№2-23/2009р.

                                                           РІШЕННЯ

                                                   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 1 квітня 2009 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

    головуючого судді Тончук Р.І.

    при секретарі Придачук Г.Л.,

    представника позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Славуті цивільну справу  за позовом ОСОБА_2 до Славутського підприємства теплових мереж про зміну дати звільнення з роботи, стягнення заробітної плати , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

                                                      встановив:

ОСОБА_2  звернулась в суд з позовом до Славутського підприємства теплових мереж про зміну дати звільнення з роботи, стягнення заробітної плати , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Посилається на те, що з 20 листопада 2006 року працювала на цьому підприємстві виконуючою обов»язки головного бухгалтера. Наказом директора СПТМ від 1.04.2008 року № 9 звільнена з цієї посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Однак, дату звільнення вважає неправильною, оскільки з 28 березня по 9 квітня 2008 року перебувала на лікарняному, а 10 квітня продовжила роботу і пропрацювала до 14 квітня 2008 року включно. 15 квітня їй було вручено трудову книжку із записом про звільнення і саме з цієї дати вона повинна вважатись звільненою. Просить змінити дату звільнення з 1 на 15 квітня 2008 року, стягнути заробітну плату за період роботи з 10 по 14 квітня 2008 року, 143 грн. підзвітних грошових коштів.

Вказуючи також на те, що їй не була своєчасно виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 28 березня по 9 квітня 2008 року,

 просила стягнути її з відповідача, та, крім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні  та моральну шкоду в сумі 1000 грн.що полягає у моральних переживаннях, пов»язаних із звільненням та невиплатою гарантованих законодавством сум, у зв»язку з чим їй доводилось прикладати додаткові зусилля для матеріального забезпечення своєї сім»ї.

    У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 позов підтримала, але свої зменшила розмір позовних вимог і просить змінити дату звільнення, стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні , заробітну плату за період з 10 по 14 квітня 2008 року та 1000 грн. моральної шкоди.

 Вимог про стягнення допомоги у зв»язку з тимчасовою непрацездатністю та підзвітних сум не заявляє, оскільки  зазначена допомога виплачена їй відповідачем 1 серпня 2008 року, а підзвітні суми 29 грудня 2008 року і претензій з цього приводу до відповідача вона не має.

Представник відповідача ОСОБА_3 позову не визнала, пояснивши суду, що позивачка звільнена з роботи з 1.04.2008 року згідно поданої нею заяви. Після звільнення до 9 квітня 2008 року перебувала на лікарняному, але  з 10 по 14 квітня 2008 року вже не працювала, а тому  підстави для виплати їй заробітної плати за ці дні відсутні. З»явилась на підприємстві 15 квітня 2008 року і тоді ж їй була видана трудова книжка із записом про звільнення.

Допомога по тимчасовій непрацездатності та підзвітні суми не були  у цей день виплачені через відсутність коштів. Всі рахунки  підприємства в банках та каса перебували і перебувають на даний час під арештом, що накладений відділом ДВС з метою виконання рішень суду про стягнення заборгованості до бюджетів та фондів, про що було відомо позивачці, як головному бухгалтеру. При отриманні трудової книжки вона не заперечувала проти виплати належних їй сум по мірі надходження коштів. Вини підприємства у несвоєчасній  виплаті позивачці  допомоги по тимчасовій непрацездатності та підзвітних коштів немає, оскільки воно знаходиться у вкрай тяжкому фінансовому становищі. Всі рахунки до цього часу заблоковані, господарським судом Хмельницької області розглядається заява підприємства про визнання його банкрутом.

З цих підстав просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов  не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до наказу № 81-а від 20.11.2006 року  виконувала обов»язки головного бухгалтера Славутського  ПТМ. 14 02.2008 року нею подана заява про звільнення з роботи за власним бажанням з 1.04.2008 року(а.с.42). Факт подання такої заяви на ім»я директора СПТМ ствердила в судовому засіданні і позивачка. Звільнення її за ст. 38 КЗпП України вона не оспорювала і оспорює. На підставі поданої нею заяви  і був виданий наказ № 9 від 1.04.2008 року про звільнення її з роботи за власним бажанням саме з 1.04.2008 року(а.с.43)

Наявність запису у трудовій книжці від 14.04.2008 року не є підставою вважати позивачку звільненою з цієї дати, оскільки в цій же книжці є запис про його недійсність(а.с.6). Як пояснив у судовому засіданні колишній директор СПТМ ОСОБА_4, він вносив запис про звільнення ОСОБА_2 у її трудову книжку 14.04.2008 року, а тому помилково вніс у неї цю дату, відразу ж внісши запис про недійсність помилкових даних. Фактично наказ ним виданий 1.04.2008 року згідно заяви позивачки. Пояснення свідка не спростовуються жодними доказами.

З  наданого позивачкою листка тимчасової непрацездатності вбачається, що з 28 березня по 9 квітня 2008 року вона перебувала на лікарняному, однак, факт її звільнення з роботи в період тимчасової непрацездатності не є порушенням закону, як стверджує представник позивачки, оскільки працівник не може бути звільнений в цей період лише в разі звільнення з ініціативи адміністрації(ст. 40 КЗпП України). Ст. 38 цього Кодексу таких обмежень не містить і зазначена обставина не є підставою для зміни дати звільнення.

Доводи позивачки та її представника про те, що вона працювала в період з 10 по 14.04.2008 року не стверджуються належними доказами. З наданого представником відповідача табелю обліку робочого часу вбачається, що у ці дні позивачка не працювала. Це ж ствердив у судовому засіданні допитаний в якості свідка колишній директор СПТМ ОСОБА_4 та  прийнята на роботу після звільнення ОСОБА_2бухгалтер підприємства ОСОБА_5 Це ж стверджується актом передачі позивачкою справ  від 4.04.2008 року, з якого вбачається, що справи нею були передані ще до закінчення тимчасової непрацездатності. Доказів, що спростовували б докази, надані відповідачем, позивачкою не надано. Отже, відсутні підстави для зміни дати звільнення та стягнення заробітної плати за період з 10 по 14.04.2008 року.

Не підлягають також задоволенню вимоги позивачки про стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до ст.116  КЗ п П  України у день звільнення працівнику проводиться виплата всіх сум, що належать йому від підприємства. Допомога по тимчасовій непрацездатності на день звільнення позивачки не могла і не повинна бути їй виплачена, оскільки непрацездатність тривала і після звільнення. Листок тимчасової непрацездатності, який є підставою для нарахування допомоги, був зданий ОСОБА_2 за її ж поясненнями 14.04.2008 року. Одночасно з видачею трудової книжки сума нарахованої допомоги не могла бути виплачена, як пояснили обидві сторони, у зв»язку з повною відсутністю коштів у підприємства і неможливістю їх отримання у зв»язку з накладенням арешту на всі рахунки та касу підприємства і за домовленістю між сторонами, що вбачається з їх пояснень у судовому засіданні , ці кошти мали бути виплачені при надходженні  відповідних коштів. З ксерокопії ощадної книжки позивачки вбачається , що 750 грн. 56 коп. допомоги по тимчасовій непрацездатності їй виплачено 18.08.2008 року.(а.с.49). Отже, прямої вини підприємства у несвоєчасній виплаті цієї суми немає. Крім того, оскільки лікарняний лист зданий і  допомога нарахована після звільнення, то зазначена сума не входила до складу сум, що належали працівникові  на час звільнення і тому в даному випадку не можуть застосовуватись правила ст. 117 КЗпП України щодо обов»язку власника виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. В разі невиплати допомоги, нарахованої після звільнення, працівник вправі пред»явити позов про її стягнення у встановленому порядку.

Славутським ПТМ  29.12.2008 року було перераховано на рахунок ОСОБА_2 123 грн. 59 коп. підзвітних коштів(а.с.49).  З пояснень сторін вбачається, що це  особисті витрати позивачки, понесені  протягом січня-лютого 2008 року на пересилку звітів підприємства електронною поштою, тобто, понесення таких витрат позивачкою не випливає з трудового договору і вона повинна була поставити   адміністрацію до відома про їх наявність та при звільненні надати відповідні документи, що стверджують факт заборгованості, тобто, включити в розрахунок заборгованості, який вона робила перед звільненням сама, оскільки іншого бухгалтера на підприємстві не було. З пояснень самої позивачки вбачається, що для виплати заборгованості по заробітній платі працівникам СПТМ, в т. ч. їй,  3.04.2008 року , вона надала лише відомості на виплату заробітної плати, а письмових даних про наявність такої заборгованості по підзвітних сумах не надала,  офіційно заявивши ці вимоги в позові до суду. З такої ж причини, як відсутність коштів через арешт рахунків та каси,  підзвітні кошти їй були виплачені  у грудні 2008 року.Позивачка у судовому засіданні дала пояснення про те, що будучи головним бухгалтером підприємства, з вищевказаної причини  не могла отримати ці кошти в період роботи і такі ж фінансові проблеми у підприємства залишились і після її звільнення. Це стверджується  і наданими представником відповідача довідками банків, Славутської ОДПІ та ін.

Крім того, як вбачається з пояснень  сторін, належні  при звільненні суми нараховувала сама позивачка до звільнення. В судовому засіданні вона пояснила, що надала директору підприємства лише відомості по заборгованості по заробітній платі без даних про підзвітні кошти і 3.04.2008 року їй та іншим працівникам підприємства була повністю погашена заборгованість по зарплаті.

Сума невиплачених підзвітних коштів незначна, а тому її невиплата не могла привести до суттєвого порушення прав позивачки. Всі зазначені обставини    і особливо те, що позивачка понесла витрати з підстав, не передбачених трудовим договором, не дають підстав для застосування наслідків, передбачених ст. 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку в сумі понад 18000 грн.

З врахуванням викладеного та відсутністю належних доказів щодо заподіяння моральної шкоди, суд не знаходить також підстав  для стягнення такої шкоди.

Керуючись ст. 38,116,117,231,232 Кзп П України, ст.ст.8,10.212,213 ЦПК України, суд

                                            вирішив:

ОСОБА_2 в позові до Славутського підприємства теплових мереж про зміну дати звільнення, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення, а апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий: