ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                            ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.11                                                                                           Справа № 2/40

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді                                          Процика Т.С.

суддів                                                                                Дубник О.П.

                                                                                ОСОБА_2

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув           апеляційну скаргу ОСОБА_3 громади ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви від 26.05.2011р.

на рішення          Господарського суду Львівської області від 24.02.2011р

у справі           № 2/40

за позовом          ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики, м. Львів

до відповідача          ОСОБА_3 громади ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви, м. Львів

про           стягнення 10 003,20 грн.

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 громади ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви, м. Львів

до відповідача          ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом, Управління охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради м. Львів

про          визнання недійсним договору

за участю представників:          

від позивача           - ОСОБА_6 –директор;

від відповідача           - ОСОБА_7 –представник;

від третьої особи          - ОСОБА_8- представник.

Представникам учасників судового процесу права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 27, 28, Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Розгляд справи у судовому засіданні відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 04.08.2011р. та від 22.09.2011р.

ОСОБА_9о. голови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 04.08.2011р. у справі № 2/40 у зв‘язку із хворобою головуючого судді (судді-доповідача) Процика Т.С., передано справу № 2/40 для відкладення розгляду справи колегії суддів у складі: головуючий суддя Мурська Х.В., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.

ОСОБА_9о. голови ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 12.08.2011р. у справі № 2/40 у зв’язку із виходом на роботу після хвороби головуючого судді (судді-доповідача) Процика Т.С., враховуючи те, що справу йому було розподілено автоматизованою системою, справу № 2/40 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Процик Т.С., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С.

Після внесення змін у склад колегії суддів розгляд справи розпочато заново.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.02.2011р., суддя Мазовіта А.Б., первісний позов ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики до ОСОБА_3 громади ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 громади ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви на користь ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики 8 003 грн. 40 коп. заборгованості, 81 грн. 60 коп. державного мита та 188 грн. 80 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями 11, 203, 215, 220, 236, 509, 526, 599, 612, 625, 626, 638, 759, 761, 762, 793, 794, 764 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 193, 207, 287 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.1, 13, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також зокрема тим, що відповідачем за первісним позовом комунальні послуги фактично споживались.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 громада ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви, відповідач за первісним позовом у справі, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2011р. у справі № 2/40 та прийняти нове рішення про відмову у первісному позові та задоволенні зустрічного позову. Скаржник посилається на те, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, суть яких відображена в апеляційній скарзі.

Представники учасників судового процесу у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 будинок органної та камерної музики звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_3 громади ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви про стягнення 10 003,20 грн. витрат за використання комунальних послуг (т.1, а.с.а.с.2-5).

Вимоги позивача мотивовані тим зокрема, що між позивачем та відповідачем укладено Договір про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св. ОСОБА_10 на 2004 рік. В силу приписів п.3.2.8 даного договору відповідач зобов'язується відшкодовувати позивачу щомісячно господарські витрати: спожиту електроенергію, теплоенергію та водопостачання пропорційно до розмірів спожитих. Однак, як стверджує позивач, відповідач безпідставно ухиляється від виконання взятого на себе обов'язку по оплаті спожитих комунальних послуг, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за липень-грудень 2008 року та 2009 рік становить 10 003,20 грн.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зокрема відзначив, що у договорі про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св. ОСОБА_10 на 2004 рік жодним чином не визначено площі костелу, що надається в користування відповідачеві, не відбулася фактична передача конкретних площ за актом приймання-передачі. За таких обставин визначення позивачем площі костелу, якою користується відповідач, в розмірі 89,44% від загальної площі костелу відповідач вважає безпідставним. На думку відповідача, доданий до позовної заяви розрахунок не відповідає дійсності, оскільки у нього включені приміщення, якими позивач під час користування релігійною громадою певними приміщеннями костелу також користується (фойє, коридор, туалети тощо). Крім цього, згаданим вище договором не передбачено відшкодування відповідачем витрат на сигналізацію.

Крім того, ОСОБА_3 громада ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви подала зустрічний позов до ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики про визнання недійсним договору користування приміщенням від 21.01.2004р. на 2006-2009 роки (т.1, а.с.а.с.96-97).

Зустрічний позов мотивований тим, що позивач за первісним позовом не є власником майна, а тому не може передавати релігійній громаді приміщення костелу в найм (піднайм). Так, сам позивач користується приміщенням костелу на підставі договору оренди від 11.01.2006р., укладеного між позивачем та Управлінням охорони історичного середовища. Відповідно до п.4.1 даного договору термін дії договору становить 5 років. Однак ця норма договору суперечить вимогам ст.793 ЦК України, що діяла на момент укладення цього договору, відповідно до якої договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до вимог ст.794 ЦК України такий договір підлягав державній реєстрації. В силу вимог ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Таким чином, на думку позивача за зустрічним позовом, недійсний правочин, що не породжує жодних наслідків, не може бути підставою для укладення (продовження) іншого правочину-договору користування приміщенням від 21.01.2004р. Також позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», передача пам’ятки національного значення у вторинне користування заборонена.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) заперечуючи зустрічні позовні вимоги відзначив зокрема, що постановою Кабінету Міністрів України №1005 від 09.08.2001р. підтримано пропозицію щодо використання для проведення богослужінь костелу св. ОСОБА_10 (охоронний № 345) митрополією Римо-католицької церкви на Великодні свята (два тижні), в дні дванадесятих і храмових свят, а також визначних державних подій.

Ухвалою місцевого господарського суду від 15.06.2010р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом, Управління охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 01.01.2002р. між Управлінням охорони історичного середовища та позивачем було укладено охоронно-орендний договір на використання пам’ятника архітектури (т.2, а.с.а.с.19-23), відповідно до умов якого позивач прийняв в орендне користування колишній костел ОСОБА_11 по вул. Бандери, 8 у м. Львові під концертний зал і службові приміщення. Відповідно до п.3 договору строк оренди встановлено з 01.01.2002р. по 01.01.2007р.

Постановою Кабінету Міністрів України №1005 від 09.08.2001р. підтримано пропозицію ОСОБА_1 обласної державної адміністрації щодо використання для проведення богослужінь костелу св. ОСОБА_10 (охоронний №345) митрополією Римо-католицької церкви на Великодні свята (два тижні), в дні дванадесятих і храмових свят, а також визначних державних подій.

До 2007 року Управління охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради було балансоутримувачем будівлі костелу св. ОСОБА_10, і відповідно до рішення ОСОБА_1 міської ради №426 від 28.05.2003 року йому належало право передачі в оренду майна, що є об’єктами культурної спадщини, і яке перебуває на його балансі.

На виконання вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України № 1005 від 09.08.2001р., 22.01.2004р. з Управлінням охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради був погоджений договір про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св.ОСОБА_10 на 2004 рік, укладений між сторонами 15.01.2004р., строком з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року (т.1, а.с.а.с.17-19).

Як встановлено судом першої інстанції і це не заперечується сторонами у справі, Акту приймання-передачі приміщення костелу в користування між сторонами складено не було, проте сторони не заперечують факту фактичної передачі вказаного приміщення в користування, а доказів які б підтверджували протилежне суду не подано.

Відповідно до умов цього договору релігійній громаді було встановлено графік богослужінь (щонеділі з 9 до 13 год., у святкові та інші дні –за окремим графіком). Однак, як встановлено судом першої інстанції і це не заперечується сторонами у справі, за погодженням з позивачем відповідач здійснював у костелі щоденні богослужіння, таким чином використовуючи частину приміщень костелу протягом 60 годин на місяць.

Відповідно до п.3.2.8 договору релігійна громада зобов’язалася відшкодувати наймодавцеві щомісячно витрати за спожиту електро, теплоенергію та за водопостачання пропорційно до розміру спожитих, відповідно до додатку №2, проте, як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, сторони договору таких додатків не погодили.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами вищезгаданого договору виконувались його умови: позивач не заперечував проти використання відповідачем приміщень ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь. Факт користування відповідачем згаданими приміщеннями в спірний період 2008-2009 років, як вбачається з матеріалів справи, не заперечується й самим відповідачем.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.01.2006р. між Управлінням охорони історичного середовища, як орендодавцем, та ОСОБА_1 будинком органної та камерної музики, як орендарем, було укладено договір оренди нерухомого майна –костелу М.ОСОБА_10 у м. Львові (т.1, а.с.а.с.65-68, 100-104). Відповідно до п.4.1 цього договору термін дії договору оренди визначений з 01.01.2006р. по 01.01.2011р.

11.01.2006р. між Управлінням охорони історичного середовища та позивачем укладено охоронний договір на пам’ятку культурної спадщини №14 (т.2, а.с.а.с.26-29), відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов’язання щодо охорони пам’ятки архітектури XVII-XVIII ст. костелу ОСОБА_10 на вул. Бандери, 8, охоронний №345.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду Львівської області від 24.12.2008р. у справі №22/197 відмовлено в позові ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики до ОСОБА_3 громади святої ОСОБА_10 ОСОБА_5 церкви ОСОБА_1 архідієцезії про зобов’язання відповідача укласти договір суборенди з позивачем на безоплатне користування для проведення богослужінь та про відшкодування відповідачем витрат по оплаті за комунальні послуги в розмірі 9481 грн.

Постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 25.11.2009р. у справі №22/197 частково скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні 7973,20 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено; стягнено з ОСОБА_3 громади святої ОСОБА_10 ОСОБА_5 церкви ОСОБА_1 архідієцезії на користь ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики 7973,20 грн. боргу. В решті позовних вимог рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.10р. у справі №22/197 постанову суду апеляційної інстанції скасовано в частині, яка стосується: часткового задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення суду першої інстанції в певній частині, стягнення з відповідача на користь позивача 7973,20 грн. боргу та сум судових витрат. Справу у відповідній частині передано на новий розгляд до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду. В іншій частині постанову суду залишено без змін.

Постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 27.10.2010р. у справі №22/197 рішення Господарського суду Львівської області від 24.12.2008р скасовано в частині відмови в стягненні 9481 грн. і в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнено з ОСОБА_3 громади святої ОСОБА_10 ОСОБА_5 церкви ОСОБА_1 архідієцезії на користь ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики 9481 грн. понесених витрат на оплату комунальних послуг.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. у справі №22/197 касаційну скаргу релігійної громади ОСОБА_4 ОСОБА_5 церкви ОСОБА_1 архідієцезії задоволено частково; постанову ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 27.10.2010 зі справи № 22/197 скасовано, справу передано на новий розгляд до ОСОБА_1 апеляційного господарського суду.

Постановою ОСОБА_1 апеляційного господарського суду від 05.07.2011р. у справі №22/197 рішення Господарського суду Львівської області від 24.12.2008р у справі № 22/197 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики - без задоволення.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції у наступному.

Згідно з ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як попередньо встановлено судом, 22.01.2004р. з Управлінням охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради був погоджений договір про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св. ОСОБА_11 на 2004 рік, укладений між позивачем та відповідачем 15.01.2004р., строком з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року.

Відповідно до п.3.1 договору позивач зобов’язувався згідно узгодженого графіку надавати приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для богослужінь.

Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що вищезгаданий договір підпадає під ознаки договору найму в розумінні ст.759 ЦК України, відтак на нього поширюються загальні положення про найм (оренду), передбачені параграфом 1 глави 58 ЦК України.

Згідно з ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У цьому випадку істотними умовами договору найму є умови про предмет і строк найму.

Абзацом 2 п.1 ст.762 ЦК України передбачено, що у випадку якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновків, що умова про оплату не є істотною умовою договору найму, тому договір, у якому сторони не визначили розмір орендної плати, не може бути визнано неукладеним на підставі ст.638 ЦК України.

Враховуючи, що договір про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св. ОСОБА_10 на 2004 рік, укладений між позивачем та відповідачем, містить необхідні для даного виду договорів істотні умови, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про його укладеність.

Відповідно до ч.2 ст.793 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення вищезгаданого договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ст.794 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення вищезгаданого договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

Договір про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св.ОСОБА_10 на 2004 рік підписаний сторонами 15.01.2004р. зі строком дії до 31.12.2004р. Враховуючи, що правовідносини за договором не можуть виникнути раніше укладення самого договору, цей договір укладений на строк менше одного року, відтак такий не підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, враховуючи відсутність в договорі про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св.ОСОБА_10 на 2004 рік прямої заборони щодо його пролонгації на новий термін, не заперечення ні сторонами даної угоди, ні Управлінням охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради, як органом власника, уповноваженого управляти належним йому на праві власності майном, проти продовження його дії на новий термін, та не заперечення факту користування відповідачем даним майном для проведення богослужінь, даний договір, починаючи з 01.01.2005р. продовжував свою дію кожного року на новий термін, і станом на день звернення позивача до суду був чинним.

Згідно з п.3.1.2 вищезгаданого договору наймодавець (позивач) взяв на себе обов’язок передати в користування відповідачу зал, фойє, вівтар, орган, сантехнічні кімнати, майно залу, лави та допоміжну кімнату.

У свою чергу відповідно до п.3.2.8 договору відповідач (наймач) зобов’язався відшкодовувати наймодавцю щомісячно господарські витрати: спожиті електроенергію, теплоенергію, водопостачання пропорційно до розмірів спожитих.

У розумінні ст.ст.1, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання та централізоване опалення віднесені до комунальних послуг. Споживачем таких послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з ст.19 вищезгаданого Закону учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно п.п.5 п.3 ст.20 цього Закону споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги.

Щодо розрахунку вартості спожитих відповідачем комунальних послуг, то апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом, що такий розрахунок є неправильним з огляду на наступне.

При здійсненні розрахунку вартості спожитих відповідачем комунальних послуг позивачем використовується площа, якою фактично користується відповідач (у відсотковому співвідношенні із загальною площею костелу), а також кількість днів, у які відбуваються богослужіння та тривалість останніх. Як вже було встановлено судом, відповідач користувався приміщенням костелу 30 днів на місяць по 2 години на добу. Дана обставина не заперечується і самим відповідачем. Однак здійснений позивачем розрахунок співвідношення площі приміщень, якими користується відповідач, із загальною площею костелу є невірним.

Так, відповідно до п.3.1.2 договору найму з усіх приміщень костелу відповідач використовує лише зал, фойє, сантехнічні кімнати та допоміжну кімнату. Як вбачається із наявного у матеріалах справи технічного паспорта та поверхових планів приміщення костелу (т.1, а.с.а.с.11-13, т.2, а.с.а.с.12-18), сумарна площа всіх приміщень, які використовуються відповідачем, складає 903,6 кв. м. Загальна площа всього костелу св.ОСОБА_10 становить 1236,92 кв. м. Відповідно загальна площа приміщень, які використовує відповідач, становить 73,05 процентів пропорційно до загальної площі костелу.

Безпідставними є і доводи відповідача щодо того, що приміщення фойє і туалетів перебувають у спільному користуванні як позивача, так і відповідача, оскільки договором про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св. ОСОБА_10 на 2004 рік, укладеного між сторонами 15.01.2004р., не передбачено умови спільного використання даних приміщень. Також, безпідставними є у цьому випадку посилання відповідача на Указ Президента України «Про надання пільг релігійним організаціям»від 22.06.1994р., оскільки у цьому випадку договір з електропостачальною організацією укладено позивачем, а не відповідачем. Право на пільговий тариф на електроенергію виникло б у відповідача лише у разі самостійного укладення договору на електропостачання.

Не ґрунтуються на умовах вищезгаданого договору й вимоги позивача щодо стягнення з відповідача плати за користування пожежною сигналізацією, оскільки відповідно до п.3.2.8 договору відповідач (наймач) зобов’язувався відшкодовувати наймодавцю щомісячно лише господарські витрати: спожиті електроенергію, теплоенергію, водопостачання пропорційно до розмірів спожитих. Плата за користування пожежною сигналізацією в цьому переліку відсутня, не відноситься вона до комунальних послуг і в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Отже, як вбачається з проведеного судом першої інстанції перерахунку вартості спожитих відповідачем комунальних послуг, із врахуванням вищевикладеного та враховуючи коефіцієнт використовуваної відповідачем площі пропорційно до загальної площі костелу, який становить 73,05 процентів, вартість спожитих відповідачем послуг за період з липня 2008 року по грудень 2009 року включно становить 8 003,40 грн.

Відповідачем не подано суду доказів оплати спожитих комунальних послуг за спірний період ні позивачу, ні безпосередньо організаціям, які такі послуги надавали.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані поданими доказами частково, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 8 003,40 грн. заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Щодо зустрічного позову, то суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови погоджується з судом першої інстанції у наступному.

Як вже було відзначено вище, 01.01.2002р. між Управлінням охорони історичного середовища та позивачем було укладено охоронно-орендний договір на використання пам’ятника архітектури, відповідно до умов якого позивач прийняв в орендне користування колишній костел ОСОБА_11 по вул. Бандери, 8 у м. Львові під концертний зал і службові приміщення. Відповідно до п.3 цього договору строк оренди встановлено з 01.01.2002р. по 01.01.2007р.

Постановою Кабінету Міністрів України №1005 від 09.08.2001 року підтримано пропозицію ОСОБА_1 обласної державної адміністрації щодо використання для проведення богослужінь костелу св.ОСОБА_10 (охоронний №345) митрополією Римо-католицької церкви на Великодні свята (два тижні), в дні дванадесятих і храмових свят, а також визначних державних подій.

На виконання вищезгаданої постанови Кабінету Міністрів України № 1005 від 09.08.2001р., 22.01.2004 року з Управлінням охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради був погоджений договір про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св.ОСОБА_10 на 2004 рік, укладений між сторонами 15.01.2004р., строком з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року.

Відтак твердження скаржника про те, що сам позивач (відповідач за зустрічним позовом) користується приміщеннями костелу на підставі договору оренди від 11.01.2006р., не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.761 ЦК України право передання майна у найм належить власникові речі або особі, якій належать майнові права.

Таким чином, на момент укладення договору про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св.ОСОБА_10 на 2004 рік від 15.01.2004р. позивач (відповідач за зустрічним позовом) володів правом передачі речі в найм на підставі охоронно-орендного договору на використання пам’ятника архітектури від 01.01.2002р.

Суд погоджується з аргументами позивача за зустрічним позовом щодо того, що договір оренди від 11.01.2006р., укладений між Управлінням охорони історичного середовища та ОСОБА_1 будинком органної та камерної музики, строк дії якого визначений з 01.01.2006р. по 01.01.2011р., в силу приписів ст.ст.215, 220, 236, 793 ЦК України є нікчемним з моменту його вчинення та не породжує жодних наслідків. Проте, як правильно відзначив суд першої інстанції, нікчемність цього договору жодним чином не може впливати на дійсність чи недійсність в період з 2004 по 2007 рік договору про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св.ОСОБА_10 на 2004 рік від 15.01.2004р., у тому числі на правомірність продовження його дії на наступні роки, оскільки, як зазначено вище, правовою підставою для володіння позивачем костелом св. ОСОБА_10 з 2002 по 2007 рік є охоронно-орендний договір на використання пам’ятника архітектури від 01.01.2002р.

Суду не подано доказів дострокового припинення дії охоронно-орендного договору на використання пам’ятника архітектури від 01.01.2002р., його зміни чи розірвання.

Водночас, підставними є доводи скаржника стосовно того, що відповідно до ст.287 ГК України та ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендодавцями щодо комунального майна виступають органи, уповноважені місцевими радами. Згідно із змінами, внесеними 26.01.2007р. до Положення про управління охорони історичного середовища ОСОБА_1 міської ради та його структури, затвердженого рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради №1223 від 27.10.2006р., до повноважень управління не входить підписання орендних договорів. Таким чином дія охоронно-орендного договору на використання пам’ятника архітектури від 01.01.2002р. не могла бути продовжена, оскільки управління охорони історичного середовища з 26.01.2007р. не вправі виступати уповноваженою особою ОСОБА_1 міської ради щодо укладення договорів оренди нерухомого майна.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»особі, яка набула право володіння, користування чи управління пам’яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам’ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Згідно з ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму. Передача майна у найм є проявом повноваження з розпорядження ним, відтак, необхідною передумовою укладення договору найму майнових прав є наявність у наймодавця права розпорядження ним.

Однак, всупереч приписам вищезазначених норм, відповідач за зустрічним позовом починаючи з 27.01.2007р. такими правами наділений не був.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України є підставою недійсності такого правочину.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частина 3 ст.215 ЦК України встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Однак слід зазначити, що згідно ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму.

Позивачем за зустрічним позовом заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору про використання приміщення ОСОБА_1 будинку органної та камерної музики для проведення богослужінь в костелі св.ОСОБА_10 на 2004 рік від 15.01.2004р. на 2006-2009 роки.

Враховуючи межі заявлених позивачем за зустрічним позовом позовних вимог, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову.

Водночас місцевий господарський суд правильно відзначив, що позивач за зустрічним позовом не позбавлений права звернутися з окремим позовом про визнання недійсним спірного договору на майбутнє.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані поданими доказами частково, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 8 003,40 грн. заборгованості за спожиті комунальні послуги. У свою чергу, позовні вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом слід відмовити.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2011р. року у справі № 2/40 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                     Процик Т.С.

Суддя                     Дубник О.П.

Суддя                     Скрипчук О.С.