№ 2-1672/10

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

          23 грудня 2010 року Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Іванова С.М.,

при секретарі: Мартиненко А.В.

                              за участю представника позивача ОСОБА_1 –ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору „Придніпровська товарна біржа” про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з вказаним позовом. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 пояснив, що 04 грудня 1996 року, на виконання біржового контракту, зареєстрованого на Криворізькій філії товарної біржі «Придніпровська товарна біржа»від 16.01.1998р. за №685-Н/96, відповідач –ОСОБА_5, з одного боку, а також позивачі, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 - з іншого боку, уклали договір міни нерухомого майна, а саме –двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,9 кв.м., житловою 28,00 кв.м., взамін якої позивачі отримали житловий будинок №113 по вул. Садовій в с. Олександрія, Широківського району Дніпропетровської області. Відповідно до копії реєстраційного посвідчення, право власності позивачів на вказану квартиру належним чином зареєстроване у КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»і запис в реєстровій книзі №15 сторінка №275, запис №5295 від 18.03.1997р. Як вбачається з копії даного реєстраційного посвідчення, будинок №113 по вул. Садовій в с. Олександрія, Широківського району Дніпропетровської області, на праві приватної спільної сумісної власності належить ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, тобто позивачам по даній справі. Земельна ділянка за адресою: вул. Садова 113, в с. Олександрія, Широківського району Дніпропетровської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 04.12.2001р. передана для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства та належить позивачам, як власникам житлового будинку по вул. Садова, 113. Копія державного акту додається до матеріалів справи. Так, маючи намір відчужити належне позивачам вищезазначене домоволодіння, вони звернулися до нотаріуса, який, розглянувши документи, в усному порядку відмовив у вчиненні нотаріальної дії на підставі ст. 657 ЦК України, згідно якої договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації та у зв’язку з тим, що договір міни нерухомого майна від 04.12.1996 р., зареєстрований у Криворізькій філії товарної біржі «Придніпровська товарна біржа»04.12.1996 р. за № 685-Н/96, не вважається правовстановлюючим документом, не дивлячись на ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу». Нотаріус також порекомендував позивачам звернутися до суду із позовною заявою про визнання договору міни, зареєстрованого на Криворізькій філії товарної біржі «Придніпровська товарна біржа» від 04.12.1996 р. за № 685-Н/96, дійсним, оскільки згідно ст. 227 Цивільного кодексу України в редакції від 1963 року (який діяв на час укладення договору) договір міни жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, а невиконання цієї вимоги спричиняє недійсність договору. Наразі позивачі мають намір оформити правочин із вищезазначеною квартирою, але у них відсутня реальна можливість це здійснити, оскільки згідно чинного законодавства договір, укладений на товарній біржі, є недійсним, так як не додержано вимоги ст. 215 діючого Цивільного кодексу України щодо його нотаріального посвідчення. При укладанні вищезазначеного договору сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне його виконання –одна сторона передала квартиру, а інша сторона передала домоволодіння (про що зазначено в п. 4 договору). Тобто, фактично, позивачі, як сторона за даним договором, виконали всі суттєві умови договору, та інші взяті на себе зобов’язання.

          Також суду пояснив, що на момент вчинення правочину позивачами фактично придбавалося домоволодіння, у складі якого були також самочинно збудовані відповідачем будівлі –сарай «Е», площею 23,0 кв.м., погріб «З» площею 5,4кв.м., а також вбиральня «Ж»площею 1,2кв.м. Згідно технічного паспорту вказані споруди будувалися 1992 –1996 р., а отже були побудовані відповідачем по справі –ОСОБА_6, проте були фактично придбані позивачами по даній справі. Земельна ділянка, згідно державного акту про право власності на землю належить позивачам по справі, права інших осіб не порушуються. У зв’язку з чим, з урахуванням уточнень, просить суд визнати дійсним вказаний договір міни, право власності на житловий будинок та самочинно збудовану нерухомість за позивачем.

          Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились, надавши заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності останніх.

          Відповідач в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, поважність причин не зазначив. Про час та місце розгляду справи повідомлений. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності останнього в порядку заочного розгляду, з урахуванням позиції представника позивача.

          Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору „Придніпровська товарна біржа” в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, поважність причин не зазначив. Про час та місце розгляду справи повідомлений. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності останнього.

          Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

          04 грудня 1996 року, на виконання біржового контракту, зареєстрованого на Криворізькій філії товарної біржі «Придніпровська товарна біржа»від 16.01.1998р. за №685-Н/96, відповідач –ОСОБА_5, з одного боку, а також позивачі, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 - з іншого боку, уклали договір міни нерухомого майна, а саме –двокімнатної квартири АДРЕСА_2, загальною площею 49,9 кв.м., житловою 28,00 кв.м., взамін якої позивачі отримали житловий будинок №113 по вул. Садовій в с. Олександрія, Широківського району Дніпропетровської області. Відповідно до копії реєстраційного посвідчення, право власності позивачів на вказану квартиру належним чином зареєстроване у КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»і запис в реєстровій книзі №15 сторінка №275, запис №5295 від 18.03.1997р. Як вбачається з копії даного реєстраційного посвідчення, будинок №113 по вул. Садовій в с. Олександрія, Широківського району Дніпропетровської області, на праві приватної спільної сумісної власності належить ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, тобто позивачам по даній справі.

          Земельна ділянка за адресою: вул. Садова 113, в с. Олександрія, Широківського району Дніпропетровської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 04.12.2001р. передана для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства та належить позивачам, як власникам житлового будинку по вул. Садова, 113. Копія державного акту додається до матеріалів справи.

          Так, маючи намір відчужити належне позивачам вищезазначене домоволодіння, позивачі звернулися до нотаріуса, який, розглянувши документи, в усному порядку відмовив у вчиненні нотаріальної дії на підставі ст. 657 ЦК України, згідно якої договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню й державній реєстрації та у зв’язку з тим, що договір міни нерухомого майна від 04.12.1996 р., зареєстрований у Криворізькій філії товарної біржі «Придніпровська товарна біржа»04.12.1996 р. за № 685-Н/96, не вважається правовстановлюючим документом, не дивлячись на ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу».

Судом встановлено, що сторони усі умови вищевказаного договору міни нерухомого майна виконали, але продавець відмовився нотаріально оформити укладення правочину, даний факт визнано сторонами, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Таким чином права позивача порушені, а відповідно до ч.2 ст. 219 ЦК України, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Приписами ст. 328 ЦК України, визначено що право власності на майно набувається на підставах не заборонених законом і зокрема із правочинів.

Згідно ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення в тому числі про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов’язання.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч.3 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

З урахуванням викладеного та того, що вчинення правочину відповідало справжній волі сторін, а відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору і дана обставина не залежала від волі позивача, а також беручи до уваги той факт, що відбулося повне його виконання, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на останнє, підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що на момент вчинення правочину, позивачами фактично придбавалося домоволодіння, у складі якого були також самочинно збудовані відповідачем будівлі –сарай «Е», площею 23,0 кв.м., погріб «З»площею 5,4кв.м., а також вбиральня «Ж»площею 1,2кв.м. Згідно технічного паспорту вказані споруди будувалися 1992 –1996 р., а отже були побудовані відповідачем по справі –ОСОБА_6, проте були фактично придбані позивачами по даній справі. Земельна ділянка, згідно державного акту про право приватної власності на землю належить позивачам по справі, права інших осіб не порушуються (а.с.12).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Приписами ч.3 ст. ст. 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: в тому числі землі житлової та громадської забудови. Як встановлено в судовому засіданні земельна ділянка на якій розміщено самочинно збудований об’єкт була відведена для розміщення мийки та автостоянки, отже цільове призначення останньої є, - для розміщення житлової та громадської забудови, а відповідно будівництво торговельно-готельного комплексу до якого входять вказані мийка та автостоянка, здійснено в межах цільового призначення землі та на земельній ділянці наданій особі у встановленому порядку під уже збудоване майно. Відповідні висновки містяться і в листі Державного Комітету України по земельних ресурсах від 27.12.2006 року № 14-17-7/9942.

З урахуванням викладеного та враховуючи технічний висновок щодо можливості експлуатації самовільних прибудов, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивачів і в цій частині підлягають задоволенню.

За таких обставин вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 219, 220, 328, 334, 376, 657, 716, ЦК України, ст.ст. 19, 125 ЗК України, ст.ст. 3, 4, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору „Придніпровська товарна біржа” про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності –задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір міни нерухомого майна від 04 грудня 1996 року, зареєстрований на Криворізькій філії товарної біржі «Придніпровська товарна біржа»від 04.12.1996р. за №685-Н/96, укладений між ОСОБА_5, з одного боку, а також ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 - з іншого боку, предметом якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3, яку отримав у власність ОСОБА_5 та домоволодіння № 113 по вул. Садовій в с. Олександрія Широківського району Дніпропетровської області, яку отримали ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 у спільну сумісну власність.

Визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 право власності на житловий будинок № 113 по вул. Садовій в с. Олександрія Широківського району Дніпропетровської області.

Визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані сарай «Е», площею 23,0 кв.м., погріб «З»площею 5,4 кв.м., а також вбиральню «Ж»площею 1,2кв.м., в складі домоволодіння № 113 по вул. Садовій в с. Олександрія Широківського району Дніпропетровської області.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, заява про перегляд заочного рішення подається протягом десяти днів з дня отримання його копії.

          У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області відповідачем протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя С. М. Іванов