ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

11.03.10                                                                                           Справа № 7/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                              Процика Т.С.

суддів                                                                                Дубник О.П.

                                                                                ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Трускавецький В.П.

розглянув           у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Берегівський комбінат хлібопродуктів”(надалі ВАТ “Берегівський комбінат хлібопродуктів”), б/н від 04.12.2009р.

на рішення           Господарського суду Закарпатської області від 26.11.2009р.

у справі                     № 7/17-2009

за позовом:           Товариства з обмеженою відповідальністю “Реалтранс” (надалі ТОВ “Реалтранс”), м. Черкаси

до відповідача:           ВАТ “Берегівський комбінат хлібопродуктів”, м. Берегово

про          стягнення 64 514,20 грн.,

за участю представників:          

від позивача           –не з’явився;

від відповідача           –не з’явився.

Постанова оформлена і підписана 05.05.2010р.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26.11.2009р. у справі № 7/17-2009, суддя Швед С.Б., позов задоволено повністю, стягнуто з ВАТ “Берегівський комбінат хлібопродуктів” на користь ТОВ “Реалтранс” суму 65277,34 грн., в т.ч. 53140 грн. –основний борг за послуги експедирування, 5555,67 грн. –пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 5124,07 грн. –інфляційні нарахування, 694,46 грн. –3 % річних, 763,14грн. у відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання по договору № 2307/08-е на транспортно-експедиційне обслуговування від 22.07.2008 р. в частині повної оплати вартості наданих послуг експедирування у встановлені строки, сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 53 140 грн. Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем на час розгляду справи становить 53140 грн. основного боргу за послуги експедирування, 5555,67 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 5124,07 грн. інфляційних нарахувань, 694,46 грн.- 3 % річних, які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВАТ “Берегівський комбінат хлібопродуктів”, відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.11.2009р. у справі № 7/17-2009 скасувати.

Скаржник посилається зокрема на те, що оскаржене рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм процесуального права, суд першої інстанції не забезпечив розгляд справи при повному та вичерпному з’ясуванні всіх обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення взяв до уваги тільки розрахунки позивача, які не відповідають дійсності, з огляду на те, що відповідачем за період розгляду цієї справи проведено значну кількість платежів щодо погашення наявної заборгованості перед позивачем.

Крім того, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції, стягнувши з відповідача 5555,67 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 5124,07 грн. інфляційних нарахувань, 694,46 грн. - 3 % річних, безпідставно не застосував норми ст. 233 ГК України.

Сторони участі своїх уповноважених представників у судовому засіданні 11.03.2010 р. не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що ухвалою суду від 04.02.2010 р. участь представників сторін обов’язковою не визнавалась, розгляд справи відкладався, додаткові докази у справі сторонами не подавалися, у матеріалах справи достатньо відомостей та документів для вирішення спору по суті, судова колегія дійшла висновку про можливість розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін, в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, суд встановив наступне.

ТОВ “Реалтранс” звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ВАТ “Берегівський комбінат хлібопродуктів” про стягнення з нього основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 58 264,07 грн., три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 694,46 грн., а також пеню в розмір 5555,67 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 22.07.2008 року між ВАТ “Берегівський комбінат хлібопродуктів" (Замовник) та ТОВ “Реалтранс” (Виконавець) був укладений договір № 2307/08-е на транспортно-експедиційне обслуговування (далі Договір) (а.с. 8-10).

Згідно з п. 1.1. Договору Замовник зобов’язаний надати Замовнику транспортно-експедиційні послуги, пов’язані з навантаженням, сертифікацією та відправкою зернових вантажів, надалі Продукції, з усіх відділень залізничних доріг "Укрзалізниці" за реквізитами останньої.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2008 р. між сторонами були укладені Додатки №№ 1,2 до Договору, якими конкретизовувалися положення Договору щодо порядку його виконання (а.с. 11,13).

Відповідно до Додатку № 2 від 01.08.2008 р. для забезпечення поставки до місця навантаження рухомого складу, сертифікації та відправки 15 вагонів пшениці, Замовник перераховує на розрахунковий рахунок Виконавця 163 140 грн., в тому числі ПДВ, в якості передоплати по Договору № 2307/08-е від 22.07.2008 р., згідно зазначених у цьому Додатку розцінок (а.с.13).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був виставлений відповідачу рахунок-фактура № Т-00000298 від 01.09.2008 р. на оплату вартості транспортно-експедиційних послуг щодо обслуговування 15 вагонів в розмірі 163 140 грн. (а.с 14). Як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок від 29.07.2008 р., від 14.08.2008 р., від 19.08.2008 р., від 04.09.2008 р., від 05.09.2008 р., від 08.09.2008 р., від 15.09.2008 р., відповідач частково оплатив вартість цих послуг, перерахувавши на рахунок позивача сумарно 110 000 грн. (а.с. 17-23).

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов Договору № 2307/08-е від 22.07.2008 р. Виконавець (позивач) надав Замовнику (відповідач) послуги, пов’язані з сертифікацією та залізничною відправкою 15 вагонів пшениці на станції Андрушівка Південно-Західної залізниці на загальну суму 163 140 грн., що підтверджується актами приймання виконаних робіт від № 2 від 30.09.2008 р. та № 3 від 01.10.2008 р., підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств (а.с.а.с.15,16).

Згідно з п. 4.6. Договору робота Виконавця вважається виконаною після доставки Продукції отримувачу та підписання сторонами акту виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.2.2. Договору Замовник зобов’язаний здійснювати, на протязі 3-х банківських днів з моменту виставлення, оплату платежів по даному Договору, згідно виставлених рахунків.

Відповідач в порушення умов Договору у встановлені строки в повному обсязі не оплатив вартість наданих позивачем транспортно-експедиційних послуг, внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем у сумі 53 140 грн. (з урахуванням проведеної відповідачем передоплати у розмірі 110 000 грн.).

Враховуючи все вищенаведене, залишок заборгованості відповідача перед позивачем на час розгляду справи становить 53 140 грн. Доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, 21.01.2009 р. позивачем на адресу відповідача була надіслана вимога про сплату боргу в розмірі 53 140 грн., яку представник відповідача отримав 26.01.2009 р. (а.с. 24,25). Проте ця вимога відповідачем була залишена без реагування.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Таким чином, підстави виникнення зобов’язань (цивільних прав та обов’язків) встановлені ст.11 ЦК України, зокрема вони виникають з договорів (що і є у даному випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу, не спростована документальними доказами відповідачем, у відповідності до Договору № 2307/08-е на транспортно-експедиційне обслуговування від 22.07.2008 р. та Додатку № 2 від 01.08.2008 р. до нього становить 53 140 грн. (з урахуванням часткової проплати), яка підлягає стягненню з відповідача.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов про стягнення суми боргу в розмірі 53 140 грн. як обґрунтовано заявлений.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищезгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.1. Договору в разі несвоєчасного здійснення Замовником платежів, останній виплачує Виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Позивач відповідно до п. 4.1. Договору нарахував відповідачу пеню за прострочення платежу (з врахуванням строку попередньої оплати) за період з 05.09.2008 р. по 10.02.2009 р. у розмірі 5555,67 грн. (а.с. 3).

Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 549 ЦК України та ч.1, ч.2 ст.231 ГК України, є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за період з 05.09.2008 р. по 10.02.2009 р. у розмірі 5555,67 грн.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач не провів розрахунок за отримане Обладнання у встановлені умовами Договору строки (розділ 3 Договору).

За прострочення виконання грошового зобов’язання відповідачу на підставі ст.625 ЦК України позивачем нараховано 3 % річних від простроченої суми (з врахуванням строку передоплати) за період з 05.09.2008 р. по 10.02.2009 р. в розмірі 694,46 грн. та втрат від інфляції за період з вересня 2008 р. по січень 2009 р. в сумі 5 124,07 грн. (а.с. 3).

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції правильно встановлено, що з відповідача належить стягнути 5 124,07 грн. інфляційних втрат та 694,46 грн. –3 % річних за період.

Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 625 ЦК України та ч. 4 ст. 232 ГК України, є позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 124,07 грн. інфляційних втрат, 694,46 грн. –3 % річних.

Доводи скаржника про часткове погашення наявної заборгованості перед позивачем протягом розгляду справи в суді першої інстанції є документально необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Також, слід зазначити, що на виконання ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2010 р. скаржником не було подано жодних доказів проведення платежів щодо погашення наявної заборгованості перед позивачем.

Посилання скаржника на безпідставне не застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 233 ГПК України, тобто зменшення розміру штрафних санкцій, не взяті судовою колегією до уваги з огляду на наступне.

Частина 3 статті 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Так, пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частина 3 статті 83 ГПК України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи вищенаведене та дослідивши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності стягнення з відповідача 5555,67 грн. пені.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.          Залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.11.2009р. у справі № 7/17-2009 без змін, а апеляційну скаргу ВАТ “Берегівський комбінат хлібопродуктів” - без задоволення.

2.          Судові витрати покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                     Процик Т.С.

Суддя                     Дубник О.П.

Суддя                     Скрипчук О.С.