ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7990/23 Справа № 194/558/23 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року                колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – Куценко Т.Р.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги

Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля”

та

ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я,-

ВСТАНОВИЛА:

       У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі — ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля") про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я.

       В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він з 27 квітня 1988 року по 27 травня 1993 року, з 13 вересня 1993 року по 27 березня 1999 року, з 17 квітня 2000 року по 05 квітня 2011 року перебував в трудових відносинах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». У зв`язку з шкідливими і тяжкими умовами праці він отримав хронічні професійні захворювання. Відповідно до акту форми П-4 «Розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання» від 02 лютого 2012 року причинами виникнення професійних захворювань у нього являється тривалий вплив на організм шкідливих факторів виробничого середовища таких як пил, несприятливий мікроклімат. 15 березня 2012 року МСЕК йому первинно сукупно було встановлено 30% втрати професійної працездатності, з яких 30% - пиловий бронхіт, безстроково, рекомендовано медикаментозне лікування, а також третя група інвалідності з 27 лютого 2012 року безстроково. Зазначав, що він зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, постійно відчуває задишку при незначному фізичному навантажені, його турбує нападоподібний кашель, біль у грудях, задишка, головний біль та запаморочення, що призводить до істотного зниження його можливості спілкуватися з оточуючими людьми. Він змушений проходити курси лікування, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що наслідки отриманого на виробництві професійного захворювання обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя він змушений проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування, у зв`язку з чим не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані. Розуміння безстроковості зазначених негативних наслідків професійних захворювань викликає у нього негативні емоції, породжує почуття соціальної незахищеності, розпачу та тривоги. Оскільки роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов`язок, що в свою чергу стало причиною отримання ним професійних захворювань, просив суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди 268 400 грн.

       Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1  60 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання щодо судового збору (а.с.67-75).

       В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 60 000 грн та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають дійсним обставинам. Вказували, що вони забезпечили позивача спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту та створили безпечні та нешкідливі, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, умови праці. Зазначали, що підставою для відшкодування шкоди може бути висновок лікаря-психіатра про стрес, депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого, а тому зміни психологічного стану та наявність моральної шкоди може підтвердити лише судово-психіатрична експертиза (а.с.79-82).

       В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду, вказавши в другому абзаці резолютивної частини “без відрахування податків та інших обов`язкових платежів” замість “з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів”.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю (а.с.87-90).

       Відзиви на апеляційні скарги не надавались.

       Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

       Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

       Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

       Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

       Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

       Зважаючи на те, що ціна позову становить 268 400 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

       Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду.

       Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

       Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

       Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 з 19 листопада 1999 року по 05 квітня 2011 року працював на шахті «Тернівська» ПрАТ ДТЕК «Павлоградвугілля», та звільнений у зв`язку із невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров`я за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

       Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02 лютого 2012 року за формою П-4, професійне захворювання у позивача виникло за таких обставин: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання є: запиленість повітря робочої зони, несприятливий мікроклімат.

       Так, актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02 лютого 2012 року за формою П-4 встановлено та підтверджено, що факт отримання професійного захворювання позивачем відбувся при виконанні ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача.

       Відповідно до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 10ААА № 075236 від 15 березня 2012 року ОСОБА_1 встановлено первинно втрату професійної працездатності - 30%, з них 30% по ХОЗЛ, безстроково. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.

       Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 10ААА № 593006 від 15 березня 2012 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 27 лютого 2012 року безстроково.

       Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв`язку з професійним захворюванням.

       Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

       Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

       Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

       Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

       Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

       Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

       У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

       У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

       Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

       Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, через погіршення стану його здоров`я у зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, його страждання носять постійний характер, а його здоров`я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність є інвалідом 3 групи, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання, та доводи апеляційної скарги відповідача в частині відсутності підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди є хибними.

       Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.

       У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

       У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

       Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

       При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, в результаті шкідливих і тяжких умов праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

       При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманих професійних захворювань, тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

       Так, суд встановив, що внаслідок отриманих професійних захворювань позивач відчуває моральні страждання, внаслідок чого вимушений постійно лікуватися та переносити фізичні та моральні страждання.

       У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів не бере до уваги з вищенаведених підстав.

       Стосовно доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає наступне.

       Відповідно до Закону України №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).

       До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).

       Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи – платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

       Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, а тому доводи апеляційної скарги позивача відхиляються.

       Інші доводи апеляційних скарг не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

       Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

       Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

       Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2023 року -  залишити без змін.

       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

       Головуючий:                                                        Т.Р. Куценко

       Судді:                                                                        Е.Л. Демченко

                                                                               М.О. Макаров