ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.11                                                                                 Справа № 5015/3669/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                                    Процика Т.С.

суддів                                                                       Дубник О.П.

                                                             ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянувши           у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгал Транспортер»б/н від 07.09.2011р.

на рішення          Господарського суду Львівської області від 23.08.2011р.(повний текст рішення суду оформлено і підписано 29.08.2011р.)

у справі           № 5015/3669/11

за позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгал Транспортер», м. Львів

до відповідача 1 Публічного акціонерного товариства «Прокредитбанк», м. Київ

до відповідача 2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

про           визнання недійсним договору поруки

за участю представників:

від позивача           - не з’явився;

від відповідача 1 - ОСОБА_3 –представник.

від відповідача 2 - не з’явився.

Повна постанова складена 03.11.2011р.

Права та обов’язки сторін, передбачені ст.22 ГПК України, роз’яснено, заяви про відвід суддів не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.08.2011р., суддя Костів Т.С., у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгал Транспортер»до Публічного акціонерного товариства «Прокредитбанк»та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки відмовлено повністю.

          Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інгал Транспортер» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.08.2011 року у цій справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення Господарського суду Львівської області винесене з порушенням норм матеріального права, а висновки, зроблені в ньому, не відповідають дійсним обставинам справи. Також, позивач посилається на ст.638 ЦК України, ст. 180 ГК України, відповідно до яких істотною умовою будь-якого договору є умова про предмет. У даному випадку, як зазначає скаржник, предметом договору поруки є поручительство за виконання кредитором свого обов’язку щодо сплати кредиту у розмірі 150 000 доларів США на строк користування 84 місяці із сплатою відсотків в розмірі 13 % річних за договором про надання траншу № 3.16656/0549 від 26.03.2007 року. Таким чином, позивачу, як поручителю, не надавався для ознайомлення Кредитний договір, забезпечення виконання зобов’язань за яким є предметом Договору поруки. Відтак, вказує скаржник, що зокрема покликання суду першої інстанції на ч. 1 ст. 556 ЦК України є безпідставними, адже її приписи стосуються обов’язку кредитора вручити поручителю після виконання ним зобов’язання, забезпеченого порукою, документи, які підтверджують цей обов’язок боржника і не закріплюють за поручителем обов’язок, як це випливає з оскаржуваного рішення, звертатися до сторін кредитного договору про надання цього договору для ознайомлення.

Також, скаржник наголошує на тому, що оспорюваний договір поруки укладений всупереч Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгал Транспортер», згідно з яким не передбачена можливість укладення безоплатних договорів (тобто таких, що не направлені на досягнення основної мети, якою відповідно до п. 2.1. Статуту є отримання прибутку на вкладений капітал, а також задоволення, на підставі отриманих прибутків, соціально-економічних інтересів учасників та членів трудового колективу Товариства), у тому числі договорів поруки.

Відповідач 1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив доводи скаржника, просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.08.2011р. у справі № 5015/3669/11 залишити без змін, в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки вважає, що скаржник не навів жодного порушення законодавства при прийнятті місцевим судом рішення по справі, що свідчить про безпідставність апеляційної скарги.

Відповідач 2 –Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 відзиву на апеляційну скаргу не подала.

          Скаржник не скористався правом участі в судовому засіданні, передбаченому ст.ст.22, 28 ГПК України, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Клопотання скаржника про відкладення розгляду справи апеляційним господарським судом відхилене, оскільки воно документально не обгрунтоване, і крім того представництво підприємства не обмежується однією особою.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні підтримав свої вимоги, доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.

          Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, суд встановив наступне.

          21 грудня 2006 року між ЗАТ “Прокредитбанк” (кредитор) та СПДФО ОСОБА_2 (клієнт) була укладена рамкова угода №0549, відповідно до якої кредитор відкриває клієнту кредитну лінію терміном на 240 місяців на суму не більше 800000 доларів США на умовах цієї угоди (п. п. 1.1., 1.2.). 26.03.2007 р. між тими ж сторонами був укладений договір про надання траншу №3.16656/0549, за яким кредитор на підставі рамкової угоди №0549 від 22.12.2006 р. та на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 150000 доларів США на 84 місяці зі сплатою 13% річних, виходячи з 360 календарних днів у році (п. 1.1.).

          20 лютого 2009 року між кредитором та клієнтом було укладено Договір №1 про внесення змін до договору про надання траншу, та зазначений договір було викладено у новій редакції. При цьому, п. 1.2. було передбачено комісію за дострокове погашення кредиту –1,5% від суми, що достроково погашається; п.2.4. передбачено, що при порушенні встановлених договором строків погашення грошових зобов’язань позичальник сплачує штрафну пеню 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн. у еквіваленті валюти кредиту за кожен календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості. Починаючи з 31 календарного дня прострочення, вказаний розмір пені збільшується до 15 за умови подання кредитором відповідного повідомлення позичальнику про таке збільшення. Розмір пені не може бути збільшено, якщо погашено не менше 80% усього боргу чи щомісячно погашається не менше 30% від суми заборгованості.

          26 березня 2007 року між ЗАТ “Прокредитбанк” (кредитор), СПДФО ОСОБА_2 (позичальник) та ТзОВ “Інгал Транспортер” (поручитель) був укладений оспорюваний договір поруки №0549-ДП-3, за яким поручитель на добровільних засадах зобов’язується перед кредитором відповідати за зобов’язаннями позичальника, які виникають з умов договору про надання траншу №3.16656/0549 від 26.03.2007 р., що є невід’ємною частиною рамкової угоди №0549 від 21.12.2006 р. у повному обсязі цих зобов’язань (п. 1.2.). Зазначеним посиланням на договори, з яких випливає обов’язок позичальника, забезпечений порукою, спростовується посилання позивача на не ознайомлення його з умовами вказаних правочинів. Доказів звернень до інших сторін договору про надання цих правочинів для ознайомлення за станом на дату укладення договору поруки суду не подано, як і доказів перешкоджання позивачеві у реалізації можливості ознайомитись із ними. При цьому, згідно із ч. 1 ст. 556 ЦК України, лише після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

          Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Статтею 180 ГК України також визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін , спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст.553, ч.1 ст.547 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

          Згідно п. 1.1. Договору сторони визначили, що зобов’язання підписано ними відповідно до чинного законодавства України та відповідає положенням ст. ст. 553 - 559 ЦК України.

          Відповідно до п. 2.1. Договору, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні з позичальником за повернення суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та можливих штрафних санкцій. Таким чином, сторонами був погоджений обсяг зобов’язань поручителя. Крім того, згідно із ст. ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

          Оспорюваний договір поруки укладено з додержанням вимог до письмової форми правочину, які визначені ст.207 ЦК України.

          Згідно ст.558 ЦК України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Проте, названа стаття не забороняє суб'єктам виступати поручителями безоплатно, оскільки така можливість для осіб визнається в силу ч.3 ст.6 ЦК України, відповідно до якої, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

          З врахуванням приписів ст.558 ЦК України, умова про оплату послуг поручителя може бути включена в договір поруки у момент його укладення або в процесі виконання договору поруки і залежить від волевиявлення сторін, не носить обов»язкового характеру.

          Згідно із п. 1.5. Договору, поручитель гарантує кредитору, що при укладенні даного договору не переслідує мету отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Однак, посилання позивача на недійсність у зв’язку із цим договору поруки, оскільки метою діяльності позивача є отримання прибутку, є безпідставним. Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” та статуту позивача, останній не є фінансовою установою.

          Посилання апелянта на те, що новою редакцією Кредитного договору встановлено додакові зобов’язання, які стосуються сплати пені та штрафу, є необгрунтованими, оскільки це не стосується суті спору та не впливає на дійсність оспорюваного договору.

          Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

          Так, відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства , а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

          Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

          Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

          Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з рішенням місцевого господарського суду, оскільки позивач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В :

1.          Залишити без змін рішення Господарського суду Львівської області від 23.08.2011р. у справі № 5015/3669/11, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

                    Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.