Справа № 22-7037/08

Головуючий у 1-й інстанції - Андрієнко A.M.

Доповідач - Качан В.Я.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29  липня  2008  року  колегія суддів  судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого   Качана В.Я.

суддів  Білич І.М., Шебуєвої В.А.

при секретарі  Сирбул О.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, про визнання права власності на квартиру, -

встановила:

У березні 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що в 1998 році він вирішив купити однокімнатну квартиру і за допомогою брокера знайшов кв. АДРЕСА_1. З власником вказаної квартири ОСОБА_3. вони домовились про основні умови договору купівлі-продажу цієї квартири. При цьому він сплатив продавцю завдаток і вони домовилися про укладання договору купівлі-продажу. Оскільки в цей період сімейні стосунки позивача не складалися, і вони з дружиною мали намір розірвати шлюб, щоб уникнути претензій дружини на цю квартиру, він домовився зі своєю матір'ю ОСОБА_4 формально оформити вказану квартиру на неї. Але оскільки квартира куплялась за гроші позивача з метою створення його власності і його мати про це знала і розуміла, вона погодилась на укладання цієї мнимої в частині покупця угоди і обіцяла, що на першу ж вимогу переоформить квартиру на нього. За наявності такої домовленості 18 вересня 1998 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, де покупцем була вказана ОСОБА_4, хоча гроші за квартиру передав

продавцю позивач. Тому він вважає вказану угоду мнимою і частково, в частині покупця, недійсною, оскільки вона укладена без наміру створення права власності на квартиру для його матері. А, оскільки позивач мав намір купити квартиру для себе і сплатив за неї свої гроші, то він просить в частині покупця визнати договір недійсним і визнати за ним право власності на спірну квартиру. Оскільки він був єдиним сином своєї матері, особисте життя у нього не складалося, то він не поспішав переоформляти квартиру на своє ім'я, хоча проживав там і був довгий час зареєстрований у вказаній квартирі.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2008 року позов задоволено, визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений 15-ю Київською державною нотаріальною конторою під реєстровим № 1-2683 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3. в частині покупця, визнано покупцем квартири ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2008 раку і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь головуючого, думку осіб що з'явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 18.09.1998 року між ОСОБА_3. та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1, який було посвідчено 15-ю Київською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 1-2683 (а.с.7). Як вбачається з матеріалів справи згідно договору завдатку від 09.09.1998року (а.с. 6), ОСОБА_2 передав, а продавець спірної квартири ОСОБА_3. отримав завдаток за продаж цієї квартири в розмірі 1000грн.

З матеріалів справи вбачається, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були присутні при купівлі-продажу квартири і були свідками того, як позивач та продавець ОСОБА_3. в день укладання договору купівлі-продажу, біля нотаріальної контори закривалися в автомобілі Джип для передачі коштів за квартиру, що кошти за квартиру продавцю передав позивач, що мати позивача ОСОБА_4 була присутня при угоді, однак гроші продавцю вона не передавала. Остання розповідала свідкам, що квартира купляється для сина, однак формально оформлюється на її ім'я, так як син розриває шлюб з дружиною і не хоче щоб дружина претендувала на цю квартиру, що цю квартиру вона переоформить на ім'я сина на першу його вимогу.

Відповідачка, заперечуючи проти позову, пояснювала, що ОСОБА_4 мала двокімнатну квартиру по вул.  п.3апорожця, яку продала і купила спірну

однокімнатну квартиру в одному будинку із сином, позивачем по справі, який мав в цьому ж будинку двокімнатну квартиру. Однак суд першої інстанції, перевіривши доводи та заперечення сторін, обгрунтовано встановив, що на момент придбання спірної квартири ОСОБА_4 дійсно мала на праві власності двокімнатну квартиру по вул.  п.3апорожця в м. Києві, однак, продана вона була лише через декілька місяців після придбання однокімнатної спірної квартири.

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 на підтвердження своєї кредитоспроможності, як вбачається із копій рахунків, які надійшли із Національного Банку України, 04.08.1998 року закрив депозитний рахунок і зняв кошти в розмірі 10 000 доларів США. Свідок з боку відповідачки, ОСОБА_7, пояснила, що вона близько дружила з ОСОБА_4 і знає, що остання жила в матеріальному плані дуже скромно, пенсію мала невелику і постійно позичала гроші. Показала, що син ОСОБА_4, позивач по справі, особа матеріально забезпечена.

За таких обставин суд 1-ї інстанції, проаналізувавши докази у справі надані сторонами, обґрунтовано прийшов до висновку, що спірна однокімнатна квартира АДРЕСА_1 фактично була куплена позивачем ОСОБА_2, який надав суду про це докази, відповідачка не представила суду доказів на підтвердження своїх заперечень, а тому суд обґрунтовано задовольнив позов.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції роз'яснив сторонам їх права та обов'язки, в тому числі і на надання доказів. А ні ОСОБА_1 а ні її представник ні при слухання справи в районному суді, ні при слуханні справи в апеляційному порядку не заявляли клопотання про витребування з районного суду справи за 1999 р. за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2, про розподіл сумісного майна. Тому посилання апелянта на матеріали вказаної цивільної справи Ватутінського районного суду м. Києва за 1999р. є безпідставними. Копії рішення цього районного суду за вказаним позовом з висновками, які б мали преюдиційне значення для настояного спору, суду не надавались.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.