ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"12" лютого 2007 р. | Справа № 1/40-07-232 |
За позовом Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт”
до відповідача: Спільне підприємство у вигляді ТОВ „ТрансБалкТермінал”
про стягнення 52 182,65 грн.
Суддя Гарник Л.Л.
Представники:
від позивача: Остапов В.В., згідно довіреності;
від відповідача: Симонова Н.В., згідно довіреності.
СУТЬ СПОРУ: позивач - Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт”, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача - СП ТОВ „ТрансБанкТермінал”, про стягнення 52 182,65 грн. заборгованості.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив:
На підставі укладеного сторонами договору від 16.02.2006р. № 62 Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт” зобов’язалося здійснити організацію й оперативне управління навантаженням на судна вантажу (зернових культур) СП ТОВ „Трансбалктермінал”, а останній зобов'язався оплатити ці послуги.
За результатами виконання зобов’язань за названим договором Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт” пред’явило до оплати СП ТОВ „ТрансБанкТермінал” рахунок від 12.12.2006р. № Э/12997. на суму 313 095,90 грн.
Обсяги виконаних робіт, розрахунок їх вартості сторонами не оспорюється і у цьому зв’язку спір між сторонами відсутній.
З огляду на ту обставину, що СП ТОВ „ТрансБанкТермінал” названі рахунки оплатило частково, Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт” вимагає в судовому порядку стягнути залишок заборгованості у розмірі 52 182,65 грн.
Розглянувши викладені позивачем доводи, господарський суд дійшов висновку про те, що позов слід визнати необґрунтованим з наступних підстав.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ту обставину, що при розрахунку вартості наданих послуг був нарахований податок на додану вартість за ставкою 20 % у розмірі заявлених до стягнення коштів. На думку позивача нарахування податку на додану вартість послуг, наданих на підставі укладеного сторонами договору від 16.02.2006р. № 62, узгоджується з положеннями Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно якого об’єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платника податків за ставкою товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3); місцем поставки послуг є місце, де особа, яка надає послугу, зареєстрована платником податку (пункт 6.5 статті 6); об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою 20 %; податок становить 20 % бази оподаткування, визначеної статтею 4 Закону та додається до ціни товарів (робіт, послуг) (пункт 6.1).
Втім, господарський суд вважає помилковою позицію позивача у справі та у цьому зв’язку виходить з наступних норм чинного законодавства.
Згідно положень Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями) об'єктом оподаткування є операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту, поставки транспортних послуг по перевезенню пасажирів, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3); при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування (пункту 6.2 статті 6); супутніми є послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються (пункт 1.14 статті 1).
Згідно статті 274 Митного кодексу України до митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені, - на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України.
Згідно статті 16 Закону України „Про єдиний митний тариф” встановлено, що при визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури - на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
То ж враховуючи наведене, наявні підстави вважати, що Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт” як платник податку на додану вартість (свідоцтво № 21316933 НБ № 408228 видане 18.10.2005р.) у ході проведення з СП ТОВ „ТрансБанкТермінал” розрахунків на підставі договору від 16.02.2006р. № 62 неправомірно нарахувало податок на додану вартість у розмірі 20 % на вартість послуг, пов’язаних із навантаженням зернових культур на іноземні судна. У розумінні положень чинного законодавства зазначені послуги є супутніми експорту, їх вартість включається у митну вартість товарів, вони нерозривно зв’язані і є частиною експорту, а тому обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Згідно положень статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
На таких підставах за наслідками аналізу положень чинного законодавства, матеріалів справи і викладеного вище, господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.
З урахуванням усіх обставин справи, викладені в позовній заяві доводи господарським судом не можуть братися до уваги з підстав, наведених у мотивувальній частині рішення, як такі, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не впливають на вирішення спору по суті.
Керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Суддя Гарник Л.Л.