів за посадами геодезиста та землевпорядника, які були атестовані комісією, створеною згідно Наказу № 40 від 03.12.2004 р., про що підприємство щомісячно інформував центр зайнятості звітами форми № 3-ПН, однак інваліди на підприємство не направлялися з метою працевлаштування.
Скаржник, позивач у справі, не погодився з постановою господарського суду Тернопільської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дана постанова підлягає скасуванню, а слід ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на ч. 5 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»та п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, зазначає, що з поданого відповідачем звіту вбачається, що підприємство не працевлаштувало необхідної кількості інвалідів, у зв’язку з чим робоче місце не може вважатися створеним, а відповідач таким, що виконав норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач скористався правом, наданим ст. 191 КАС України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи свої вимоги, крім порушень процесуального характеру, ще тим, що необхідна кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів була атестована, а також підприємство повідомляло центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких можуть бути працевлаштовані інваліди.
Розглянувши наявні матеріали справи, а також доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.
Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 12 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у звітному періоді повинен був становити в кількості 1 інваліда, а на підприємстві у даному періоді не працював жодний інвалід.
За п.п. 3.2.5 Інструкції із статистики кількості працівників, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 р., у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.
Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.
Отже, відсутність в спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочого місця для працевлаштування інваліда.
Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.
Із згаданого вище звіту форми № 10-ПІ вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 10 966, 67 грн. –відповідно Фондом соціального захисту інвалідів були нараховані штрафні санкції в половині розміру середньої заробітної плати на підприємстві за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда, сума яких, згідно розрахунку заборгованості по платежу до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за 2005 рік, становить 5 483, 34 грн.
Також Гусятинському районному бюро технічної інвентаризації була нарахована пеня за несвоєчасну сплату вказаних адміністративно-господарських санкцій, яка становить, згідно з розрахунком Фонду, 102, 74 грн.
Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.
Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів. (п. 5)
Згідно даного Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. (п. 3)
У матеріалах справи містяться Звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за період з січня по серпень 2005 року, направлені на адресу Гусятинського районного центру зайнятості, де відповідач вказував про можливість працевлаштувати інвалідів за професіями геодезиста та землевпорядника.
Крім цього, щомісячне інформування вказаними звітами центр зайнятості про наявність створених (пристосованих) вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів підтверджується Листом Гусятинського районного центру зайнятості № 359 від 27.11.2006 р. та Довідкою цього ж районного центру зайнятості № 115 від 07.02.2007 р.
Також у даній справі містяться Наказ № 40 від 03.12.2004 р., яким була створена атестаційна комісія, та копії протоколів № 1 від 04.01.2005 р. та № 2 від 06.01.2005 р., згідно яких на підприємстві була проведена атестація робочих місць, на яких може використовуватися праця інвалідів за посадами геодезиста та землевпорядника.
Таким чином, апеляційна інстанція, погоджуючись з місцевим господарським судом, дійшла висновку, що Гусятинське районне бюро технічної інвентаризації протягом 2005 року здійснював низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов’язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Враховуючи наведене і за відсутності доказів відмови відповідачем інвалідам в працевлаштуванні, вина останнього в незайнятті створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів відсутня.
Так, штрафні санкції Фондом соціального захисту інвалідів до відповідача були застосовані неправомірно та необґрунтовано.
Отже, враховуючи вищенаведене, а також норми чинного законодавства України і практику Вищого господарського, адміністративного та Верховного судів України щодо перегляду матеріалів справ в касаційному порядку з аналогічним предметом спору, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для зміни чи скасування постанови господарського суду Тернопільської області, оскільки вона прийняте з врахуванням всіх обставин справи та відповідно до норм чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛИВ:
1. Постанову господарського суду Тернопільської області від 29.11.2006 р. у справі № 9/249-3745 залишити без змін, а апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів без задоволення;
2. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;
3. Ухвала може бути оскаржена в установленому законом порядку.
Головуючий-суддя П. Д. Скрутовський
Суддя В. В. Онишкевич
Суддя М. Г. Слука